Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" квітня 2010 р. Справа № 59/72-10
вх. № 1919/4-59
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Вертепа І.О. за довір. № 18 від 06.04.2010 р.
відповідача - ОСОБА_2 за довір. від 18.03.2010 р.
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар-Украіна", м. Харків
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків
про про визнання договору недійсним
10.03.2010р. позивач ТОВ «Солар-Україна» звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до відповідача ФОП ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди медичного обладнання від 25.05.2009р. №57. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.203, 215 ЦК України. Стверджує, що спірний договір укладений на вкрай невигідних для позивача умовах внаслідок зловмисної домовленості представника позивача із відповідачем, та із перевищенням ним (представником позивача) наданих статутом повноважень. Крім того, позивач вважає спірний договір неукладеним, оскільки в ньому, на його думку, не визначені усі істотні умови, а саме відсутня умова про амортизацію майна. В судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги, просить позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позову заперечує. У відзиві на позов відповідач та у судовому засіданні представник відповідача вказують, що договір оренди медичного обладнання від 25.05.2009р. №57 є укладеним із додержанням вимог чинного законодавства, які ставляться до такого роду договорів і тому підстав для визнання договору недійсним чи неукладеним немає. Зокрема, вказує відповідач, вартість обладнання відповідає його дійсній вартості з урахуванням технічному стану, ступнею зносу та кон'юнктури ринку, договір підписаний генеральним директором позивача, який діяв в межах повноважень, визначених статутом, порядок використання амортизаційних відрахувань визначений п.п. 7.1. - 7.4 договору. Крім того, вказує відповідач, позивачем підтверджено факт укладення і факт дійсності договору прийняттям договору до виконання, яке мало місце з боку позивача і після звільнення генерального директора Андрющенко А.В. та призначення нового директора.
В судовому засіданні оголошено перерву з 07.04.2010р. до 10 год. 00 хв. 12.04.2010р. для виготовлення повного тексту рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
25.05.2009р. між позивачем ТОВ «Солар-Україна» та ФОП ОСОБА_3 укладено договір оренди медичного обладнання від 25.05.2009р. №57. Згідно умов договору (п.1.1.) орендодавець (позивач) передав орендареві (відповідачеві) в строкове платне користування на термін визначений договором з подальшим переходом права володіння майном медичне обладнання, а саме два Апарати для тембрального лікувального та/або донорського плазмоферезу «Гемофенікс» АМПлд-ТТ. Вартість одного апарату визначена п.1.3. договору у розмірі 25000,00 грн. Термін оренди згідно п.4.1. договору становить не більше 24 місяці, орендна плата (п. 5.1.) - 50 грн. за кожен день оренди з дати підписання акту прийому-передачі першої партії витратних матеріалів.
Право і порядок дострокового викупу орендованого майна передбачені розділом 6 договору оренди медичного обладнання від 25.05.2009р. №57. Згідно умов п. 6.2. договору вартість обладнання, яка підлягає сплаті в даному разі, визначається як різниця між договірною вартістю обладнання та сумою вже сплачених раніше платежів за оренду обладнання.
25.05.2009р. за актом прийому-передачі позивач передав, а відповідач прийняв вказане у договорі оренди медичного обладнання від 25.05.2009р. №57 майно - два Апарати для тембрального лікувального та/або донорського плазмоферезу «Гемофенікс» АМПлд-ТТ.
07.09.2009р. представниками позивача та відповідача на виконання договору оренди медичного обладнання від 25.05.2009р. №57 підписано акт прийому передачі видаткових матеріалів. Того ж дня ці матеріали оплачені позивачем шляхом перерахування платіжним дорученням від 07.09.2009р. №7 грошових коштів у сумі 7875,00 грн. на рахунок позивача у відповідності до рахунку фактури позивача від 04.09.2009р. №СОо-0001031.
Протягом періоду з жовтня 2009р. по лютий 2010р. позивачем сплачується на рахунок позивача, а позивачем приймається орендна плата у відповідності до договору оренди медичного обладнання від 25.05.2009р. №57 у сумі 2400,00 грн. за жовтень, 3000,00 грн. за листопад, 3100,00 грн. за грудень, 3100,00 грн. за січень, 2800,00 грн. за лютий.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. №3 роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставах і із наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків. Отже в даній справі необхідною умовою для визнання договору (оренди медичного обладнання від 25.05.2009р. №57) недійсним є умова щодо встановлення обставин, передбачених ст.215, ст.203 ЦК України.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до 203 ЦК України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину) 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Суд критично оцінює посилання позивача на невідповідність договору оренди медичного обладнання від 25.05.2009р. №57 вимогам ч.3 ст. 203 ЦК України (волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі).
У відповідності до п.13 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» у вирішенні спорів про визнання угод недійсними на підставі статті 57 Цивільного кодексу господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо укладення угоди. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди. Під насильством розуміється фізичний або психологічний вплив на особу представника учасника угоди або його близьких з метою спонукання його до укладення угоди. Погроза може вважатися підставою для визнання угоди недійсною, коли з обставин, які склалися на момент укладення угоди, вбачається, що відмова учасника угоди або його представника від укладення угоди могло спричинити шкоду законним інтересам зазначених осіб чи однієї з них. Зловмисна угода - це умисна змова представника однієї сторони з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої укладено договір.
Втім, наразі всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) позивачем не надано доказів існування обставин, які могли б примусити учасника до укладення спірного договору всупереч його волі.
Так не позивачем не надано ні доказів вчинення фізичного або психологічного впливу на особу представника учасника угоди або його близьких з метою спонукання його до укладення угоди, ні доказів здійснення інших неправомірних заходів, які б були спрямовані на пригнічення його (представника) дійсної волі і примушення (всупереч його бажанню) до укладення спірного договору. Не надано також доказів перекручення, спотворення волі представника щодо укладення спірного правочину.
Так само, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, передбачених ч.1 ст.232 ЦК України (зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною).
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не відповідають вимогам чинного законодавства України і є необґрунтованими.
При цьому суд також відхиляє, як безпідставні посилання позивача, який уклав спірний договір (генеральним директором Андрющенко А.В.) на перевищення представником позивача наданих йому статутом повноважень.
Відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Наразі позивачем не доведено ні наявність обмежень повноважень генерального директора щодо представництва юридичної особи позивача, ні того, що відповідач знав, або за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження. В цьому зв'язку зокрема, суд зазначає, що згідно абз.3 п.37 статуту ТОВ «Солар-Україна» генеральний директор вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства, в т.ч. підписувати документи від імені товариства.
Наявність в компетенції загальних зборів товариства права на затвердження договорів (угод) укладених на суму, що перевищує 10000,00 грн., договорів на придбання, відчуження основних засобів, МПБ, договорів застави, кредитних договорів незалежно від суми (п.п. «и» п.32 статуту) не виключає і не обмежує права генерального директора на укладення цих договорів. Суд зауважує, що цією нормою статуту (п.п. «и» п.32) передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому це положення щодо обов'язкового затвердження відповідних угод загальними зборами не обмежує компетентний орган цього товариства (генерального директора) на укладення договорів. Тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень, і сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Також суд звертає увагу на відсутність інформації щодо обмежень представника діяти від імені юридичної особи у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Наявність такого запису в реєстрі, між тим, є обов'язковою умовою для чинності цих обмежень у відносинах з третіми особами (ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).
Відхиляє суд також посилання позивача на порушення принципів добросовісності, справедливості та розумності під час визначення умов спірного договору оренди медичного обладнання від 25.05.2009р. №57 в частині вартості обладнання під час викупу. Так позивачем не надано доказів дійсної вартості обладнання з урахуванням його строку експлуатації, технічного стану, фізичного та морального зносу, кон'юнктури ринку тощо. Довідка від 03.03.2010р. №41 складена ТОВ «Солар-Україна» в односторонньому порядку про балансову вартість обладнання не може бути визнана достатнім доказом невідповідності дійсної вартості обладнання договірній оскільки вона складена без урахування названих обставин. Більш того в цій довідці не зазначено чи є вказана в ній сума 33362,55 грн. вартістю однієї одиниці обладнання чи двох.
Навпаки, з огляду на гарантовані п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності суд не вбачає можливим перекладення на відповідача відповідальності за неправильні дії позивача. Саме останній (позивач) має в силу принципу власного комерційного ризику підприємництва (абз.4 ч.1 ст. 44 ГК України) відповідати за неправильній вибір ним особи, котрій делеговані управлінські повноваження, за її розумність, кваліфікованість, добросовісність тощо.
Посилання позивача на те, що договір не відбувся (є неукладеним) спростовується відсутністю доказів існування перешкод для його виконання, розбіжностей у розумінні сторонами умов договору тощо. Навпаки, на підставі наявних у матеріалах справи доказів суд приходить до висновку про те, що договір є укладеним. Про це свідчать факти виконання договору обома сторонами, фактим прийняття його позивачем до виконання в частині передачі майна, передачі видаткових матеріалів, прийняття оплати за цим договором.
Посилання позивача на не укладення договору внаслідок відсутності у ньому істотних умов (порядку використання амортизаційних відрахувань (ч.1 ст.284 ГК України) є юридично неспроможним оскільки порядок використання амортизаційних відрахувань (порядок поступового віднесення витрат на придбання основних фондів, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань) визначено ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97)" від 28.12.1994 N 334/94-ВР та п.п.22-30 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. N 92) а також п.п. 7.1. - 7.4. та п. 8.3. спірного договору оренди медичного обладнання від 25.05.2009р. №57. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, який у аналогічній справі у постанові від 21.08.2008р. справі №8/3д/08 прийшов до висновку про те, що визнання договору оренди неукладеним з мотивів відсутності в ньому умов щодо визначення порядку використання амортизаційних відрахувань унеможливлено визначенням цього порядку нормами чинного законодавства України.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 15, 16, 203, 215, 232 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 284 Господарського кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, суд -
В позові відмовити повністю.
Суддя
/справа №59/72-10/