Справа №22ц-7251/2008 р. Головуючий у 1 інстанції - Гібалюк Т.Я.
Категорія 5 Доповідач - Можелянська З.М.
9 грудня 2008 року.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :
головуючої Можелянської З.М.,
суддів Ремеза В.А., Прозорової М.Л.,
при секретарі Панченку Д.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровськ цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинськ від 4 жовтня 2007 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною, про визнання права власності на частину квартири, про витребування майна, -
встановила:
У грудні 2002 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2, ОСОБА_3 з позовом, у якому посилалась на те, що квартира АДРЕСА_1 придбана у період їх з відповідачем шлюбу та 23.07.2002р. останнім подарована без її згоди відповідачці. Просила визнати недійсним договір дарування та визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної квартири. Пізніше ОСОБА_1 доповнила свій позов та просила відійти від рівності їх з колишнім чоловіком часток, визнати за нею право власності на 2/3 частини вказаної квартири, витребувати останню з незаконного володіння відповідачки та зобов'язати бюро технічної інвентаризації скасувати реєстрацію права власності останньої на квартиру.
Рішенням Заводського райсуду м. Дніпродзержинськ суду від 4.10.2007р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалено визнати недійсним укладений 23.07.2002р. між ОСОБА_2, від імені якого діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_3. договір дарування квартири АДРЕСА_1, у задоволенні позову про визнання права власності на частину квартири та про її витребування відмовлено. Додатковим рішення того ж суду від 8.01.2008р. вирішене питання щодо судових витрат на користь держави.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні її позову, посилаючись на невідповідність вимогам закону рішення у вказаній частині.
Перевіривши законність рішення та ухвали суду першої інстанції в оскарженій частині в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за такими підставами.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.
27.05.1994р. зареєстровано шлюб ОСОБА_2 з ОСОБА_1 У шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1. родився син ОСОБА_6. В період шлюбу 2.04.1998р. за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 придбана квартира АДРЕСА_1. 12.06.2001р. шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. За договором від 23.07.2002р. придбана у шлюбі квартира ОСОБА_7 подарована ОСОБА_3 (а.с.8-10, 28,32,34). Враховуючи встановлені обставини про рівність прав колишнього подружжя на квартиру та відсутність письмової згоди ОСОБА_1 на її відчуження, суд першої інстанції відповідно до вимог ст.ст.22, 23, 28 КЗпШС України, с.ст.48,227 ЦК України 1963р. ухвалив рішення про визнання укладеного договору дарування недійсним. У вказаній частині рішення не оскаржується.
Вирішуючи позовні вимоги щодо визнання права власності на частину квартири, суд першої інстанції у порушення ч.1 ст.11 ЦПК України вийшов за межі заявлених вимог, зробивши у мотивувальній частині свого рішення висновок про недійсність договору купівлі-продажу квартири у зв'язку з її придбанням подружжям ОСОБА_1 на товарній біржі без додержання нотаріальної форми договору. Так, з наданої Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації довідки вбачається, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 2.04.1998р. зареєстрований вказаним комунальним підприємством та внесений в реєстрову книгу прав власників за № 141-н (а.с.6).
А тому з врахуванням встановлених судом першої інстанції обставин щодо незаконності договору дарування квартири, рівності прав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на вказану квартиру, що є їх спільною сумісною власністю, на підставі вимог ст.ст.28 КЗпШС України, ч.2 ст.48 ЦК України 1963 р. слід повернути їм квартиру та визнати за кожним з них право на 1/2 частину квартири та частково задовольнити вказану позовну вимогу за відсутності підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на її 2/3 частини.
Оскільки суд першої інстанції не врахував зазначені вимоги закону, його рішення в частині відмови у позові про визнання права власності на частину квартири та про повернення квартири на підставі вимог п.4 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у цій частині про задоволення позовних вимог у зазначеній вище частині та з частковим задоволенням апеляційної скарги.
Що стосується апеляційної скарги щодо скасування рішення суду в частині скасування реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру, то вона задоволенню не підлягає, оскільки по вказаній позовній вимозі конкретного рішення не ухвалювалось. Крім того виконання ухваленого рішення про визнання недійсним договору дарування ОСОБА_3 передбачає і фактичне скасування реєстрації відповідного права останньої, а тому потреби в ухваленні судового рішення з цих підстав немає.
Керуючись ст.ст.303,307,309,316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинськ від 4 жовтня 2007 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину квартири та про витребування майна скасувати та задовольнити їх частково.
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/2 частині за кожним та зобов'язати ОСОБА_3 повернути їм вказану квартиру.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двох місяців може бути оскаржене до Верховного Суду України.