03 листопада 2020 року м. Чернівці Справа № 723/3410/19
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Владичана А.І.,
секретар: Ковальчк Н.О.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 01 вересня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Дедик Н.П., дата складання повного тексту рішення невідома, -
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна від добросовісного набувача. Посилався на те, що згідно свідоцтва від 10.07.2019 року серії НОМЕР_1 на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , він є власником спірного майна, приміщення - магазину в АДРЕСА_1 .
Однак на даний час у спірному приміщенні без його згоди здійснює свою комерційну діяльність ОСОБА_2 , що була стороною договору купівлі-продажу від 04.04.2014 року, який визнаний рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 08.05.2019 року недійсним.
10.07.2019 року звертався до ОСОБА_2 з письмовою вимогою про звільнення належного йому нерухомого майна, яку вона отримала, однак не виконала. Оскільки відповідач відмовляється добровільно звільняти належне йому нежитлове приміщення, просив витребувати від добросовісного набувача - ОСОБА_2 , належне йому на праві приватної власності нежитлове приміщення магазину, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 10.12.2019 року позовні вимоги було задоволено.
Ухвалою суду від 22.01.2020 року вказане заочне рішення скасовано, призначено розгляд справи у загальному провадженні з проведенням підготовчого засідання.
Провадження №22-ц/822/891/20
В подальшому, 03.02.2020 року позивачем подано заяву про зміну предмета та підстав позову, в якій позивач, посилаючись на ті ж обставини та на норми ст.ст.317, 319, 391 ЦК України просив постановити рішення, яким усунути йому перешкоди у здійсненні права користування нежитловим приміщенням шляхом виселення з нього відповідачки.
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 01 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування нежитловим приміщенням - магазином, що знаходиться в АДРЕСА_1 , шляхом виселення з нього ОСОБА_2 .
Вирішено питання відносно розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду від ОСОБА_2 надійшла апеляційна скарга, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, проігнорувавши положення ст.388 ЦК України.
Крім того, звертає увагу на правову позицію ВС від 03.05.2018 року у справі №755/20923/14-ц, в якій вказано, що відповідно до закріпленого в ст.387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що наявні докази є беззаперечними на підтвердження факту того, що позивач є власником нежитлового приміщення - магазину, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Обраний позивачем спосіб захисту є ефективним і таким, що відповідає нормам діючого законодавства, так як усунення позивачу перешкод у користуванні нежитловим приміщенням - магазином, що знаходиться в АДРЕСА_1 , шляхом виселення з нього відповідачки ОСОБА_2 призведе до відновлення його права власності, яке включає в себе права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 08 травня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа правонаступник ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 04.04.2014 року (зареєстрованого в реєстрі за №372) магазину, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , який був укладений ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності, виданої ОСОБА_6 , та покупцем по договору ОСОБА_2 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання відносно розподілу судових витрат (а.с.6-10).
Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10.07.2019 року ОСОБА_1 належить право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка складається з нежитлового приміщення - магазину, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Належність позивачу права власності на зазначене нерухоме майно підтверджується також копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №173272204 від 10.07.2019 року (а.с.11-12).
25.07.2019 року ОСОБА_1 звертався з заявою до ОСОБА_2 про звільнення належного йому на праві власності нежитлового приміщення (а.с.13-15).
10.07.2019 року ОСОБА_1 звертався з заявою до Сторожинецького ВП ГУНП в Чернівецькій області про те, що в належному йому нежитловому приміщенні магазину, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 без його згоди та за відсутності будь-якого правочину здійснює комерційну діяльність ОСОБА_2 та просив зобов'язати останню звільнити приміщення (а.с.16-17).
Згідно із ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
У відповідності до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі ст.391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Передбачений ст.391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
Законодавець у ч.1 ст.16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч.2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст.12 ЦК України).
До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Зміст зазначених у ст. 15 ЦК України підстав для захисту не розкривається, але він відображений у відповідних нормах, що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин.
Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема і в створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК), що має місце в справі, яка розглядається.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем ОСОБА_1 способу захисту, колегія суддів зважає на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, у п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Усуваючи позивачу перешкоди у користуванні власністю без вирішення питання про виселення особи із приміщення, утруднить виконання судового рішення, та не призведе до відновлення права власності (володіти користуватись, розпоряджатись) ОСОБА_1 на належне йому нежитлове приміщення магазину, що знаходиться в АДРЕСА_1
За положеннями ЗУ «Про виконавче провадження» виконання судового рішення про усунення перешкод у користуванні, звільнення приміщення можливо лише шляхом виселення.
Зокрема за положеннями ст.66 ЗУ «Про виконавче провадження» примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.
Наведене узгоджується з позицією ВС, викладеній у постанові від 03.05.2018 року, справа 127/25723/15-ц.
Про доводи апеляційної скарги з приводу невірного застосування норм матеріального права, а саме ігнорування вимог ст.388 ЦК України, та посилання в апеляційній скарзі на правові висновки ВС, викладені в постанові від 03.05.2018 року у справі 755/20923/14-ц, колегія суддів відзначає наступне.
Як вже зазначалося вище рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 08 травня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа правонаступник ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 04.04.2014 року. В задоволенні позовної вимоги щодо витребування спірного майна з підстав ст.388 ЦК України відмовлено. Вказане рішення суду набрало законної сили.
В силу ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до викладеної в позові вимоги позивача суд може визначити спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача сприятиме ефективному захисту його прав чи інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Отже, оскільки особа захистила своє право у спосіб визнання правочину недійсним, а у вимозі про захист порушеного права на підставі ст.388 ЦК України було відмовлено, і рішення набрало законної сили, то посилання в апеляційній скарзі на невірний спосіб захисту порушило б право на обов'язковість судового рішення та унеможливило ефективний спосіб захисту.
Відносно доводів апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача та її представника про дату, час і місце розгляду справи колегія суддів зазначає наступне.
В силу ч.3, 4 та абз.1 ч.6 ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Так, в матеріалах справи присутні листи від представника відповідача ОСОБА_7 (електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на електронну адресу Сторожинецького районного суду Чернівецької області (електронна адреса inbox@st.cv.court.gov.ua), на які ОСОБА_7 направляв: 17.02.2020 року про відкладення розгляду справи на іншу дату (а.с.111). 17.03.2020 року також про відкладення розгляду справи на іншу дату (а.с.119), 06.08.2020 року в третє про відкладення розгляду справи на іншу дату (а.с.159).
В свою чергу, судом неодноразово на зазначену електронну адресу представника ОСОБА_7 направлялися повідомлення про дату, час і місце розгляду справи (а.с.124, 128 (зворот), 131, 164 (зворот)), що вказує на належне повідомлення представника відповідача.
Згідно ч.5 ст.130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Суд також наголошує, що представником відповідача жодного разу не було надано підтверджуючих доказів щодо відкладення розгляду справи.
Крім того, що стосується повідомлення відповідача ОСОБА_2 , то на а.с.166 наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке отримане останньою 17.08.2020 року, зазначене належними та допустимими доказами не спростовано.
Таким чином, доводи апеляційної скарги законність висновків суду першої інстанції по суті вимог не спростовують, а рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
В силу п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 01 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий - підпис /І.Н. Лисак/
Судді - підписи /Н.К. Височанська, А.І. Владичан/