03 листопада 2020 року Справа № 160/10266/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
27.08.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:
- скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 127/03-08/18 від 31.07.2020 року про відмову у поновленні виплати пенсії громадянці України ОСОБА_1 ;
- зобов'язати відділ з питань призначення та перерахунків пенсії № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати пенсії громадянці України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з моменту припинення, а саме починаючи з 26.01.2016 року, а також здійснювати нарахування та виплату пенсії на визначений цією особою банківський рахунок, у розмірі передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон. У січні 2016 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. Після її виїзду за кордон виплата пенсії їй була припинена. 10.07.2019 року позивач через свого представника звернулась до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії за віком, однак, рішенням відповідача було відмовлено ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії, у зв'язку з тим, що вона не перебуває на обліку в Головному управління ПФУ в Дніпропетровській області. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 року по справі № 160/12142/20, відділом з питань перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства витребувана з Малинівського району м. Одеси архівна пенсійна справа ОСОБА_1 , з урахуванням якої повторно розглянуто заяву позивача від 10.07.2019 про поновлення виплати пенсії за віком. За результатами повторного розгляду заяви, відповідачем в поновленні виплати пенсії за віком відмовлено. Вважаючи таку відмову протиправною та необґрунтованою, позивач звернулась до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано належним чином завірені матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .
Відповідачем не надано відзиву на позов.
Згідно з положеннями ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На виконання ухвали суду від 31.08.2020 року відповідачем долучено до матеріалів справи № 160/10266/20 належним чином завірені матеріали пенсійної справи ОСОБА_1
28.09.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано правову позицію, аналогічну викладеній у позовній заяві.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. З власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 з 16.07.2008 року по 26.01.2016 року отримувала пенсію за віком у Малиновському районі м. Одеси.
У січні 2016 року позивач виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль. З цього часу позивачу припинено виплату пенсії.
10.07.2019 року позивач через свого представника звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії за віком, надавши копії довіреності та паспорта/посвідки.
Рішенням Відділу з перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у поновленні пенсії від 24.10.2019 відмовлено ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії, у зв'язку з тим, що вона не перебуває на обліку в Головному управління ПФУ в Дніпропетровській області, як одержувач пенсії, її пенсійна справа відсутня. Крім того, зазначено, що за наданими ОСОБА_1 документами не підтверджено її місце проживання (реєстрації) на території України, а також через відсутність трудової книжки немає можливості визначити стаж.
У зв'язку з відмовою у поновленні виплати пенсії позивач через представника звернувся до суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 року у справі № 160/12142/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправним рішення Відділу з перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.10.2019 року про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витребувати з Малиновського району м. Одеси архівну пенсійну справу ОСОБА_1 , з урахуванням якої повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за віком від 10.07.2019 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 року у справі № 160/12142/20, відділом з питань перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства витребувана з Малинівського району м. Одеси архівна пенсійна справа ОСОБА_1 , з урахуванням якої повторно розглянуто заяву позивача від 10.07.2019 про поновлення виплати пенсії за віком.
Так, рішенням відділу з питань перерахунків пенсії № 4 управління застосування пенсійного законодавства Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 127/03-08/18 від 31.07.2020 року відмовлено ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії, у зв'язку з тим, що у заяві про поновлення пенсії значиться ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до заяви додана завірена копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ім'я « ОСОБА_2 » (без зазначення по батькові), що не відповідає прізвищу, імені та по батькові документам, які знаходяться в архівній пенсійній справі.
Вважаючи, що відмовою у поновленні виплати пенсії порушено її право, ОСОБА_1 через представника звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Згідно зі ст. 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення №25-рп/2009) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 19.05.2015 року у справі № 21-168а15.
Частиною 1 ст. 44 Закону № 1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Частиною 5 ст. 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 1.1 Порядку № 22-1 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Пунктом 1.5 Порядку № 22-1 визначено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Відповідно до п. 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Відповідно до п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Аналізуючи викладені приписи законодавства суд вважає за необхідне зазначити, що позивач звертаючись через свого представника до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 10.07.2019 року про поновлення виплати пенсії за віком надала копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 15.10.2015 року та копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (ІНН НОМЕР_1 ).
Разом з тим, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив про те, що наданий ОСОБА_1 паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 15.10.2015 року не містить по батькові позивача, що не відповідає документам в пенсійній справі.
Проте, суд з такими твердженнями відповідача категорично не погоджується, оскільки відповідно до п. 5 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року № 719-V, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, зокрема, містить такі відомості: тип, код держави, номер паспорта, а також прізвище, ім'я, громадянство, дата народження, персональний номер, стать і місце народження пред'явника паспорта, дата видачі та найменування органу, що видав паспорт, а також дата закінчення строку дії паспорта.
Отже, вказаним Положенням не передбачено зазначення у паспорті громадянина України для виїзду за кордон по батькові особи.
Враховуючи викладене, суд робить висновок, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області у поновленні виплати позивачеві пенсії, що оформлена рішенням № 127/03-08/18 від 31.07.2020 року є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, наявні підстави для поновлення виплати пенсії позивачу з моменту припинення, а саме починаючи з 26.01.2016 року.
Щодо позовних вимог відносно зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області провести виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками, то останні на переконання суду, заявлені позивачем передчасно, оскільки направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у вказаній частині.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про часткове задоволення позовної заяви.
Згідно з ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 127/03-08/18 від 31.07.2020 року про відмову у поновленні виплати пенсії громадянці України ОСОБА_1 .
Зобов'язати відділ з питань призначення та перерахунків пенсії № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії громадянці України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з моменту припинення, а саме з 26.01.2016 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 560 (п'ятсот шістдесят) грн. 53 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський