01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
26.04.2010 № 40/392
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів:
за участю секретаря судового засідання :
представників сторін:
позивача: ОСОБА_1 (дов. від 27.07.09 № 1652);
відповідача: Медецький М.Л. (дов. від 17.12.09 № 243),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
на рішення Господарського суду м.Києва від 08.12.2009
у справі № 40/392 ( .....)
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
до Концерну "Військторгсервіс"
про визнання недійсним договору
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.09 в позові відмовлено повністю.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати.
Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано оцінки тому, що договір № 5/А фактично являється додатковою угодою до раніше укладеного договору № 5 з попереднім розпорядником майна Збройних Сил України - ДП МОУ “Дніпропетровським комбінатом побутового обслуговування”. Крім того, в апеляційній скарзі скаржник посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що договір № 5/А є укладеним з моменту його підписання, оскільки сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 23.04.10 № 01-23/1/3 у справі № 40/392 внесено зміни до складу судової колегія і замість судді Ропій Л.М. введено до складу колегії суддю Григоровича О.М.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
04.06.01 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі-позивач, орендар) та Державним підприємством Міністерства оборони України Дніпропетровським комбінатом Побутового обслуговування структурного підрозділу МО України (орендодавець) було укладено договір № 5 оренди нежитлових приміщень розташованих на території військового містечка № 2 в гарнізоні Дніпропетровський за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 42.
Згідно з п.1.1 вказаного вище договору оренди орендодавець здав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення № 27,69 загальною площею 618,7 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 42, що знаходяться на балансі Дніпропетровської КЕЧ району, вартість яких визначена відповідно до експертного висновку про оцінку майна і становить 40 200,00 грн.
Додатковою угодою № 1 від 04.06.07 до договору оренди № 5 від 04.06.07 п. 5.12 викладено в наступній редакції: щомісячно компенсувати орендодавцю частину податку за землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно та технічна територія площею 0,47 га (дороги, прилегла територія), що використовується орендарем.
Наказом Міністерства оборони України від 05.04.07 № 138 “Про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України “Дніпропетровський комбінат побутового обслуговування” було припинено діяльність державного підприємства Міністерства оборони України “Дніпропетровський комбінат побутового обслуговування”; визначено концерн “Військторгсервіс” (далі-відповідач) правонаступником усіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства оборони України “Дніпропетровський комбінат побутового обслуговування”; основні фонди та оборотні кошти, інші цінності державного підприємства Міністерства оборони України “Дніпропетровський комбінат побутового обслуговування”, що реорганізовується, закріплено за концерном “Військторгсервіс” на праві господарського відання згідно із затвердженими передавальними актами як внески до статутного фонду.
30.07.07 відповідно до акта приймання-передачі основних фондів нежитлові приміщення за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 42 були передані концерну “Військторгсервіс”.
01.01.09 між відповідачем (далі- сторона 1) та позивачем (далі-сторона 2) було укладено договір № 5/А про утримання прилеглої (прибудинкової) до орендованого майна території та тимчасового зберігання автотранспортних засобів.
Пунктом 1.1 договору від 01.01.09 № 5/А передбачено, що сторона 2 бере на себе зобов'язання виконувати необхідні роботи щодо забезпечення утримання прилеглої (прибудинкової) до орендованого майна території (її охорони, прибирання, ремонту тощо), а сторона 1 дозволяє стороні 2 здійснювати тимчасове зберігання (тимчасову стоянку) автотранспортних засобів працівників та відвідувачів сторони 2 (орендаря приміщень) у кількості 25 одиниць на умовах організації їх охорони стороною 2 та відшкодування стороні 1 витрат (податку на землю), а також оплати інших послуг, пов'язаних із виконанням договору.
Відповідно до п. 4.1 вказаного вище договору сторона 2 відшкодовує стороні 1 податок на землю у сумі 2000 грн., а також сплачує щомісячну договірну плату за послуги з тимчасового зберігання (тимчасову стоянку) автотранспортних засобів працівників та відвідувачів сторони 2 (орендаря приміщень) у кількості 25 одиниць згідно виставленого рахунку, яка за домовленістю сторін становить 1000,00 грн. з урахуванням ПДВ.
В п. 4.2 договору зазначено, що сторона 2 зобов'язана перерахувати грошові кошти, визначені п. 4.1 договору, на розрахунковий рахунок сторони 1 до 30 числа поточного місяця згідно виставленого рахунку.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.6.1 договору, та закінчується 31.12.09. (п. п. 6.1., 6.2 договору від 01.01.09 № 5/А).
Отже, термін дії договору встановлено сторонами з 01.01.09 по 31.12.09
В обґрунтування своїх вимог про визнання недійсним договору позивач посилається на ст. 180 Господарського кодексу України зазначаючи, що договір № 5/А не містить істотних умов оренди земельної ділянки, які визначені статтею 15 Закону України “Про оренду землі” та не містить умов, необхідних для укладення договору зберігання (ст.ст. 938, 942, 946, 950, 977 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 796 Цивільного кодексу України встановлено, що одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.
Статтею 797 Цивільного кодексу України передбачено, що плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що договір від 01.01.09 № 5/А за своєю правовою природою не належить до договорів оренди земельної ділянки або договорів зберігання.
У відповідноcті до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укладати договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 180 Господарський кодексу України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При цьому встановлено правило (ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України), що у разі якщо сторони, діючи у встановленому порядку, не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Таким чином, підписання спірного договору свідчить про те, що при його укладенні сторонами була досягнута згода по всіх істотних умовах договору, в тому числі щодо предмету (п.1 предмет договору), ціни (п.4 порядок розрахунків) та строку договору (п.6 дія договору). Крім того, наявність чи відсутність в договорі істотних умов відноситься до питання порядку укладення договору і не може бути підставою для визнання недійсним договору оренди.
Суд звертає увагу на те, що обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору ст.ст. 180, 181 Господарського процесуального кодексу України є безпідставним, оскільки названі норми права не передбачають наслідків у вигляді визнання договору недійсним.
Відповідно до ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Матеріали справи свідчать, що сторони, укладаючи договір від 01.01.09 № 5/А, додержали встановлену законом письмову форму, на момент укладання договору мали необхідний для його укладання встановлений обсяг дієздатності, неправомірних дій при укладанні договору не допустили. Будь-яких інших правових підстав та обставин для визнання договору недійсним судом не встановлено.
Суд першої інстанції правомірно відхилив доводи позивача щодо обов'язковості дозволу на укладення спірного договору Дніпропетровської міської ради, оскільки нежитлові приміщення розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 42 перебувають в державній власності і знаходяться в господарському віданні відповідача, а предмет договору від 01.01.09 № 5/А відповідно до п.1.1 становить зобов'язання позивача виконувати необхідні роботи щодо забезпечення утримання прилеглої (прибудинкової) до орендованого майна території, а не надання земельної ділянки в оренду позивачу.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належними способами захисту, зокрема, наведеними статтею 16 ЦК України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.
Матеріали справи не містять посилань на фактичне порушення прав позивача з боку відповідача внаслідок укладення спірного договору та доказів на підтвердження фактів порушення права.
За таких обставин судом встановлено, що порушення права позивача фактом підписання сторонами договору про утримання прилеглої (прибудинкової) до орендованого майна території та тимчасового зберігання автотранспортних засобів від 01.01.09 № 5/А не доведено.
В апеляційній скарзі позивач вказує на те, що договір від 01.01.09 № 5/А є додатковою угодою до договору від 04.06.01 № 5, тому остання повинна укладись в такому ж порядку, як і основний договір. Проте колегія суддів з даним твердженням не погоджується з огляду на наступне.
Додаткова угода за своєю правовою природою не є самостійним документом, а є невід'ємною частиною основного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Натомість, договір від 01.01.09 № 5/А є юридично самостійним, володіє всіма ознаками договору і є укладеним у встановленому законом порядку. Тому, до вказаного вище договору не може бути застосована умова про нікчемність.
До того ж, слід зазначити, що в судовому засіданні, представником відповідача було надано копію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.09 № 30/156-09, яким позов задоволено частково. Стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_3 на користь Концерну "Військторгсервіс" заборгованість за договором від 04.06.01 №5 в сумі 104906,02 грн., заборгованість за договором від 01.01.09 №5/А в сумі 23755,48 грн.. Розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 04.06.01 №5 та договір про утримання прилеглої (прибудинкової) до орендованого майна території та тимчасового зберігання автотранспортних засобів від 01.01.09 №5/А.. Зобов'язано Приватного підприємця ОСОБА_3 повернути концерну "Військторгсервіс" нежитлові приміщення за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Чичеріна, буд. 42, у місячний термін з дня набрання рішенням законної сили.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.09 у справі №30/156-09 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.09 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.12.09 у справі № 30/156-09 залишено без змін постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.09.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до правильного висновку про відмову в позові.
Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення.
За таких умов рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.09 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.09 у справі №40/392 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Матеріали справи № 40/392 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
28.04.10 (відправлено)