29 жовтня 2020 року Чернігів Справа № 620/3391/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Ткаченко О.Є.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправною відмову у призначенні пенсії за віком достроково на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV;
- зобов'язати призначити пенсію за віком достроково на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058) з дати звернення для призначення пенсії 11.03.2020 та провести її виплату.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Після смерті чоловіка, в повторний шлюб позивачка не вступала, у віці 59 років, маючи страховий стаж 40 років вона звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком достроково на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058. Однак, відповідач надав відповідь про те, що вона не має права на призначення дострокової пенсії за віком, відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058, оскільки її чоловік не мав статусу військовослужбовця.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представником відповідача, в межах встановленого судом строку, подано відзив, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що чоловік позивачки не мав статусу військовослужбовця, а тому в неї не має права на призначення їй дострокової пенсії за віком.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
З 27.02.1994 позивачка перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 (а.с.10).
ОСОБА_2 з 16.11.1976 по 03.10.1978 проходив дійсну строкову службу в Збройних Силах СРСР, а з 08.02.1987 по 29.04.1987 приймав участь як військовослужбовець в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в складі військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується військовим квитком НОМЕР_3 , довідкою Чернігівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області від 17.08.2020 № 2822 (а.с.21-25, 46).?
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.9).
Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України № 5684 від 02.10.2019 року, захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.11).
11.03.2020 року позивачка подала до відповідача заяву, в якій просила призначити достроково пенсію за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону № 1058.
Листом від 01.04.2020 №2500-0346-8/10672 відповідач надав позивачці відповідь, у якій зазначив, що з 08.02.1987 по 29.04.1987 її чоловік, перебуваючи в запасі, як військовозобов'язаний, був призваний на військові збори та приймав участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Зважаючи на те, що її чоловік протягом зазначеного вище періоду не мав статусу військовослужбовця, права на призначення дострокової пенсії за віком, відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону вона не має (а.с.8).
Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058 право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 20 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
За правилами статті 10 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
У період перебування ОСОБА_2 на військових зборах діяв Закон СРСР від 12.07.1967 № 1950-VII «Про загальний військовий обов'язок» (далі - Закон № 1950-VII).
Відповідно до статей 5, 6 Закону № 1950-VII (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17.12.1980 № 3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.
За правилами статей 7-9 Закону № 1950-VII військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.
Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ч.9 ст.1 Закону № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Згідно з ч.1 ст.16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 №1934-ХІІ держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Також, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (п.3 ч.1 ст.3 Закону).
Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що громадяни із числа військовозобов'язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.
Зазначене вище кореспондується зі статтею 10 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
Можливість отримання пільги, передбаченої п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058, зокрема, для дружини, якщо вона не взяла повторний шлюб, військовослужбовця, який помер після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, законодавець не пов'язує з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою, а також часом, що сплинув після звільнення особи з військової служби.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2016 року по справі №398/5910/14-а.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у призначенні пенсії за віком достроково на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 1058-IV є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
На підставі абз.2 ч.4 ст.245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки протиправна відмова відповідача полягає у неприйнятті ним рішення про призначення позивачці пенсії за віком достроково на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 1058-IV, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивачки є зобов'язання відповідача прийняти рішення за наслідками розгляду заяви позивача від 11.03.2020 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Позовна вимога зобов'язати призначити пенсію за віком достроково на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 1058-IV з дати звернення для призначення пенсії 11.03.2020 та провести її виплату, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, за правилами наведеної норми процесуального законодавства захисту в суді підлягають, зокрема, порушені органом державної влади та його посадовими особами, права, свободи та інтереси фізичних осіб.
За приписами частини п'ятої статті 45 Закону №1058-IV передбачено обов'язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25.09.2018 №573/2476/16-а.
Суд враховує, що відповідач не розглянувши заяву позивача з доданими до неї документами у встановлений спосіб відповідно до Закону №1058, не перевіривши дійсність поданих документів, тобто не реалізував всіх наданих законом повноважень, а суд не має правових підстав для оцінки правовідносин, які не відбулися.
Тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) у призначенні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_4 ) пенсії за віком достроково на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) розглянути повторно заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_4 ) від 11.03.2020 щодо призначення їй пенсії за віком достроково на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 29 жовтня 2020 року.
Суддя О.Є. Ткаченко