21 жовтня 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/675/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Кушнір В.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Губенко Ю.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Балицької Р.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення вихідної допомоги, -
ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Чернівецької обласної прокуратури щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні;
- стягнути з Чернівецької обласної прокуратури на його користь вихідну допомогу в сумі 28790,82грн. із утриманням податків та інших обов'язкових платежів, а також середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, він працював в органах прокуратури з 1999 року, майже 21 рік. Наказом прокурора Чернівецької області №217-к від 28.04.2020 року його звільнено з посади начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури області на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру". При цьому, в порушення ст.ст.44,47, 116 КЗпП України в день звільнення з ним не проведено повний розрахунок та не виплачено всіх сум при звільненні, а саме вихідної допомоги у розмірі не менше середньомісячного заробітку. Відповідач листами №11-1714 вих-20 від 08.05.2020р. та №19-38 вих-20 від 20.05.2020р. також відмовив йому у виплаті вихідної допомоги при звільненні, лише обмежився роз'ясненням законодавства.
Позивач вважає, що у порушення вимог чинного законодавства прокуратурою не проведено остаточний розрахунок та не виплачено усі належні виплати при звільненні, чим порушено права та законні інтереси позивача.
Вважаючи такі дії протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 09.06.2020р. прийнято позовну заяву до свого провадження, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для надання відзиву на позов.
24.06.2020 року відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому він повністю заперечує проти задоволення позову. В обґрунтування зазначає, що Законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України є Закон України "Про прокуратуру". Законом України №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113) норми статті 40 КЗпП України доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої та третьої статті 49-2, статті 74 частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус". Норми Закону України "Про прокуратуру" та Закону №113 (в частині підстав звільнення прокурорів та особливостей застосування до них положень окремих статей КЗпП України) є спеціальними по відношенню до інших норм, в тому числі і норм КЗпПУ. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом України "Про прокуратуру", яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. За таких умов, відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.
Позивач надав відповідь на відзив, у якій вказує, що не погоджується із доводами відповідача з приводу того, що до спірних правовідносин не застосовуються норми КЗпП України. Вважає, що має право на отримання вихідної допомоги відповідно до ст.44 КЗпП України. Також, позивач звертає увагу на те, що відповідно до розрахункового листа від час звільнення йому виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, при цьому таке право визначено статтею 83 КЗпП України. Зазначене, думку позивача, свідчить про неоднозначний та вибірковий підхід відповідача до проведення розрахунку з ним при звільненні.
Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, в якому наполягає, що застосування положень ст.44 КЗпПУ до прокурорів, які звільняються з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру", закон не передбачає.
Ухвалою суд від 26.06.2020р. задоволено клопотання відповідача та здійснено перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання по справі.
14.08.2020р. ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, закінчено підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 02.10.2020р. усною ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, змінено назву відповідача Прокуратуру Чернівецької області на Чернівецьку обласну прокуратуру.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 1999 року, що не заперечувалось відповідачем.
28.04.2020 р. наказом прокурора прокуратури Чернівецької області Дутковського А. №217-к позивача звільнено з посади начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" з 29.04.2020р. (а.с.9).
27.04.2020 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату вихідної допомоги (а.с.10).
08.05.2020 р. листом №11-1714-20 відповідач надав відповідь на заяву, відповідно до якої вказував, що виплата вихідної допомоги, у разі звільнення прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру", не передбачена (а.с.11-12).
21.05.2020р. позивач звернувся до відповідача із запитом на публічну інформацію, в якому просить надати інформацію чи нараховувалась йому вихідна допомога при звільненні та чи буде вона нарахована у подальшому (а.с.13).
22.05.2020р. листом №19-38 вих-20 відповідач надав відповідь на публічну інформацію аналогічну тій, що містилась у листі від 08.05.2020р. (а.с.14-15).
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.
Суд застосовує наступні положення закону та робить висновки по суті спору.
Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон України №1697-VII) містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).
Відповідно до ч.1 ст.81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.3 ст.16 Закону України №1697-VII прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
Пункт 9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII передбачає, що прокурор звільняється з посади, зокрема, у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Виплата вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених ст.ст.36, 38-41 КЗпП України, визначено статтею 44 КЗпП України.
Закон України "Про прокуратуру" в редакції від 05.11.1991 року, у тому числі ч.1 ст.46-2, якою передбачалось звільнення прокурорів за на загальних підставах, передбачених законодавством про працю, втратив чинність 15.07.2015 року на підставі пп.1 п.3 Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року, а відтак на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року були відсутні.
Крім того, на момент звільнення позивача набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ від 19.09.2019р. з наступними змінами, п.2 ч.1 якого доповнено ст.40 КЗпП України частиною п'ятою такого змісту:
"Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
Дана правова норма вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених ч.1 ст.40 КЗпП.
Суд зазначає, що в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999р. №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України №1697-VII «Про прокуратуру», яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року по справі №820/1119/16 (К/9901/1729/18).
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем не допущено протиправної бездіяльності, яка полягає у невиплаті позивачу вихідної допомоги при звільненні. Відтак, позов в цій частині, а також у частині похідної вимоги про стягнення з Чернівецької обласної прокуратури на користь позивача вихідної допомоги в сумі 28790,82грн. не підлягає задоволенню.
Суд також звертає увагу на те, що посилання позивача на рішення Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №804/5863/17 є безпідставним, оскільки правовідносини у вказаній справі є відмінними та не врегульовують питання наявності права на отримання вихідної допомоги при звільненні прокурора, до того ж за умови внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» до Закону України «Про прокуратуру» та до Кодексу законів про працю України.
Оскільки судом встановлено відсутність порушення з боку відповідача при не виплаті позивачу вихідної допомоги у зв'язку з звільненням в розмірі 28790,82грн., то задоволенню не підлягає й позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В силу ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8 ) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9 ) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем дотримані. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено суду правомірність не виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні. Натомість, доводи, наведені позивачем та докази, надані на їх підтвердження не доводять протилежного.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Суд не вирішує питання щодо судових витрат, зважаючи на те, що позивачу відмовлено у задоволенні адміністративного позову, при цьому, докази понесення судових витрат відповідачем у матеріалах справи відсутні, що не суперечить статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
У задоволенні позову відмовити повністю.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 листопада 2020 р.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
Відповідач - Чернівецька обласна прокуратура (вул. Кордуби, 21-А, м. Чернівці, 58001, ЄДРПОУ 02910120).
Суддя В.О. Кушнір