11 вересня 2020 року Справа № 160/6323/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області, третя особа, без самостійних вимог на предмету спору: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення сум,-
ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, без самостійних вимог на предмету спору: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період за період з 01 травня 2020 року по 31 травня 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 42 258 гривень 42 копійки;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року та щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 травня 2020 року по 31 травня 2020 року;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 25 448 гривень 11 копійок з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 травня 2020 року по 31 травня 2020 року;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що позивач працює на посаді судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області. За період з 01.01.2020 року по 31.03.2020 року позивачці нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавка за вислугу років 20% від посадового окладу. Отримавши 29 травня 2020 року суддівську винагороду за травень 2020 року позивач дізналася про те, що розмір її виплати не відповідає розміру, встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Позивач не погоджується із сумою виплаченої їй суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено її право на належне матеріальне забезпечення та право на володіння майном в розумінні ч.1 ст. Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Представником відповідача подано до суду відзив на позов в якому зазначено, що Законом України від 13.04.2020 року № 553-IX Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено розмір суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Закони України є обов'язковими до виконання, неконституційним не визнавався. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Відповідач також посилається на рішення Європейського Суду з прав людини від 15.10.2013 року у справі «Савіцкас та інші проти Литви» та рішення від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 року у справі «Кйяртан Асмундсон проти Ісландії» на підтвердження своєї правової позиції. З урахуванням наведеного, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області у задоволенні позовних вимог просило відмовити.
Від Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що казначейство не повинно нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Положення Закону №553-ІХ, на підставі якого здійснювались нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди не визнані незаконними та не скасовані. Враховуючи викладене, третя особа просила відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до пункту 3 Розділ VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 02.04.2020), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про зупинення провадження задоволено, провадження по справі зупинено та ухвалою суду від 04 вересня 2020 року провадження по справі поновлено.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області згідно з Указом Президента України «Про призначення суддів» №645/2013 від 20 листопада 2013 року та наказом голови Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області №54-О від 09 грудня 2013 року.
Також, указом Президента України "Про призначення суддів" № 936/2019 від 23 грудня 2019 року позивача призначено на посаду судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
За травень 2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
У розрахунку виплат за травень 2020 року судді ОСОБА_1 від 30.06.2020 року № Б-с-961, наданому ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, вказано наступне:
«Згідно розрахункового листа судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 у травні 2020 року нарахування та виплата суддівської винагороди проводилась таким чином:
- посадовий оклад 19 р.д. = 63060,00 грн.;
- доплата за вислугу (20%) = 12612,00 грн.;
- обмеження на карантин 19р.д. = 28442,00 грн.;
всього = 47230,00 грн.
Згідно вище викладеному у травні 2020 року у судді ОСОБА_1 нарахована суддівська винагорода склала:
- за період з 01.05.2020-31.05.2020 (нарахування без обмежень):
посадовий оклад 63060,00 грн. + доплата за вислугу (20%) 12612,00грн. = 75672,00грн. (19р.д.).
Фактично нараховано з урахуванням обмежень:
(19р.д.) = 47230,00 грн.
Тому судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01.05.2020 року - 31.05.2020 року було застосовано обмеження: 75672,00 грн. - 47230,00 грн. = 28442,00 грн.».
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та вирішуючи спір по суті заявлених вимог суд зазначає наступне.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Закону України "Про внесення змін до Закону України "про Державний бюджет України на 2020 рік" №553- IX від 13.04.2020 року.
Згідно ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість судді гарантуються Конституцією та законами України.
Згідно ст. 130 Конституції України, Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
18 квітня 2020 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13 квітня 2020 р., яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 р. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Аналізуючи вищезазначені норми права, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Питання невідповідності Законів нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, були предметом неодноразового розгляду Конституційним Судом України (далі - КСУ).
Рішенням КСУ від 11 березня 2020 року №4-р/2020 розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII, у п. 4.1 якого зазначено наступне:
"Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020".
"Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018)".
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина перша статті 124 Основного Закону України).
Крім того, КСУ неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України.
Так, зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (абзаци четвертий, сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
У мотивувальній частині рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 також зазначено, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008);
Як зазначив КСУ, "словосполучення" "держава прагне", означає намагання і обов'язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України завдання.
Аналіз термінів "баланс", "збалансувати", "бюджет збалансований" свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами і навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової. (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008).
Зазначених висновків також дійшов Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020.
Рішенням Конституційного Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив наступне:
- скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України;
- установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права;
- Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а тому оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади;
- обмеження передбачених оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, з встановленням чітких часових строків та у жорсткій відповідності до Конституції та законів України;
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахування судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауваживши, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).
Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що дії відповідача та, як наслідок, зменшення нарахування і виплати суддівської винагороди з 01 травня 2020 року по 31 травня 2020 року є протиправними.
Нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеження її розміру, суб'єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов'язання відповідача провести донарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за травень 2020 року, оскільки після винесення рішення Конституційним Судом України від 28 серпня 2020 р. №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) взагалі припинено спір щодо застосування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік " № 553-IX від 13 квітня 2020 р., яким доповнено статтею 29.
За викладених обставин, вимога про стягнення недоплаченої суддівської винагороди наразі є передчасною та такою, що наразі не підлягає задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.
Наразі відповідач не здійснив донарахування суддівської винагороди позивачу за спірний період. При цьому нарахування суддівської винагороди суддів місцевих загальних судів Дніпропетровської області відноситься до дискреційних повноважень відповідача.
Таким чином, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, та з урахуванням положень ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року, а також надбавки за вислугу років розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 травня 2020 року по 31 травня 2020 року.
Вирішуючи позовні вимоги про допущення до негайного виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць та про встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача, як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки в задоволенні позовних вимог про стягнення суми суддівської винагороди судом відмовлено, тому правові підстави для застосування вказаних норм відсутні.
Щодо позовної вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі “Скордіно проти Італії” (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі “Сіка проти Словаччини” (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення “Ліпісвіцька проти України” №11944/05 від 12.05.2011).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”. Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов'язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, суд робить висновок, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області (49070, м.Дніпро, пр.Д.Яворницького, 57, к.301, ЄДРПОУ 26239738), третя особа, без самостійних вимог на предмету спору: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул.Челюскіна, 1, ЄДРПОУ 37988155) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення сум - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2020 року по 31 травня 2020 року із застуванням обмеження у сумі 28442,00грн. (двадцять вісім тисяч чотириста сорок дві гривні).
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року, а також щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 травня 2020 року по 31 травня 2020 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова