02 листопада 2020 року ЛуцькСправа № 140/13550/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Волинської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду у Волинської області (далі - Головне управління ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними дій щодо відмови у виплаті нарахованої пенсії за віком призначеної на пільгових умовах за Списком №1 за період з 01.07.2015 по 31.03.2020; зобов'язання виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 нараховану пенсію за віком призначену на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.07.2015 по 31.03.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 01.02.2015 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як внутрішньо переміщена особа та одержує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Як зазначив відповідач у відповіді на адвокатський запит, виплата пенсії позивачу припинення з 01.07.2017 у зв'язку з непідтвердженням фактичного місця проживання/перебування та рішенням комісії з питань призначення державних соціальних допомог №15 від 05.08.2016 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні (відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Позивач зазначив, що відповідач не повідомляв його про прийняття рішення щодо припинення виплати пенсії. 19.02.2020 ОСОБА_1 звернувсь до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про поновлення виплати пенсії, до якої додала і довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №764-5000269644 від 19.02.2020, видану Департаментом соціальної політики Луцької міської ради. Відповідачем відновлено нарахування пенсії за віком, однак виплата пенсії проводиться лише з 01.04.2020, а суми пенсійних виплат за період з 01.07.2015 по 31.03.2020 нараховані, але не виплачені. ГУ ПФУ у Волинській області, відмовляючи у виплаті нарахованої пенсії за вказаний період, покликалось на абзац двадцятий пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», відповідно до якого суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На даний час порядок проведення таких виплат чинним законодавством не встановлений.
Позивач вважає дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з 01.07.2015 та відмову у виплаті пенсії за період з 01.07.2015 по 31.03.2020 вважає протиправними, оскільки порушується його право на соціальний захист, гарантований статтею 46 Конституції України. Також позивач зазначив, що підстави припинення пенсійних виплат визначені статтею 49 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих цим Законом, можуть застосовуватися за умови, якщо вони йому не суперечать. На думку ОСОБА_1 , відповідачем припинено виплату пенсії з підстав, не передбачених вказаним Законом. З урахуванням наведеного просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) (а.с.36).
У відзиві на позовну заяву №0300-0802-7/34838 від 22.10.2020 (а.с.38-40) відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування цієї позиції вказав, що з 01.02.2015 позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як внутрішньо переміщена особа. Однак з 01.07.2015 виплата пенсії позивачу була припинена. Також в результаті чергової перевірки Департаментом соціальної політики Луцької міської ради прийнято рішення №15 від 05.08.2016 про відмову в поновлені соціальної виплати (пенсії) ОСОБА_1 . На підставі заяви позивача від 19.02.2020 та довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, дійсність якої підтверджено листом Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, останньому поновлено виплату пенсії з 18.02.2017 з урахуванням положень частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за змістом яких нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Крім того, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №788 від 21.08.2019 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України») обумовлено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
З огляду на наведене виплата нарахованої пенсії за період з 18.02.2017 по 31.03.2020 в загальній сумі 444 434,75 грн. буде здійснена після визначення порядку проведення таких виплат.
Відповідач вважає, що діяв з дотриманням положень чинного законодавства, тому просив відмовити у задоволенні позову.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини.
З оглянутої судом пенсійної справи ОСОБА_1 встановлено, що позивач з 01.08.2014 є одержувачем пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується розпорядження Управління Пенсійного фонду України в місті Слов'янську та Слов'янському районі Донецької області від 17.09.2014 №703544.
20.10.2014 ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу, про що Департаментом соціальної політики Луцької міської ради видано довідку № НОМЕР_1 .
У зв'язку з переїздом позивача для проживання до міста Луцька та на підставі його заяви від 16.02.2015, ОСОБА_1 відповідно до розпорядження Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області №1254 від 26.02.2015 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа та одержує пенсію за віком, яку з 01.02.2015 виплачувало це Управління (правонаступником якого є відповідач).
З наданої на адвокатський запит відповіді (лист Головного управління ПФУ у Волинській області №0300-03008-8/24983 від 07.08.2020 на а.с.28) слідує, що в результаті проведеного інформаційного обміну між базою програмного комплексу АСОПД/КОМТЕХ-W та єдиною інформаційною базою внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_1 виплата пенсії була припинена з 01.07.2015 (встановлена особливість 93 «Переселенець не зареєстрований»). Також цим листом відповідач повідомив, що рішенням комісії з питань призначення державних соціальних допомог №15 від 05.08.2016 у призначенні (відновленні) соціальних виплат ОСОБА_1 відмовлено.
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №764-5000269644 від 19.02.2020 (а.с.25), листа Департаменту соціальної політики Луцької міської ради (а.с.23) позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа.
Як слідує з матеріалів пенсійної справи, на звернення ОСОБА_1 від 19.02.2020 рішенням Головного управління ПФУ у Волинській області від 18.03.2020 №907640826936 про перерахунок пенсії з 18.02.2017 позивачу поновлено виплату пенсії відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У відповідь на звернення позивача ГУ ПФУ у Волинській області листом від 21.05.2020 повідомило ОСОБА_1 про відновлення виплати її пенсії з 18.02.2017. У даному листі також зазначено, що відповідно до абзацу двадцятого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Виплата нарахованої пенсії за період з 18.02.2017 по 31.03.2020 в загальній сумі 444 434,75 грн. буде здійснена після встановлення порядку проведення таких виплат чинним законодавством. Також повідомлено, що першу виплату проведено у квітні 2020 року (а.с.26-27).
Разом з тим, відповідач листом №0300-03008-8/24983 від 07.08.2020 (а.с.28) відповідач повідомив про відновлення нарахування пенсії з 01.07.2015; сума нарахованої та невиплаченої пенсії з 01.07.2015 по 31.03.2020 становить 531 316,34 грн; виплата пенсії проводиться з 01 квітня 2020 року щомісячно з урахуванням статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; за період з 01 квітня по 31 липня 2020 року; нараховано 64 894,10 грн., виплачено 58 237,17 грн., відраховано по виконавчому листу ВП 61888249 від 07.05.2020 - 6 656,93 грн.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті нарахованої пенсії за віком, призначеної на пільгових умовах за Списком №1, за період з 01.07.2015 по 31.03.2020, звернувсь за захистом порушених прав до суду.
При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 5 вказаного Закону він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
За приписами статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частинами першою, другою статті 7 Закону України №1706-VII від 20.10.2014 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який набрав чинності 22.11.2014 (далі - Закон №1706-VII), для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема на пенсійне забезпечення, здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру (абзац перший частини першої статті 1 Закону №1706-VII).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Частинами першою, другою статті 49 Закону №1058-IV обумовлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон №1058-IV. Зазначений у статті 49 названого Закону перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону; можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню; закон - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Частиною першою статті 49 Закону №1058-IV визначено не лише підстави припинення виплати пенсії, а й спосіб, у який виплату пенсії може бути припинено - рішення територіального органу Пенсійного фонду або рішення суду.
Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу припинена ГУ ПФУ з 01.07.2015 року без прийняття рішення (розпорядчого акта) про припинення виплати. Матеріали пенсійної справи, яку суд витребував у відповідача, не містять такого рішення та цю обставину не заперечує відповідач. Відповідач у відзиві на позов покликається на рішення комісії з питань призначення державних соціальних допомог №15 від 05.08.2016 про відмову у призначенні (відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яке йому скеровано Департаментом соціальної політики листом від 08.08.2016 року №1/2.8/17984 (а.с.17-18). Таке рішення комісією прийняте на підставі акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї №3668 від 19.07.2016, яким встановлено відсутність ОСОБА_1 за місцем проживання 19.07.2016 року (а.с.16).
Разом з тим, стаття 49 Закону №1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії як непідтвердження фактичного місця проживання не передбачає, а рішення комісії з питань призначення соціальних допомог не є рішенням у розумінні частини першої статті 49 цього Закону. Навіть попри те, що комісією з питань призначення державних соціальних допомог рішення прийняте 05.08.2016, відповідач виплату пенсії ОСОБА_1 припинив з 01.07.2015, при цьому не надавши жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії з цієї дати.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України №1382-IV від 11.12.2003 «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі №608/1189/14-а дійшов аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Оскільки припинення виплати пенсії позивачу здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, то з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача і таке втручання не було законним.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права Верховний Суд сформулював у постановах від 06.02.2018 у справі №243/6956/17, від 13.03.2018 у справі №235/4162/17, а також у рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі №805/402/18.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова №637; в редакції чинній до 30.08.2019), установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296).
Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2016 р., № 47, ст. 1702).
Постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок №365).
Відповідно до пункту 4 Порядку №365 (в редакції чинній до 30.08.2019 соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
За правилами пункту 5 Порядку №365 для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки.
25.04.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365», відповідно до якої підпунктом 2 пункту 1 у Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженому зазначеною постановою, пункт 15 викладено в такій редакції: « 15. Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України». Також підпунктом 2 пункту 2 у Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженому зазначеною постановою, пункти 16 і 18 доповнено реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
Однак рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019 у справі №640/18720/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019, було визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
Постановою Кабінету Міністрів України №788 від 21.08.2019 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 30.08.2019, було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», зокрема, пункт 1 доповнено абзацом такого змісту: «Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України». Вказаною постановою внесено зміни і до Порядку №365. Так з 30.08.2019 Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначає виключно механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, та не регулює питання призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячногоного грошового утримання).
Надаючи відповідь на адвокатський запит щодо періодів нарахування на невиплати ОСОБА_1 пенсії, розмір та порядок її обчислення, відповідач вказав, що відповідно до наданих документів і актуальних відомостей з Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб позивачу відновлено нарахування пенсії з 01.07.2015 (сума нарахованої та невиплаченої пенсійної виплати з 01.07.2015 по 31.03.2020 становить 531 316,34 грн. Разом з тим, з рішення Головного управління ПФУ у Волинській області від 18.03.2020 №907640826936 слідує, що ОСОБА_1 перераховано пенсію, починаючи з 18.02.2017 на підставі статті 46 Закону №1058-IV.
Стаття 46 Закону №1058-IV передбачає, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії (частина перша названої статті). Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (частина друга цієї статті).
У даному випадку відповідач протиправно припинив виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2015 року. Тому обмеження у нарахуванні та виплаті пенсії позивачу з посиланням на положення частини першої статті 46 Закону №1058-IV є безпідставним.
Сторонами не заперечується, що виплата пенсії позивачу проводиться з 01.04.2020 року щомісячно, а суми пенсій, які не виплачено з 18.02.2017 по 31.03.2020, як пояснив відповідач, обліковуються ним та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
На момент розгляду даної справи відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено.
Натомість, відсутність відповідного нормативно-правового документу, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.
Отже, посилання відповідача на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, суперечить частині другій статті 46 Закону №1058-IV та свідчить про застосування до позивача як до внутрішньо переміщеної особи дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли наявний єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий час.
Суд окремо звертає увагу не те, що Україна як правова держава гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі, і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера, повинна бути йому сплачена.
Право особи на отримання пенсії (у тому числі і за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом 1058-IV, не можуть застосовуватись.
Відтак, твердження відповідача щодо неможливості виплати позивачу пенсії за минулий період через відсутність окремого визначеного Кабінетом Міністрів України порядку виплати пенсій, які не виплачені за минулий період, суд вважає необґрунтованими і зауважує, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави. Внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави з виплати такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Беручи до уваги наведене, суд констатує, що пенсія позивачу за період її невиплати повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час з огляду на відсутність окремого порядку Кабінету Міністрів України.
Таким чином, оскільки відповідач факти призупинення пенсії та наявності заборгованості за минулий період не спростовував, на час розгляду та вирішення справи судом органом Пенсійного фонду не надано доказів виплати пенсії за період з 01.07.2015 по 31.03.2020 у зв'язку з протиправним припиненням її виплати, то суд дійшов висновку, що відповідач у даному випадку своїми діями порушив гарантовані державною соціальні права позивача, які підлягають поновленню, у зв'язку із чим, виходячи із наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги належить задовольнити.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також з метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є прийняття судом рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування позивачу пенсії за період з 01.07.2015 по 17.02.2017 та невиплати пенсії з 01.07.2015 по 31.03.2020; зобов'язання нарахувати ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 01.07.2015 по 17.02.2017 та виплатити пенсію за період з 01.07.2015 по 31.03.2020.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд враховує, що позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн. згідно квитанції від 25.09.2020 №3929-1212-1398-2412 (а.с.35А), який зараховано до спеціального фонду державного бюджету України.
Відтак, оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 840,80 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 139, 243-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01.07.2015 по 17.02.2017 та не виплати пенсії з 01.07.2015 року по 31.03.2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 нарахування пенсії за віком за період з 01.07.2015 по 17.02.2017 та виплатити пенсію за період з 01.07.2015 по 31.03.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, 22В, код ЄДРПОУ 13358826) судові витрати у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський