ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позовної заяви без руху
02 листопада 2020 року м. Київ № 640/22596/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами
ОСОБА_1
доКабінету Міністрів України
про визнання протиправним та нечинним розпорядження,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним та нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.09.2016 № 694-р "Про реорганізацію Академії муніципального управління" та наказу Міністерства освіти і науки України від 19.10.2016 № 1254 "Про реорганізацію Академії муніципального управління".
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
При цьому, суд звертає увагу позивача, що у даному випадку не підлягає застосуванню положення частини третьої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Так, частинами першою-третьою статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Тобто, постанови - це нормативно-правові акти, що приймаються на виконання Конституції та законів України, тоді як розпорядження - це внутрішні організаційно-розпорядчі індивідуально-владні правові акти, які адресуються органам чи посадовим особам, підпорядкованим уряду.
Аналогічні положення щодо актів Міністерства освіти і науки України викладені у Положенні про Міністерство освіти і науки України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630.
Таким чином, оскаржувані позивачем розпорядження Кабінету Міністрів України та наказ Міністерства освіти і науки України, як результат правозастосування, адресований конкретним особам, тобто є формально обов'язковим для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.
Отже, розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.09.2016 № 694-р "Про реорганізацію Академії муніципального управління" та наказ Міністерства освіти і науки України від 19.10.2016 № 1254 "Про реорганізацію Академії муніципального управління" можуть бути оскаржені у строки, визначені абзацом першим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, позивач мав право на звернення до суду з даним адміністративним позов до квітня 2017 року, тоді як дана позовна заява була здана на пошту 16.09.2020, тобто з пропущенням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України понад три роки.
У позовній заяві зазначається, що позивач дізнався про протиправність оскаржуваних рішень лише з постанови Київського апеляційного суду у справі № 761/19450/19, отже, позивач вважає, що саме з моменту прийняття Київським апеляційним судом у справі № 761/19450/19 в нього виникло право на оскарження рішень.
З даного приводу суд звертає увагу позивача, що при визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного рішення, дії або бездіяльності, а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії або бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Окрім того, правова позиція суду, висловлена у судовому рішенні, не встановлює обставин справи у межах даного спору, а отже мала лише інформаційний, а не преюдиційний характер.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що право на доступ до суду, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.
При цьому, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії»).
Таким чином, позивачем не дотримано строків звернення до суду, оскільки позовну заяву було подано більш ніж через три роки, тоді як процесуальним законодавством визначено шестимісячний строк звернення до суду.
У даному випадку, суд вважає, що такий значний пропуск строку звернення до суду не є співвідносним та виправданим та порушує принципи верховенства права та правової визначеності, оскільки оскаржувані рішення вже є реалізованими, а спірні правовідносини - сталими.
Відповідно до частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Вказані недоліки позивач може усунути шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням іншим підстав з відповідними доказами.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позовну заяву залишити без руху.
2. Встановити позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня отримання копії даної ухвали.
3. Попередити позивача про те, що у разі, якщо недоліки не буде усунуто у встановлений судом строк, позовну заяву буде повернуто відповідно до пункту першого частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною другою статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Відповідно до статті 294, частин другої та третьої статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України оскарження даної ухвали окремо від рішення суду не допускається. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя О.П. Огурцов