01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
27.04.2010 № 42/552
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Горденок Я.В. ( за довіреністю)
від відповідача -Андрійчук О.В. ( за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Будівельне управління Державного управління справами
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.01.2010
у справі № 42/552 ( .....)
за позовом Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами
до Будівельне управління Державного управління справами
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення безпідставно збережених коштів, визнання договору укладеним, ціна позову 75831,45 грн.
У жовтні 2009 року ДВ „Преса України” Державного управління справами (позивач) звернувся до Будівельного управління Державного управління справами (відповідача) з позовом до господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача у відшкодування збитків за період жовтень 2008 р. - липень 2009 р. 75831,45 грн. Визнати укладеним між відповідачем та позивачем договір про відшкодування витрат по оплаті користування земельною ділянкою, розміщеною за адресою : м. Київ, пр-т. Перемоги, 72 на умовах договору. Судові витрати покласти на відповідача.
У процесі розгляду справи позивач заявою про додаткове нормативне обґрунтування від 17 листопада 2009 року змінив підставу позову, вказав, що кошти у розмірі 75831,45 грн. відповідачем безпідставно збережені за його рахунок, оскільки саме відповідач як користувач земельної ділянки, а не він, повинен був нести витрати по сплаті земельного податку. З підстав ст.. 1212 ЦК України просить стягнути з відповідача на свою користь 75831,45 грн. безпідставно збережених коштів, в частині вимог про укладення договору позов підтримав.
У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги у зміненому вигляді.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2010 по справі № 42/552 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача 45831,45 грн. безпідставно збережених коштів, 758,31 грн. витрат по оплаті державного мита, 236,00 витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва по справі №42/552 від 13.01.2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини та матеріали справи які мають значення для справи. А саме: при винесенні рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що договір оренди земельної ділянки між відповідачем Київською міською радою не укладений, відтак Будівельне управління Державного управління справами не є суб'єктом , який повинен сплачувати орендну плату за земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства.
Позивачем було надано письмовий відзив на апеляційну скаргу в якому позивач заперечує проти вимог апеляційної скарги, вважаючи їх не обґрунтованими, та такими, що не відповідають дійсності, вважає рішення господарського суду м. Києва від 13.01.2010 по справі №42/552 законним, об'єктивним і таким, що відповідає фактичним обставинам справи, а тому просить залишити рішення суду без змін, а подану на нього апеляційну скаргу Будівельного управління Державного управління справами - без задоволення.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
Частиною 2 ст. 377 ЦК України передбачено, що якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Як вбачається з матеріалів справи, факт передачі позивачем цілісного майнового комплексу дитячого дошкільного закладу № 494 відповідачу, підтверджується розпорядженням керівника Державного управління справами №№ 551 від 31 серпня 2004 р., 752 від 3 листопада 2004 р.. актом прийому-передачі майна від 1 вересня 2004 р., листом відповідача № 16-4/249 від 10 червня 2008 р.
Отже, з листопада 2004 р. до відповідача перейшло право користування земельною ділянкою по пр-ту Перемоги. 72 у м. Києві.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що протягом жовтня 2008 -липня 2009 років сплату земельного податку за земельну ділянку по пр-ту Перемоги, 72 у м. Києві, на якій розміщені будівлі, споруди та об'єкти благоустрою дитячого дошкільного закладу № 494 у розмірі 75831,45 грн. здійснював позивач як попередній землекористувач, оскільки на цей період відповідач в установленому порядку не одержав правовстановлюючого документа на цю земельну ділянку на своє ім'я.
Вищезазначені обставини підтверджуються, наявними у справі платіжними дорученнями №№ 2015 від 26 серпня 2009 р., 2245 від 22 вересня 2009 р.. 1469 від 26 червня 2009 р., 1735 від 28 липня 2009 р., 936 від 28 квітня 2009 р.. 1161 від 27 травня 2009 р.. 377 від 18 лютого 2009 р.. 677 від 26 березня 2009 р., 3657 від 26 грудня 2008 р., 156 від 23 січеія 2009 р.. 3077 від 24 жовтня 2008 р., 3333 від 26 листопада 2008 р.
Відповідно до положення ст. 2 Закону України "Про плату за землю" платниками земельного податку є власники земельних ділянок та землекористувачі.
За таких обставин, починаючи з листопада 2004 року обов'язок по сплаті земельного податку за земельну ділянку по пр-ту Перемоги, 72 у м. Києві належить відповідачу.
В матеріалах справи відсутні докази сплати останнім протягом жовтня 2008 -липня 2009 років належних в рахунок земельного податку за вказану земельну ділянку сум.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив частково позовні вимоги, оскільки судом було встановлено, що відповідач безпідставно за рахунок позивача зберіг у себе кошти, необхідні для сплати земельного податку, у загальному розмірі 75831,45 грн.
Як передбачено ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте відпала.
В матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем указаних сум позивачу.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта, стосовно того, що судом безпідставно було стягнуто збитки на користь позивача. При цьому, зазначає, що незважаючи на те, що суд в своєму рішенні не посилається на ст. 22 ГПК України, колегія суддів погоджуючись з рішенням вважає, що фактично позивачем змінено підставу позову. А тому, судом першої інстанції правомірно з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України була стягнута сума безпідставно збережених за рахунок позивача коштів по оплаті податку на землю, а не сума збитків.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на правову позицію Вищого господарського суду України в Інформаційному листі № 01-8/675 від 14.08.2007 року, в п.5 якого зазначено: „Сама лише відсутність посилання у зазначеній заяві на приписи норми процесуального права не означає невідповідності заяви вимогам закону. У вирішенні наведеного питання господарський суд має виходити з ретельного дослідження змісту поданої заяви та співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами.”
За таких обставин, колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 75831.45 грн. безпідставно збережених коштів, а вимоги про визнання договору укладеним задоволенню не підлягають на підставі ст.ст. 16, 649 ЦК України, оскільки позивачем не подано доказів того, що укладення спірного договору між сторонами є обов'язковим для них в силу закону або прийнятого на його основі іншого правового акта.
Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правомірно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу позивача, яка необґрунтована, без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2010 у справі №42/552 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Будівельного управління Державного управління справами - без задоволення.
3.Матеріали справи №42/552 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді