03 листопада 2020 року Чернігів Справа № 620/3926/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Житняк Л.О.,
за участі секретаря Клименок А.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про визнання протиправною та скасування постанови,
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Семиразума Є.В. Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про накладення штрафу в розмірі 5 100,00 грн від 03.09.2020 у виконавчому провадженні №62596593.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що дії головного державного виконавця щодо винесення постанови про накладення штрафу є незаконними, а постанова про накладення штрафу підлягає скасуванню.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 дана позовна заява залишена без руху. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та встановлено відповідачу 2-денний термін, з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на позов.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Розгляд справи просив провести без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про розгляд справи повідомлявся належним чином. Причини неявки суду не повідомив.
У відповідності до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
На виконанні у відділі перебуває виконавчий лист №620/804/20 виданий 24.06.2020 Чернігівським окружним адміністративним судом про: «Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України виплатити ОСОБА_1 нараховану пенсію за період з 01.07.2018 по 28.01.2019 в сумі 15 480,20 грн.
У зв'язку з відсутністю підстав для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, державним виконавцем відкрито виконавче провадження.
В подальшому, державним виконавцем, при перевірці виконання боржником рішення суду, встановлено, що сума заборгованості стягувачу не виплачена, в результаті чого 03.09.2020 винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5 100,00 грн.
Позивач, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 зазначає, що заборгованість з виплати пенсії не виплачена у зв'язку з відсутністю окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, у зв'язку з чим, вважає оскаржувану постанову протиправною.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту - Закон України «Про виконавче провадження») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Згідно пунктів 1, 16 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Крім того, суд критично оцінює посилання боржника у позові на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 і твердження про те, що заборгованість з виплати пенсії не виплачена у зв'язку з відсутністю окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, враховуючи таке.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі по тексту - Порядок №365).
Згідно пункту 1 Порядку №365 цей Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Дійсно, пункт 15 Порядку №365 передбачає, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Проте, зі змісту пунктів 10, 14 Порядку №365 слідує, що вказане положення пункту 15 регулює відшкодування сум соціальних виплат, які не виплачені за минулий період на підставі рішення комісій, утворених районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 №848 про (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
У той же час, рішення про зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_2 нараховану пенсію за період з 01.07.2018 по 28.01.2019 в сумі 15 480,20 грн прийнято Чернігівським окружним адміністративним судом у справі №620/804/20.
За наведених обставин, Порядок №365 не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.
Більш того, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 у справі №640/18720/18 був визнаний протиправним та нечинним, зокрема, підпункт 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
Саме вказаним підпунктом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 було внесено зміни до пункту 15 Порядку №365 щодо здійснення соціальних виплат на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Також суд наголошує, що здійснення нарахування пенсії є лише передумовою її виплати та не свідчить про виконання рішення суду у повному обсязі.
Таким чином, посилання позивача на відсутність підстав для накладення штрафу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
У контексті наведеного суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у стягувача можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (до прикладу справа «Сук проти України»).
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
За таких обставин, відповідачем було правомірно винесено постанову про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області штрафу в подвійному розмірі, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області необхідно відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повне рішення суду складено 03.11.2020.
Позивач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-а, м. Чернігів, код ЄДРПОУ 21390940);
Відповідач - Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) (проспект Миру, 43, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 43316700).
Суддя Л.О. Житняк