03 листопада 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1939/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Херсонській області, яка полягає у невиплаті пенсії Позивачу, ОСОБА_1 , за період з травня 2018 року по травень 2019 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Херсонській області виплатити позивачу, ОСОБА_1 , заборгованість пенсії за віком, за період з травня 2018 року по травень 2019 року.
Позовні вимоги мотивовано тим, що з 01.06.2019 року позивачка перебуває на обліку в Білозерському сервісному центрі ГУ ПФУ в Херсонській області, як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районі проведення антитерористичної операції та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". З липня 2019 року пенсія позивачу виплачується у поточному режимі, проте за період з травня 2018 року по травень 2019 року заборгованість відповідачем не виплачено. Зазначає, що неодноразово зверталась до відповідача із заявами щодо сплати заборгованості, проте ГУ ПФУ в Херсонській області повідомляло про те, що заборгованість обліковується в пенсійному органі та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України; вказаний порядок не прийнято. Вважає, що дії відповідача є протиправними та такими, що порушують права та інтереси позивача, як внутрішньо переміщеної особи.
Ухвалою від 28.07.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 10.08.2020 року вказаний строк продовжено на п'ять днів з моменту отримання даної ухвали.
У встановлений суддею строк позивач усунула недоліки позовної заяви і ухвалою від 17.08.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі, відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяв.
03.09.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог та просить відмовити в їх задоволенні. Зазначає, що позивачка з 01.06.2019 року перебуває на обліку в Білозерському сервісному центрі ГУ ПФУ в Херсонській області, як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та району проведення антитерористичної операції, з липня 2019 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". З травня 2017 року по травень 2019 року гр. ОСОБА_1 перебувала на обліку в Костянтинівсько - Дружківському об'єднаному управлінні ПФУ в Донецькій області, у зв'язку із чим, відповідач стверджує, що саме вказаним управлінням ПФУ має виплачуватись пенсійна заборгованість за запитуваний позивачкою період. При цьому, відповідач зазначає про те, що суми пенсії, не виплачені за період до місяця їх відновлення обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На теперішній час зазначений порядок не прийнято.
09.09.2020 року позивачем до суду подано відповідь на відзив, згідно якої позивач не погоджується із доводами відзиву з підстав, викладених у позові.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено.
ОСОБА_1 є пенсіонеркою за віком, що підтверджується посвідченням від 03.02.2004 року № НОМЕР_1 .
Позивачку з 17.05.2017 року взято на облік як внутрішньо переміщену особу, яка проживає за фактичною адресою: АДРЕСА_1 про що посадовою особою структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, видано довідку від 17.05.2017 року №0000208727.
З 12.08.2017 року позивачка перебувала на обліку у Костянтинівському ОУПФУ в Донецькій області та з цього часу отримувала пенсію за віком згідно розпорядження за №811016.
Пенсію позивачці виплачено наведеним Управлінням по 30.04.2018 року.
У подальшому позивачка виїхала до АДРЕСА_2 , що підтверджується Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.05.2019 року №6510-5000133455, виданою Управлінням соціального захисту населення Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області.
Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення Білозерської РДА від 30.06.2019 року №26 призначено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2018 року.
Рішенням ГУ ПФУ в Херсонській області від 19.06.2019 року №914250811016 позивачці з червня 2019 року призначено до нарахування та виплати пенсію за віком.
01.06.2019 року позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою щодо виплати пенсії за період з травня 2018р. по травень 2019р.
Листом від 23.06.2020 року №2206-2072/Л-02/8-2100/20 ГУ ПФУ в Херсонській області повідомило, що виплату пенсії в поточному режимі розпочато з липня 2019 року. Вказано на те, що рішенням комісії Білозерської РДА від 03.06.2019 року №26, виплату пенсії позивачці призначено з 01.04.2018 року. Заборгованість з пенсійних коштів з травня 2018р. по травень 2019р. буде виплачена в порядку, визначеному п. 1 Кабміну від 05.11.2014 року №637. Виплата вказаних пенсійних коштів можлива після прийняття окремого порядку постановою Уряду. Станом на момент складання листа, зазначений порядок не прийнято.
Не погоджуючись із означеною відмовою, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні положення законодавства.
Статтею 49 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 р. № 1706-VII (далі - Закон № 1706) Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (ч.1 ст.5 Закону № 1706).
За змістом ч.ч.1, 2 ст.7 Закону № 1706 для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Положеннями ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-VI (далі - Закон № 1058) передбачено, що право на отримання довічної пенсії та одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування мають застраховані особи і члени їхніх сімей та/або спадкоємці на умовах та в порядку, визначених цим Законом.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст.47 Закону № 1058).
Положеннями ч.1 ст.49 Закону № 1058 визначено перелік підстав, за яких припиняється виплата пенсії. Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Суд зазначає, що п.5 ч.1 ст.49 Закону № 1058 відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.
В той же час, Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" не встановлює жодних випадків для припинення виплати пенсії.
Інші пункти ч.1 ст.49 Закону 1058 в спірних правовідносинах також не мають місця.
Таким чином, суд приходить до висновку, що припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з травня 2018р. по травень 2019р. включно не відповідає вимогам Конституції України та пенсійного законодавства.
Суд зауважує, що держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Щодо посилання відповідача на відсутність порядку суд зазначає наступне.
Згідно з абз.2 п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 р. № 637 (далі - Постанова № 637) призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.
Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (абз.18 п.1 постанови № 637).
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженому зазначеною постановою, викладено в наступній редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України".
Відповідно до п.16 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365, у разі прийняття позитивного рішення комісією згідно з пунктом 15 цього Порядку соціальні виплати поновлюються через два місяці з місяця прийняття рішення про припинення таких виплат. Комісія може прийняти рішення про поновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі з місяця припинення таких виплат у разі, коли така особа перебуває у складних життєвих обставинах і з поважних причин не виконала вимоги структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, передбачені пунктами 6 і 7 цього Порядку. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Станом на момент розгляду справи відповідного порядку Кабінетом Міністрів України не розроблено.
За змістом конституційних норм прямої дії (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Суд звертає увагу на те, що в преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України" на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню. Закон - це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що зміни до Закону № 1058 з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не вносились.
Згідно ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Таким чином, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Крім того, суд звертає увагу на те, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст.9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 р. № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Статтею 8 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано у рішенні від 07.07.1989 р. у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства". Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини. У рішенні від 17.10.1986 р. у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини.
У рішенні від 26.06.2016 р. по справі "Суханов та Ільченко проти України" заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі "Former King of Greece and Others v. Greece", заява № 25701/94, п.п.79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).
Враховуючи загальні принципи міжнародного права, викладені у наведених вище рішеннях Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивачка не може бути позбавлена права на отримання пенсії у зв'язку з неприйняттям Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплати пенсій за минулий період, які обліковуються в пенсійному органі.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (Заява № 29979/04) вказав, що "Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок.".
В ході розгляду справи знайшов своє підтвердження факт невиплати відповідачем позивачці заборгованості з пенсії за період з травня 2018р. по травень 2019р.
Посилання відповідача на те, що заборгованість з виплати позивачу пенсії за означений період має погашатись Костянтинівсько - Дружківським об'єднаним УПФУ в Донецькій області, не можуть братися судом до уваги, є необґрунтованими, так як у листі-відповіді (від 23.06.2020 року №2206-2072/Л-02/8-2100/20) відповідачем вказано на те, що рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення Білозерської районної державної адміністрації від 03.06.2019 року №26 призначено виплату гр. ОСОБА_1 саме з 01.04.2018 року. Водночас, за попереднім місцем проживання (Донецька обл.) пенсія позивачці виплачена по 30.04.2018 року.
Відтак, заборгованість з травня 2018 року має виплачуватись саме відповідачем - ГУ ПФУ в Херсонській області.
Приписами ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, з огляду на те, що у листі від 23.06.2020 року відповідачем не заперечується той факт, що невиплачені позивачці суми пенсії мають бути виплачені їй саме Головним управлінням ПФУ в Херсонській області, більше того, в означеному листі взагалі нічого не вказано про Костянтинівсько - Дружківський об'єднаний УПФУ в Донецькій області, суд відхиляє наведені доводи відповідача, оскільки вони не були покладені в основу оскарженої відмови, оформленої листом.
Таким чином, невиплата пенсії позивачці за вказаний період через відсутність розробленого Кабінетом Міністрів України порядку не відповідає критеріям правомірності дій суб'єкта владних повноважень, визначених ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання виплатити заборгованість пенсії за вказаний період.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірність своїх дій, бездіяльності, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особам.
З урахуванням положень ст. 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 850 грн. згідно квитанції від 03.08.2020 року №N1D0P3401M.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, буд. 6) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком, за період з травня 2018 року по травень 2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за віком за період з травня 2018 року по травень 2019 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 850 (вісімсот п'ятдесят) грн., згідно квитанції від 03.08.2020 року №N1D0P3401M.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя С.В. Гомельчук
кат. 112010200