Справа№938/717/19
Провадження № 2/938/58/20
23 жовтня 2020 року селище Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область
Верховинський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого судді Бучинського А.Б.,
з участю секретаря судового засідання Ласкурійчук С.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні дитини, -
позивач звернулася із позовом до відповідача, третьої особи та згідно уточненої позовної заяви від 29.01.2019 просить зобов'язати відповідача не чинити перешкод у спілкуванні з дитиною, ОСОБА_5 ; встановити такі способи участі в спілкуванні та вихованні дитини, а саме систематичні побачення з сином, один раз на місяць з 09.00 год. до 21.00 год., в дні шкільних канікул, що затверджені графіком навчального закладу за рекомендацією МОН у присутності представника органу опіки та піклування, та в день народження сина.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, у них народився син, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу, у 2013 році вона з сином переїхали на постійне місце проживання до м. Одеса. Відносини між нею та сином носили дружній характер, вона піклувалася про нього, слідкувала за його фізичним та емоційним здоров'ям, намагалася забезпечити всім необхідним. Дитина з вересня 2013 року відвідувала різні гуртки, які були направлені на підготовку до школи, з вересня 2014 року син був зарахований до першого класу Одеської загальноосвітньої школи №38 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області, в якій навчався до 17.08.2016. У зв'язку з необхідністю догляду за матір'ю, з 25.08.2016 по 25.07.2017 вона з сином тимчасово проживала в Російській Федерації, де дитина була зарахована до третього класу МНОУ Козловської ЗОШ Терновського району, Воронежської області. Після покращення стану здоров'я матері, в липні 2017 року вона з сином повернулися до м Одеса, де влаштувала його до 4 класу Одеської загальноосвітньої школи №38 І-ІІІ ступенів, в якій він мав розпочати навчання з вересня 2017 року. За спільною домовленістю між нею та позивачем, останній забрав сина ОСОБА_6 до себе в м. Івано-Франківськ на період літніх канікул, однак після їх закінчення, позивач сина їй не повернув та почав чинити перешкоди в її спілкуванні з сином. Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12.11.2018 визначено місце проживання дитини, разом з відповідачем за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, відповідач знову всіма можливими способами перешкоджає їй спілкуватися з сином, в тому числі по телефону. Вона неодноразово приїздила щоб побачити його, однак син негативно налаштований проти неї, оскільки відповідач наговорює на неї, психологічно тисне на дитину, вводить його в оману з приводу того, що вона не бажає спілкуватися з ним та покинула його, що в подальшому буде мати негативні наслідки для дитини. Кошти, які вона пересилає дитині, повертаються їй. Також, син дуже любив свою сестричку, з любов'ю ставився до неї, а на даний час категорично відмовляється від спілкування з нею. Вважає, що внаслідок такої поведінки відповідача, дитина позбавлена можливості спілкування з рідними йому людьми. А тому, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не звільняє обох батьків від права спілкування з дитиною та обов'язку виховувати дитину, піклуватися про неї та матеріально її забезпечувати, просить позов задовольнити.
Ухвалою Верховинського районного суду від 04.03.2020 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з стадії підготовчого засідання, надано учасникам судового розгляду строк для подання відзиву на позов, пояснення щодо позову.
Відповідачем ОСОБА_3 25.03.2020 подано до суду відзив на уточнену позовну заяву, згідно якого вважає позовні вимоги необґрунтованими і безпідставними. Вказав, що ОСОБА_1 в 2016 році незаконним способом, без його згоди змінила місце проживання дитини шляхом вивезення її до Російської Федерації, де навчаючись в школі дитина зазнавала знущань з боку однокласників та родичів за національною ознакою. Крім того, відповідач здійснювала експлуатацію дитини, шляхом примушування його до виконання робіт, покладаючи на нього обов'язки з виховання та догляду за меншою сестрою. Також вказав, що відповідач, неналежно здійснювала догляд за сином, знущалася з нього та застосовувала фізичне насильство. Після того, як він забрав в 2017 році до себе сина, він потребував психологічної допомоги, оскільки пережив стрес, який пояснював тим, що боїться матері, оскільки остання його викраде та над ним знову будуть знущатися. З часу визначення на підставі рішення суду, місця проживання дитини з ним, він жодним чином не чинив перешкод у спілкуванні позивача з сином. При цьому, за весь час позивач жодного разу не приїздила до сина, не телефонувала, хоча їй відомі і адреса його навчання і адреса проживання, номер телефону. Твердження про те, що її не пускали до дитини є голослівними та не підтвердженими жодними доказами. Щодо встановлення позивачу способів участі у вихованні сина шляхом побачень, то така вимога також не може бути задоволена, оскільки син не бажає бачити матір та спілкуватися з нею, він її боїться. Просить в задоволенні позову відмовити.
Позивачем 22.04.2020 надано відповідь на відзив, згідно якого вона заперечує обставини викладені відповідачем у відзиві на позов. Зокрема зазначає, що вона ніколи не застосовувала насильство до дитини, не примушувала доглядати молодшу сестру. Навпаки ОСОБА_6 дуже любив свою сестру та із задоволенням допомагав у її вихованні, проводив з нею свій вільний час. Також, вона ніколи не забороняла спілкуванню сина з батьком, відповідач весь час знав де перебуває дитина, спілкувався з ним. Перебуваючи в Російській Федерації, дитина відмінно навчалася в школі, мала друзів у школі. Щодо поганого психологічного стану дитини, то відповідачем не представлено жодних доказів. На час розгляду справи про визначення місця проживання дитини, син ще спілкувався з нею, телефонував сестрі, однак після певний період проживання з батьком почав повністю ігнорувати її. Також, вона систематично телефонувала сину, писала, надсилала грошові кошти, однак ОСОБА_6 не відповідав, грошові перекази поверталися з відмітками «за закінченням терміну зберігання». Вважає, що не відповідають дійсності твердження відповідача про те, що вона викраде дитину, оскільки вона просить встановити зустрічі з сином саме в присутності працівника органу опіки. Також, вважає голослівними доводи відповідача щодо її поганого ставлення до сина, застосування нею відносно нього фізичного насильства. Просить позов задовольнити.
10.09.2020 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив ОСОБА_1 , згідно якого просить в задоволенні позову відмовити. Вважає, що спілкування з матір'ю погіршує психоемоційний стан дитини та буде перешкоджати його нормальному розвитку і не відповідає принципу «найкращих інтересів дитини».
Ухвалою суду від 10.09.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , позовні вимоги підтримала з підстав наведених в позовній заяві. Додатково пояснила, що після розірвання шлюбу син проживав з нею в м. Одеса, відвідував гуртки, ходив у школу. В неї з дитиною були дружні відносини. В липні 2017 року відповідач забрав дитину до себе на літні канікули, однак коли прийшов час йти до школи, він дитину не повернув. Вона приїхала до Івано-Франківська на 01.09.2017, шукала сина в трьох школах, а коли знайшла місце його навчання, то не змогла побачити його, так як він був відсутній. Їй в школі дали домашнюю адресу ОСОБА_6 , однак коли вона приїхала туди, то їй ніхто не відчинив. Вона телефонувала до відповідача, однак він не відповідав на дзвінки. Тоді вона звернулася до поліції, і разом з поліцейськими знайшла дитину з дружиною відповідача в іншій квартирі. ОСОБА_6 сказав їй, що поки що хоче бути з батьком. Після цього, вона повернулася в Одесу, з сином до грудня 2017 року спілкувалася в телефонному режимі, коли той перебував у школі, оскільки вчителька давала йому свій телефон. Однак, з січня 2018 року вчителька перестала давати телефон синові, оскільки відповідач заборонив їй це робити і вона повністю втратила зв'язок із сином. В травні 2018 року вона знову приїхала у м. Івано-Франківськ до школи, однак сина не побачила, так як він був відсутній. Вона звернулася в органи опіки, які їй надали телефон дитини, куди вона телефонувала, однак ніхто не відповідав. За три місяці ОСОБА_6 всього один раз відповів на дзвінок, а потім ніхто не відповідав. В кінці жовтня 2018 року вона знову приїхала в школу, де навчався ОСОБА_6 , зустрілася із сином, однак він не бажав спілкуватися, сказав, що не знає її. Завуч школи викликала відповідача і попросила її піти. В 2019 році вона звернулася в органи опіки, просила встановити порядок спілкування з дитиною, ходила за місцем проживання сина, однак ніхто не відчиняв. В серпні 2020 року вони з дочкою відпочивали у ОСОБА_7 , хотіли побачити ОСОБА_6 , взяти до себе, однак він відмовився пояснивши, що в цей час буде відпочивати з батьком в іншому місці. На даний час, вона взагалі втратила зв'язок з сином, він змінив школу, їй про це ніхто не повідомив. Вважає, що має право на визначення їй часу для побачень з сином, в день його народження 4 год., під час літніх канікул - 1 місяць та весняних і осінніх канікул - 1 тиждень, коли вона могла б забирати його до себе в Одесу. Якщо відповідач не буде надавати згоди, то із залученням працівника органу опіки. А тому просить позов задовольнити.
Представник позивача, ОСОБА_2 позов підтримала. Додатково вказала, що підставами заявлення позовних вимог, є вчинення відповідачем перешкод у спілкуванні матері з дитиною, а саме неможливість спілкування по телефону, проведення зустрічі з дитиною, налаштовуванням батьком дитини проти матері. Вимога щодо зобов'язання відповідача не чинити перешкод у спілкуванні з дитиною за наявності конфлікту між сторонами, є належним способом захисту, та взаємопов'язана з вимогою про встановлення судом порядку спілкування. Просить позов задовольнити.
Відповідач та його представник ОСОБА_4 позовні вимоги заперечили з підстав наведених у відзиві на позов та запереченні. Відповідач додатково пояснив, що позивач без його відома вивезла дитину до Російської Федерації. Від згадки про те, що мама буде з ним спілкуватися та зможе з ним бачитися, в сина появляється панічний страх. В 2017 році він водив дитину до психолога, дитина самостійно попросила його захистити від матері. Просить в позові відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_4 позов заперечив, вказав що безпідставними є вимоги позивача щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, оскільки відповідач таких не чинить. Позивачу відомий номер телефону сина, а тому вона має можливість з ним спілкуватися. Однак, дитина не хоче з нею спілкуватися, боїться її. А тому, право позивача на здійснення своїх батьківських прав у відповідності до вимог ч.2 ст.155 СК України, не може здійснювати всупереч інтересам дитини. В разі задоволення судом позову, просить визначити побачення сина з позивачем, виключно в присутності батька, тобто відповідача ОСОБА_3 . В той же час, просить в задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку, подав заяву про розгляд справи без його участі, надав висновок органу опіки та піклування щодо вирішення спору, а тому суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності третьої особи.
Заслухавши пояснення сторін, їх представників, думку малолітнього ОСОБА_5 , допитавши свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд ухвалює рішення про наступне.
Згідно з копією свідоцтва про народження (а.с.10 том 1) батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . На даний час малолітньому ОСОБА_5 виповнилося повних 12 років.
Судом встановлено, що рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12.11.2018 (а.с.82-86 том 1) визначено місце проживання дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_1 проживає окремо, а саме зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Позивач зазначає, що відповідач всіма можливими способами перешкоджає їй у спілкуванні з сином, в тому числі по телефону. Вона неодноразово приїздила щоб побачити його, однак не змогла з ним побачитися. Вважає, що внаслідок намовлянь з боку відповідача, дитина повністю ігнорує її.
Обґрунтованість своїх вимог щодо чинення відповідачем перешкод у спілкуванні з сином, позивач доводить тим, що дитина не відповідає на дзвінки, поштові конверт з грошовими коштами, які вона надсилає синові повертаються, коли вона приїздить син ОСОБА_5 категорично відмовляється з нею бачитися, без її відома змінено школу, в якій навчається син.
Відповідно до принципу диспозитивності розгляду цивільної справи закріпленому в ст.13 ЦПК України, суд має вирішувати справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.141 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. (ст. 153 СК України).
Частиною 3 статті 157 СК України визначено, що той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно ч. 1 ст. 158 СК України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 159 Сімейного кодексу України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Однак, як встановлено судом, зокрема із відповіді Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 19.10.2020 №476/47.4-05/14 (а.с.1 том 2) позивач ОСОБА_1 до Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради із заявою про визначення способів участі у вихованні дитини ОСОБА_5 , 2008 року народження, не зверталася.
Крім цього, в судовому засіданні встановлено, а саме із слів самої позивачки ОСОБА_1 , що з часу визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 на підставі рішення суду з батьком, а саме з 12.11.2018, вона всього два рази намагалася побачитися з сином, а саме в жовтні 2019 року, коли приходила до місця проживання ОСОБА_5 , однак їй ніхто не відчинив, та в серпні 2020 року, відпочиваючи з дочкою в селищі Ворохта, телефонувала до ОСОБА_6 , щоб забрати його до себе, однак він відмовив їй.
Також, допитана в судовому засіданні в якості свідка вчитель математики та класний керівник 7-В класу де навчається дитина ОСОБА_5 , ОСОБА_8 суду показала, що ОСОБА_5 навчається в Івано-Франківському ліцеї №3 з вересня 2019 року доволі успішно. Також їй відомо, що його вихованням займається батько, дитина доглянута, позаурочний час займається музикою. Про біологічну матір їй нічого не відомо, про її існування вона дізналася із особової справи дитини, коли побачила рішення щодо визначення місця проживання дитини з батьком.
А тому, враховуючи наведене та те, що позивачем не підтверджено належними доказами вчинення ОСОБА_3 перешкод в її участі та спілкуванні з сином ОСОБА_6 , таких в судовому засіданні не здобуто, враховуючи відсутність рішення органу опіки та піклування з цього питання, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною.
В той же час, посилання сторін на обставини та докази, що такі підтверджують у період часу до 12.11.2018, у відповідності до вимог ч.2 ст.82 ЦПК України, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, оскільки такі були встановлені при розгляді цивільної справи про визначення місця проживання дитини за участю цих же сторін.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог щодо визначення способу участі у спілкуванні з дитиною, суд враховує наступне.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р. (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р., дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 р.) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст.ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Крім того, в рішенні Європейський суд з прав людини (рішення у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, рішення у справі Olsson v. Sweden (N2) від 27 листопада 1992 року) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону дитинства" контакт з дитиною - це реалізація матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Згідно із ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Частиною 2 ст. 155 СК України визначено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 157 Сімейного кодексу України, той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Частиною 2 статті 159 Сімейного Кодексу визначено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
За правилами ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
При цьому, суд, встановлюючи спосіб спілкування, має дотримуватись розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
При вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини.
Таким чином з наведеного випливає, що позивач незважаючи на те, чи проживає вона із дитиною, із врахуванням передусім інтересів дитини, має право безперешкодно брати участь у вихованні дитини ОСОБА_5 шляхом спілкування з ним та побачень у спосіб визначений законом.
Як вбачається з висновку Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про встановлення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.3-6 том 2), органом опіки та піклування визначено наступний порядок участі матері ОСОБА_1 у вихованні, а саме: друга субота місяця з 10.00 год. до 20.00 год., у дні шкільних канікул (за графіком навчального розкладу) та в день народження сина за взаємною згодою батьків.
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що даний висновок складений саме на вимогу суду, а не за її зверненням як учасника справи та власне як матері дитини, яка має намір та прагне бачитись, спілкуватись та виховувати сина.
Також, допитана в судовому засіданні в якості свідка психолог центру психологічної допомоги « Серденько » ОСОБА_10 суду показала, що вона з малолітнім ОСОБА_5 знайома з 09.06.2020, коли його привів батько ОСОБА_3 з метою проведення психодіагностичного обстеження. При проведенні діагностики, вона виявила високий психоемоційний зв'язок дитини з теперішньою сім'єю, особливо з батьком ОСОБА_3 . Свою біологічну матір ОСОБА_6 не включає в сім'ю, він її називає «колишня мама», і рідною мамою вважає теперішню дружину батька. До біологічної мами відчуває негативні почуття, характеризує як підступну, схильну до намовлянь, яка здатна принизити його, побити.
При спілкуванні з малолітнім ОСОБА_5 , останній розповів, що він проживає з батьком та його дружиною ОСОБА_11 , її сином ОСОБА_12 та братом ОСОБА_13 . Йому подобається проводити час з своєю сім'єю. Заперечив з приводу спілкування із матір'ю, оскільки надавав їй багато шансів для налагодження з ним стосунків, які вона упустила. Хоче щоб вона не нав'язувалася та не чіплялася до нього, він самостійно повідомить її, коли захоче зустрічі з нею.
Таким чином, виходячи з балансу інтересів дитини та її батьків, враховуючи її вік та психоемоційний стан дитини, думку самої дитини висловлену в судовому засіданні, суд вважає, що з метою забезпечення якнайкращих умов виховання та розвитку дитини, при визначенні днів та годин побачень позивача із малолітнім ОСОБА_5 слід відійти від встановленого законодавством принципу повної рівності обох батьків.
А тому враховуючи вище наведені обставини, а також беручи до уваги висновок органу опіки та піклування, суд вважає, що інтересам дитини сприятиме графік побачень із нею позивача у другу суботу кожного місяця, з 11.00 год. до 15.00 год.; під час шкільних канікул, що затверджені графіком навчального закладу за рекомендацією Міністерства освіти і науки України, у кожну середу та суботу, з 11.00 год. до 15.00 год.; щороку, в день народження ОСОБА_5 12 травня, з 11.00 год. до 15.00 год. В решті вимог про встановлення іншого графіку побачення з дитиною слід відмовити за безпідставністю.
При цьому, враховуючи думку самої дитини, суд вважає, що інтересам дитини сприятиме проведення побачень матері з сином з обов'язковою присутністю представника органу опіки та піклування та батька ОСОБА_3 .
Крім того, у разі зміни обставин, з врахуванням яких суд визначив способи участі позивача у вихованні та спілкуванні з дитиною, сторони, враховуючи передусім інтереси дитини, можуть змінити вказані способи, а у разі недосягнення згоди звернутися за вирішенням спору до суду.
Також суд вважає, що такий спосіб участі позивача у вихованні свого сина слід встановити не залежно від доведеності фактів вчинення відповідачем перешкод у спілкуванні з дитиною та відсутності доказів вжиття заходів позасудового врегулювання, оскільки обраний спосіб судового захисту відповідає конституційному принципу верховенства права та права на звернення до суду.
Керуючись ст.ст.10-13, 76-81, 259, 263-265, 268, 354, 355, Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Встановити графік побачень матері ОСОБА_1 із сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з обов'язковою присутністю представника органу опіки та піклування, а також батька ОСОБА_3 , в наступні періоди:
- другу суботу кожного місяця, з 11.00 год. до 15.00 год.;
- під час шкільних канікул, що затверджені графіком навчального закладу за рекомендацією Міністерства освіти і науки України, у кожну середу та суботу, з 11.00 год. до 15.00 год.;
- щороку, в день народження ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 11.00 год. до 15.00 год.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити за їх безпідставністю.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області або безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ; персональний ідентифікаціний номер НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: с Буковець, Верховинський район, Івано-Франківська область, присілок Центр; персональний ідентифікаціний номер НОМЕР_2 .
Третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, юридична адреса: м. Івано-Франківськ, вул.Грушевського, 21; ЄДРПОУ 04054346.
Повний текст рішення суду складено 02 листопада 2020 року.
Суддя: Бучинський А.Б.