02 листопада 2020 року ЛуцькСправа № 140/11645/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Лозовського О.А.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55-У від 30.09.2019 та № Ф-7931-55 від 13.02.2020; зобов'язання відкоригувати загальну суму заборгованості за платежем єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника податків, шляхом її зменшення на суму заборгованості в розмірі 47565,70 грн. та внесення відповідних змін до інформаційної системи органу доходів і зборів стосовно ОСОБА_1 , в тому числі інтегрованої картки платника податків, облікової картки платника єдиного соціального внеску.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №140/1191/19, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020, позов ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Волинській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7931-55 від 14.03.2019 у сумі 36548,35 грн. задоволено повністю.
В той же час, попри наявність вищевказаних судових рішень, щодо позивача було відкрито нове виконавче провадження № 60358109 про стягнення з ОСОБА_1 суми недоїмки 36548,35 грн.
31.07.2020 представник ОСОБА_1 , адвокат Довгун Н.В., ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження № 60358109, дізналась, що ГУ ДФС у Волинській області було прийнято та надіслано в Другий відділ ДВС міста Луцька нову (другу) вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55-У від 30.09.2019 на суму 36548,35 грн., сформовану станом на 30.09.2019.
Крім того, 28.07.2020 від ГУ ДПС у Волинській області було отримано вже третю вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55 від 13.02.2020 на суму 47565,07 грн., сформовану станом на 31.01.2020.
Тобто, сума недоїмки в розмірі 36548,35 грн., нарахування якої визнано протиправним та скасовано рішенням суду, знову ж таки вже втретє є включеною в останню вимогу від 13.02.2020.
Вказані вимоги позивач вважає протиправними, такими, що винесені не в порядку, не у спосіб та поза межами повноважень відповідача. Зазначила, що згідно із положеннями Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон №2464-VI) вона є застрахованою особою, тобто фізичною особою, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. На підтвердження цього вказує, що із жовтня 2007 року по лютий 2019 року була зареєстрована, як фізична особа-підприємець, із серпня 2013 року має статус особи, яка проводить незалежну професійну діяльність (адвокат, арбітражний керуючий). Однак, у перевіреному періоді доходів ані як підприємець, ані як особа, що проводить незалежну професійну діяльність, не отримувала, що підтверджують подані податкові декларації про майновий стан і доходи за 2017-2019 роки. При цьому, із 19 грудня 2016 року і по сьогодні є найманим працівником за основним місцем роботи та за сумісництвом у ТзОВ «Укрмонтажбуд», ТзОВ «Західелектромонтаж», що підтверджується відповідними доказами. Отже, вважає, що у 2017-2018 роках була застрахованою особою, оскільки єдиний внесок за неї нараховував та сплачував роботодавець в розмірі, не менше мінімального, а тому оскаржені вимоги вважає протиправними, оскільки їх виконання спричинить подвійну сплату внеску.
Окрім вимоги про протиправність і скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55 від 30.09.2019 та № Ф-7931-55 від 13.02.2020, позивач просила зобов'язати відповідача відкоригувати загальну суму заборгованості за платежем єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника податків ОСОБА_1 шляхом її зменшення на суму заборгованості у розмірі 47565,07 грн. та внести відповідні зміни про це до інформаційної системи органу доходів і зборів стосовно ОСОБА_1 , в тому числі інтегрованої картки платника податків, облікової картки платника єдиного соціального внеску. Це зумовлено тим, що попри судові рішення у справі № 140/1191/19, сума боргу (недоїмки) по ЄСВ в розмірі 36548,35 грн. продовжує включатись в оскаржувані (нові) вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55 від 30.09.2019 та № Ф-7931-55 від 13.02.2020.
З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 21.08.2020 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідач 10.09.2020 подав відзив, у якому позовних вимог не визнав. Вказав, що недоїмка, яка визначена в оскаржених вимогах, нарахована ОСОБА_1 за 2017-2019 роки як фізичній особі-підприємцю - платнику єдиного внеску та фізичній особі-підприємцю, яка здійснює незалежну професійну діяльність. В обґрунтування своєї позиції вказав, що з 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, яким внесені зміни до Закону №2464-VI. Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01 січня 2017 року становить 704 грн, а з 01 січня 2018 року - 819,06 грн, а з 01 січня 2019 року - 918,06 грн. Проведеним аналізом картки особового рахунку встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку як фізична особа-підприємець в Луцькій ОДПІ Головного управління ДФС у Волинській області, однак обов'язку, передбаченого статтею 6, пунктом 8 статті 9 Закону №2464-VI, щодо сплати єдиного внеску не виконувала.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Також зазначив, що згідно із пунктом 4 статті 25 Закону №2464-VI, пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів позивачу як платнику єдиного внеску, який має недоїмку, що перевищує 10 грн, сформовано та надіслано вимогу про сплату боргу. Нарахування єдиного внеску здійснюється за обліковими даними інформаційної системи в автоматичному режимі. При цьому вказує, що вищезазначеною вимогою не здійснювалося жодних нарахувань грошового зобов'язання з єдиного внеску, натомість вона лише містить вимогу до платника сплатити загальну суму боргу з єдиного внеску, який на момент її винесення уже рахувався в інтегрованій картці платника.
Представник відповідача звертає увагу на те, що позивач не знятий з обліку як платник єдиного внеску, що проводить незалежну професійну діяльність, а тому зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У зв'язку із тим, що станом на 31.01.2019 згідно з даними АІС «Податковий блок» в інтегрованій картці ОСОБА_1 рахувався борг по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб - підприємців, Головним управлінням ДПС у Волинській області винесено та направлено на податкову адресу платника податків вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.03.2019 № Ф-7931-55.
При цьому, вищезазначеною вимогою не здійснювалося жодних нарахувань грошового зобов'язання по єдиному внеску, натоміть вона лише містила вимогу до платника сплатити загальну суму боргу по єдиному внеску, який на момент її винесення уже рахувався в інтегрованій картці платника.
Вищевказана вимога, була направлена на податкову адресу платника податків: АДРЕСА_1 , проте була повернута у зв'язку з закінченням встановленого строку зберігання. Вказана адреса також відповідає відомостям зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги.
Вимога від 14.03.2019 № Ф- 7931-55 набула статусу узгодженої. Таким чином, вимога про сплату боргу від 30.09.2019 №Ф-7931-55У сформована та направлена до органів державної виконавчої служби.
Станом на 31.01.2020 згідно з даними АІС «Податковий блок» в інтегрованій картці ОСОБА_1 рахувався борг по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб - підприємців, Головним управлінням ДПС у Волинській області винесено оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 № Ф-7931-55.
На підставі вищенаведеного вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу винесена ГУ ДФС у Волинській області у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому в задоволенні позову просить відмовити повністю.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.
Частина 1 статті 5 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Судом встановлено, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 із 10 жовтня 2007 року по 13 лютого 2019 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебувала на обліку в контролюючому органі як платник податків та зборів.
Із 01 березня 2012 року по 03 травня 2018 року працювала на посаді юрисконсульта у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Західелектромонтаж» (за основним місцем роботи), з 06 травня 2019 по даний час працює на посаді юристконсульта у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Західелектромонтаж» ; та із 19 грудня 2016 року по 03 травня 2018 року - у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Укрмонтажбуд» працювала за сумісництвом, а з 05 травня 2018 року по 03.05.2019 працювала за основним місцем роботи; з 04.05.2019 до тепер у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Укрмонтажбуд» працює за сумісництвом(а. с. 22,23). За вказані періоди роботи роботодавцями нараховано та сплачено ЄСВ за ОСОБА_1 .
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі № 140/1191/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), яке постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020 залишене без змін, позов задоволено. Визнано протиправною і скасовано вимогу Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55 У від 14 березня 2019 року у сумі 36 548 грн 35 коп. (тридцять шість тисяч п'ятсот сорок вісім грн 35 коп.). Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року у справі 140/1191/19. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір у сумі 768 грн 40 коп. (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.) (а. с. 10-12).
ГУ ДПС у Волинській області 30.09.2019 сформувало вимогу ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55-У по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 30.09.2019 у сумі 36 548,35 грн. (а. с. 16).
ГУ ДПС у Волинській області 13.02.2020 сформувало вимогу ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55 по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 31.01.2020 у сумі 47 565,07 грн. (а. с. 18).
Не погоджуючись із прийнятими вимогами про сплату (боргу) недоїмки № Ф-7931-55-У від 30.09.2019 та № Ф-7931-55 від 13.02.2020 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”. У силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов'язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774- VIІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено низку змін до Закону № 2464, які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які проводять незалежну професійну діяльність.
Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону № 2464).
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону № 2464).
Тобто, із 01 січня 2017 року діяло правило, відповідно до якого у разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” це положення має таку редакцію: “У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску”.
За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704 грн на місяць (3 200 грн х 22%, де 3 200 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819 грн 06 коп. на місяць (3 723 грн х 22%, де 3 723 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн на місяць (4173,00 грн х 22%, де 4173,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2019 року).
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (надалі - Інструкція №449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.
Відповідно до пункту 1 вказаного розділу до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Як слідує з матеріалів справи, ГУ ДПС у Волинській області соціальний внесок було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю - платнику єдиного внеску у сумі 18 276 грн 72 коп. та фізичній особі-підприємцю, яка здійснює незалежну професійну діяльність у сумі 29 293 грн 44 коп. Усього - 47 570 грн 16 коп. та з урахуванням переплати у сумі 5 грн 09 коп. сума недоїмки становить 47 565 грн 07 коп., про що зазначено у вимозі № Ф-7931-55 від 13.02.2020 (а. с. 18).
Разом з тим, судом установлено, що ОСОБА_1 із 01 березня 2012 року по 03 травня 2018 року працювала на посаді юрисконсульта у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Західелектромонтаж» (за основним місцем роботи), з 06 травня 2019 по даний час працює на посаді юристконсульта у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Західелектромонтаж» ; та із 19 грудня 2016 року по 03 травня 2018 року - у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Укрмонтажбуд» працювала за сумісництвом, а з 05 травня 2018 року по 03.05.2019 працювала за основним місцем роботи; з 04.05.2019 до тепер у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Укрмонтажбуд» працює за сумісництвом(а. с. 22,23). За вказані періоди роботи роботодавцями нараховано та сплачено ЄСВ за ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Отже, перераховані вище юридичні особи як роботодавці, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за нього як страхувальники єдиний соціальний внесок, що підтверджується наданими документами.
Водночас, відповідачем доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017- 2019 роках, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надано.
Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте, із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Таким чином, у розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесені спірні вимоги, нараховував та сплачував роботодавець як страхувальник в розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов'язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи “Серков проти України” (заява №39766/05), “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права.
Згідно з частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки “пропорційності” ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.
При вирішенні даного спору, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 відповідно до яких особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Необхідно також взяти до уваги висновки Верхового суду, що викладені ним в ухваленому 02 вересня 2019 року рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 520/3939/19-а, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року.
Так, за визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 65.1 статті 65 ПК України взяття на облік фізичних осіб-підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Разом з тим, згідно з пунктом 65.2 статті 65 ПК України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, що передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
При цьому, відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Отже, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа (фізична особа-підприємець).
Крім того, факт наявності в особи статусу фізичної особи-підприємця автоматично виключає можливість її взяття на облік в податкових органах як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
З аналізу зазначених положень законодавства слідує, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Суд зауважує, що оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно із Законом України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”, до нього не можуть застосовуватись положення частини третьої статті 5 Закону № 2464-VI, адже таке застосування спричиняє зобов'язання платника податку у подвійному розмірі.
Крім того, сума недоїмки в розмірі 36 548,35 грн вже була визнана протиправною та скасована судом.
Згідно із частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки у даній справі оскаржується вимога про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, прийнята відповідачем як суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України перевіряє, чи постановлена вона: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що ГУ ДПС у Волинській області, приймаючи вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55-У від 30.09.2019 та № Ф-7931-55 від 13.02.2020 по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, діяло протиправно, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття таких рішень, непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані такі рішення.
Таким чином, суд вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів повноти податкового правопорушення, а його відсутність у спірних правовідносинах доводить протиправність спірної вимоги та відповідає меті адміністративного судочинства при вирішенні спорів цієї категорії.
Суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами та з врахуванням позицій Верховного суду, дійшов висновку, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55-У від 30.09.2019 та № Ф-7931-55 від 13.02.2020 по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є протиправними та підлягають скасуванню. А, відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині відкоригування загальної суми заборгованості за платежем єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника податків, шляхом її зменшення на суму заборгованості в розмірі 47565,70 грн. та внесення відповідних змін до інформаційної системи органу доходів і зборів стосовно ОСОБА_1 , в тому числі інтегрованої картки платника податків, облікової картки платника єдиного соціального внеску, суд зазначає наступне.
Згідно з п. 5 розд. І Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422, при виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов'язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою.
У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.
Таким чином в разі необхідності контролюючий орган має можливість здійснювати коригування облікових показників інтегрованої картки платника, в тому числі в ручному режимі.
Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок №422).
Цей Порядок визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).
Інтегрованою карткою платника (в подальшому - ІКП) є форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами (п. 2 розд. І Порядку №422).
Пунктом 1 розд. ІІ Порядку № 422 визначено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Облікові та звітні показники включаються до еталонних довідників з подальшим обов'язковим внесенням відповідних змін до реєстрів операцій та показників, які формуються ДФС за погодженням Міністерства фінансів України.
Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.
Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.
При погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник, у першу чергу зараховуються у рахунок податкового зобов'язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник, у наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу - у рахунок пені згідно з черговістю їх виникнення (пп. 4 п. 2 розд. ІІІ Порядку №422).
Виходячи з того, що нарахування, збільшення або зменшення сум податкових зобов'язань платника податків, його податкового боргу, розрахунки з бюджетом здійснюються в інтегрованій картці платника податків, то у платника податків наявний матеріально-правовий інтерес в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов'язань платника податків.
Судом встановлено, що станом на 31.03.2020, відповідно інтегрованої картки платника за ОСОБА_1 обліковується недоїмка про сплаті єдиного внеску у сумі 47565,07 грн, яка виникла у зв'язку з автоматичним проведенням контролюючим органом нарахування єдиного внеску за 2017-2020 роки. Такі дії податкового органу судом були кваліфіковані як такі, що вчинені всупереч вимог Закону №2464-VІ та Інструкції №449.
Частиною 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти, зокрема, рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.02.2018 у справі №826/7631/15.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом.
Крім того, у своєму іншому рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 Конституційний Суд України підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в права.
Частиною другою ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№19336/04) Європейський суд прав людини вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа №30210/96).
Враховуючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині та зобов'язання відповідача відкоригувати загальну суму заборгованості за платежем єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника податків, шляхом її зменшення на суму заборгованості в розмірі 47565,70 грн. та внесення відповідних змін до інформаційної системи органу доходів і зборів стосовно ОСОБА_1 , в тому числі інтегрованої картки платника податків, облікової картки платника єдиного соціального внеску.
Отже, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду відповідач у даній справі не довів правомірність своїх дій при прийнятті вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55-У від 30.09.2019 та № Ф-7931-55 від 13.02.2020.
Щодо заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 5000,00 грн, то суд приходить до таких висновків.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
Так, з матеріалів справи слідує, що 28.07.2020 між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 був укладений договір № 28/07/20-1 про надання правничої допомоги адвокатом. Пунктом 2.2. Договору передбачено, що вартість правової допомоги визначається шляхом укладення додатку (розрахунку) до даного Договору (а. с. 24).
Додатком № 1 до договору про надання правничої допомоги № 28/07/20-1 від 28.07.2020 визначено вартість послуг адвоката:
- зустріч з клієнтом для надання консультацій, вивчення наданих ним документів 500,00 грн;
- ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження щодо Клієнта та отримання необхідних документів 1000,00 грн;
- робота з електронними реєстрами (Кабінет платника податків, ЄДРСР) щодо стану розрахунків з бюджетом та аналіз судової практики, що є подібною наявній справі 1000,00 грн;
- підготовка та подання позовної заяви, оформлення додатків до неї 2500,00 грн;
(* представництво при розгляді справи по першій інстанції - за одне судове засідання 500,00 грн;
* підготовка інших процесуальних документів пo справі 500,00 грн.
*-у випадку виникнення не0бхідності).
Згідно акту прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № 28/07/20-1 від 28.07.2020 слідує, що адвокатом було надано клієнту наступну правничу допомогу: зустріч з клієнтом для надання консультацій, вивчення наданих них документів 28.07.2020 (1 год. - 500,00 грн); ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження щодо клієнта та отримання необхідних документів 31.07.2020 (2 год. - 1000,00 грн); робота з електронними реєстрами (Кабінет платника податків, ЄДРСР) щодо стану розрахунків з бюджетом та аналіз судової практики, що є подібною наявній справі 03-04.08.2020 (2 год. - 1000,00 грн); підготовка та подання позовної заяви, оформлення додатків до неї 05-06.08.2020 (5 год - 2500,00 грн). Разом до оплати за надані послуги - 5000,00 грн (а. с. 28).
Згідно розрахункової квитанції від 06.08.2020 ОСОБА_1 оплати адвокату ОСОБА_2 послуги згідно договору про надання правничої допомоги від 28.07.2020 на суму 5000,00 (а. с. 28).
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «атрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.
Крім того, як встановлено частинами другою, третьою статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, та приймаючи до уваги позицію відповідача про те, що вказана справа є справою незначної складності, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5000,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, а тому дійшов висновку про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн., сплаченого відповідно до квитанції № ПН 1619005 від 06.08.2020, оригінал якого знаходиться у матеріалах справи, а відтак зазначена сума підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати в загальній сумі 2840,80 грн, що складаються із суми судового збору та витрат на правничу допомогу, а решту витрат повинен понести позивач.
Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55-У від 30.09.2019 та № Ф-7931-55 від 13.02.2020.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Волинській області відкоригувати загальну суму заборгованості за платежем єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника податків, ОСОБА_1 , шляхом її зменшення на суму заборгованості в розмірі 47565 (сорок сім тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) гривень 07 копійок та внесення відповідних змін до інформаційної системи органу доходів і зборів стосовно ОСОБА_1 , в тому числі, інтегрованої картки платника податків, облікової картки платника єдиного соціального внеску.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 43143484) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 2840 (дві тисячі вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Лозовський