01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.04.2010 № 33/268
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Литвин Ю.А. (за довіреністю),
від відповідача 1: Хитрова Л.В. (за довіреністю),
від відповідача 2: не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Київський завод гумових та латексних виробів"
на рішення Господарського суду м.Києва від 16.11.2009
у справі № 33/268 ( .....)
за позовом ВАТ "Київський завод гумових та латексних виробів"
до ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі Печерської філії ПриватБанку
ТОВ "ЗАЗ-Техснаб"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання недійсним окремих положень договору № 2665-корп-фк про здійснення факторингу від 25.06.2008 р.
У березні 2009 року ВАТ „Київський завод гумових та латексних виробів” (позивач) звернувся до ЗАТ комерційний банк „Приватбанк” в особі Печерської філії (відповідач 1), ТОВ „ЗАЗ -техснаб” (відповідач 2) з позовом до господарського суду міста Києва в якому просить визнати недійсним преамбулу договору № 2665-корп-фк про здійснення факторингу від 25.06.2008 року в частині зазначення ТОВ „ЗАЗ-техснаб” стороною цього договору, п. 2.5 ст. 2 договору № 2665-корп-фк про здійснення факторингу від 25.06.2008 року. Просить залишити незмінними інші положення договору № 2665-корп-фк про здійснення факторингу від 25.06.2008 року.
У червні 2009 року позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить визнати недійсним повністю договір № 2665-корп-фк про здійснення факторингу від 25.06.2008 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2009 року по справі № 33/268 в позові відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва по справі №33/268 від 16.11.2009 року та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір № 2665-корп-фк про здійснення факторингу від 25.06.2008 року
В обґрунтування своїх вимог в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини та матеріали справи які мають значення для справи. А саме: при винесенні рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що зазначений договір факторингу суперечить ст. 509 ЦК України, оскільки боржник виконує зобов'язання не на користь фактора, а на користь клієнта, а це суперечить самій суті договору факторингу, за яким повинна бути заміна кредитора у зобов'язанні.
Як свідчать матеріали справи, ТОВ „ЗАЗ -техснаб” (відповідач 2) у судові засідання 16.03.2010 року та 20.04.2010 року не направляв свого повноважного представника, хоча відповідно до реєстру поштових відправлень суд направляв ухвали на адресу яка вказана в позовній заяві та апеляційній скарзі (03118, м. Київ, Голосіївський р-н, Проспект Червонозоряний, 128).
16.03.2010 року Київський апеляційний господарський суд направив лист до Головного управління Статистики у місті Києві, з проханням надати довідку з Єдиного державного реєстру підприємства та організації України (ЄДРПОУ) про місцезнаходження юридичної особи ТОВ „ЗАЗ-техснаб”.
24.03.2010 року Головне управління статистики у місті Києві направило листа, в якому зазначено, що ТОВ „ЗАЗ-техснаб” зареєстроване за адресою: 03118, м. Київ, Голосіївський р-н, Проспект Червонозоряний, 128.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ТОВ „ЗАЗ-техснаб” повідомлені про час та місце судового засідання належним чином. Відсутність представника відповідача 2 в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті, оскільки в матеріалах справи достатньо належних та допустимих доказів для прийняття рішення.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
25 червня 2008 року між ВАТ «Київський завод гумових та латексних виробів» (позивач), ЗАТ КБ «Приватбанк» в особі Печорської філії (відповідач 1) та ТОВ «ЗАЗ - техснаб» (відповідач 2) був укладений договір № 2665-корп-фк про здійснення факторингу.
Згідно ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 нього Кодексу.
Як передбачено п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пунктом 1.1. договору за даним договором фактор (відповідач -1) за наявності вільних грошових коштів зобов'язується передати в розпорядження клієнта (позивача) за плату грошові кошти, а клієнт уступає фактору право грошової вимоги, що виникне в майбутньому до боржника: ТОВ «ЗАЗ - техснаб» за зобов'язанням з поставки товару, що випливають з укладеного між клієнтом і боржником договору поставки № 8 від 28.09.2007 року та зазначеними у реєстрах поставок товарів, що є невід'ємною частиною даного договору у порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Як зазначає апелянт, спірний договір суперечить Цивільному кодексу України, і має бути визнаний недійсним на підставі того, що в оспорюваному договорі зобов'язання боржника перед фактором не пряме, а опосередковане, відповідно до п .1.1. договору клієнт фактично передає фактору зобов'язання, які виникають перед ним у ТОВ «ЗАЗ - техснаб». Також, на підставі п. 2.5.1. та 2.3.9. договору, боржник не перераховує гроші фактору напряму, а платіж здійснюється опосередковано - від ТОВ «ЗАЗ - техснаб» до ВАТ «Київський завод гумових та латексних виробів», а потім до закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк».
Отже, на думку представника позивача, оскільки в оспорюваному договорі факторингу боржник виконує зобов'язання не на користь фактора, а на користь клієнта, такий механізм розрахунків суперечить чинному законодавству.
Згідно до п.п. 1.1., 1.2., 1.3., 2.2. договору факторингу відповідач-1 передав в розпорядження ВАТ «Київський завод гумових та латексних виробів» за плату грошові кошти в сумі 3 000 000,00 грн., а ВАТ «Київський завод гумових та латексних виробів» уступив акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» в особі Печерської філії право грошової вимоги, що виникло до ТОВ «ЗАЗ-тєхснаб» за зобов'язаннями з поставки товару, що випливають з укладеного між ВАТ «Київський завод гумових та латексних виробів» та ТОВ «ЗАЗ-техснаб» договору поставки № 8 від 28.09.2007 р. та зазначеними у реєстрах поставок товарів, що є невід'ємною частиною договору факторингу, у порядку та на умовах, передбачених даним договором факторингу. Отже, фактор - банк фактично купує рахунки -фактури клієнта - постачальника за відвантажений товар шляхом здійснення кредитування боржника.
За таких обставин, враховуючи відсутність прямої заборони в ч. 1 ст. 1079 ЦК України укладати договір факторингу за участю третьої сторони - боржника, оспорюваний позивачем договір факторингу є таким, що відповідає зазначеним нормам Закону, оскільки немає норми закону, яка б прямо забороняла укладати трьохсторонній договір факторингу.
В частині 1 ст. 1079 ЦК України зазначено, що сторонами договору факторингу є фактор та клієнт.
Отже, присутність в договорі факторингу двох сторін є доцільним. Дана норма не містить прямого застереження про те, що сторони не мають права відступити від встановлених правил, а отже присутність в договорі факторингу ще й третьої сторони - боржника не порушує дану норму ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Як передбачено ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог нього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, юридичні особи самостійно вирішують, з ким і які договори укладати та вільно узгоджують їхні умови.
Також стаття 627 ЦК України розкриває сутність свободи договору насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору (ст. 6 ЦК): сторони в договорі мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень.
Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 4 ст. 626 ЦК України визначено, що до договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
За таких обставин, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта та вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що залучення стороною у договорі факторингу боржника - відповідача-2 та, відповідно, визначення його прав та обов'язків не суперечить сутності договору факторингу та прав позивача, оскільки боржник є учасником факторингових операцій, а його права та обов'язки визначено ст. 1082 ЦК України, відповідно до якої боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові.
Згідно із вимогою ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Отже, залучення відповідача-2 в якості третьої сторони договору факторингу із визначенням прав та обов'язків у п. 2.5. ст. 2 та ст. 1 договору факторингу є ще й формою письмового повідомлення позивача та відповідача-1 відповідачу-2 про відступлення права вимоги до нього факторові із зазначенням у ньому грошової вимоги, що підлягає виконанню, а також із зазначенням фактора, якому має бути здійснено платіж.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Частина 1 статті 638 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Як вбачається з ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відсутність правових підстав про визнання договору № 2665-корп-фк про здійснення факторингу від 25.06.2008 року укладеного між ВАТ «Київський завод гумових та латексних виробів», ЗАТ КБ «Приватбанк» в особі Печерської філії та ТОВ «ЗАЗ - техенаб» недійсним.
Отже, колегія суддів беручи до уваги те, що відповідачем дотримано вимог закону при укладенні договору № 2665-корп-фк про здійснення факторингу від 25.06.2008 року та право позивача не порушене, тому вимога позивача про визнання договору № 2665-корп-фк про здійснення факторингу від 25.06.2008 року, укладеного між ВАТ «Київський завод гумових та латексних виробів», ЗАТ КБ «Приватбанк» в особі Печерської філії та ТОВ «ЗАЗ - техенаб», правомірно були визнані судом першої інстанції такими, що не підлягає задоволенню.
Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, позивач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правомірно встановив обставини справи, застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу позивача, яка необґрунтована, без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2009 у справі №33/268 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Київський завод гумових та латексних виробів” - без задоволення.
3.Матеріали справи №33/268 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді