02 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 916/756/15-г
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Стратієнко Л.В. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Кролевець О.А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське Пароплавство"
на ухвалу Господарського суду Одеської області
(суддя - Гут С.Ф.)
від 04.08.2020,
на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Колоколов С.І., судді - Головей В.М., Разюк Г.П.)
від 24.09.2020,
за скаргою Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське Пароплавство",
на дії та рішення Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегінального управління Міністерства юстиції України,
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
до Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське Пароплавство"
про стягнення 13 705 333,75 грн,
Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" звернулось до Господарського суду Одеської з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське Пароплавство" про стягнення 15 874 476,03грн, у зв'язку з неповерненням суми позики за договором про надання поворотної фінансової допомоги №120-В-АМПУ-13.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.03.2015 затверджено мирову угоду у справі №916/756/15-г в редакції, поданій сторонами справи, припинено провадження у справі №916/756/15-г.
Ухвалами Господарського суду Одеської області від 24.09.2015 та 22.10.2015 було розстрочено виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 24.03.2015 у справі №916/756/15-г в частині стягнення з ПрАТ "Українське Дунайське Пароплавство" на користь ДП «АМПУ» відповідно до графіку погашення боргу, не сплаченої заборгованості.
17.07.2020 ПрАТ "Українське Дунайське Пароплавство" звернулось до Господарського суду Одеської області зі скаргою на рішення та дії Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та просив суд: 1) визнати незаконною та скасувати постанову заступника начальника Ізмаїльського міськрайонного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Аргірова Руслана Дмитровича від 14.07.2020 ВП №62552223 про відкриття виконавчого провадження; 2) визнати незаконною та скасувати постанову заступника начальника Ізмаїльського міськрайонного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Аргірова Р.Д. від 14.07.2020 ВП №62552223 про арешт майна боржника; 3) визнати незаконною та скасувати постанову заступника начальника Ізмаїльського міськрайонного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Аргірова Р.Д. від 14.07.2020 ВП №62552223 про арешт коштів боржника; 4) визнати незаконною та скасувати постанову заступника начальника Ізмаїльського міськрайонного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Аргірова Р.Д. від 14.07.2020 ВП №62552223 про стягнення виконавчого збору; 5) визнати незаконною та скасувати постанову заступника начальника Ізмаїльського міськрайонного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Аргірова Р.Д. від 14.07.2020 ВП №62552223 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; 6) зобов'язати заступника начальника Ізмаїльського міськрайонного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Аргірова Р.Д. зняти арешт з грошових коштів, які належать ПрАТ "Українське Дунайське Пароплавство" в межах суми стягнення, та які знаходяться на всіх рахунках ПрАТ "Українське Дунайське Пароплавство"; 7) зобов'язати заступника начальника Ізмаїльського міськрайонного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Аргірова Р.Д. зняти арешт зі всього рухомого та нерухомого майна ПрАТ "Українське Дунайське Пароплавство".
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.08.2020, яка залишена без змін постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 відмовлено у задоволенні скарги ПрАТ "Українське Дунайське Пароплавство" на рішення та дії заступника начальника Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Аргірова Р.Д. у справі №916/756/15-г.
Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.08.2020 та постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 у справі №916/756/15-г, відповідач подав касаційну скаргу на вказані судові рішення.
Розглянувши матеріали касаційної скарги ПрАТ "Українське Дунайське Пароплавство", колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №916/756/15-г, з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Враховуючи, що повноваження суду касаційної інстанції обмежено перевіркою правильності застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, зважаючи на особливий статус Верховного Суду, вирішення питання про можливість відкриття касаційного провадження відноситься до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг цим судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Згідно з частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
В касаційній скарзі заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій, при прийнятті оскаржуваних судових рішень, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскільки на момент прийняття ухвали про затвердження мирової угоди від 24.03.2015 не передбачалося, що ухвали про затвердження мирової угоди відносяться до виконавчих документів, а тому ні під час прийняття, ні в подальшому, зазначена ухвала не мала статусу «виконавчого документу», а тому не могла підлягати виконанню державною виконавчою службою. На думку скаржника, тільки ті ухвали про затвердження мирової угоди, що були прийняті після 15.12.2017 почали набувати статус «виконавчого документу», а тому заступник начальника Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Аргіров Р.Д. не мав повноважень відкривати виконавче провадження з виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 24.03.2015 про затвердження мирової угоди та проводити відповідні дії.
Крім того, скаржник зазначає, що ухвала Господарського суду Одеської області від 24.03.2015 у справі № 916/756/15-г не відповідає вимогам, які пред'являються до виконавчого документу, а саме: п. 5 ч. 1 ст. 18 та п. 6 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на момент винесення зазначеної ухвали та п. 6 ч. 1 ст. 4 та п. 7 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження, а тому не є виконавчим документом. Вказує, що не було зазначено і в самій ухвалі Господарського суду Одеської області від 24.03.2015, що вказана ухвала є виконавчим документом.
Також, скаржник вважає, що заступник начальника Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Аргіров Руслан Дмитрович самовільно, в порушення своїх обов'язків, визначених ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" змінив рішення суду (в частині визначення розміру заборгованості) та допустив грубе порушення ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" - завдання виконавчого провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.09.2015 розстрочено виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 24.03.2015 у справі №916/756/15-г в частині стягнення з ПрАТ «УДП» на користь ДП «АМПУ» відповідно до графіку погашення боргу, не сплаченої заборгованості, а саме 9 578 413,75 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.10.2015 розстрочено виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 24.03.2015 у справі №916/756/15-г в частині стягнення з ПрАТ «УДП» на користь ДП «АМПУ» відповідно до графіку погашення боргу, не сплаченої заборгованості, а саме 9 578 413,75 грн.
Суди попередніх інстанцій встановили, що у зв'язку з невиконанням ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» умов мирової угоди від 23.05.2015 щодо сплати залишку боргу в сумі 2 778 413,75 грн, ДП «АМПУ» звернулось до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про примусове виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 24.03.2015 у справі № 916/756/15-г про затвердження мирової угоди від 23.03.2015 в частині стягнення боргу у сумі 2 778 413,75 грн.
Згідно з ч.1, п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
За приписами частини 5 статті 18 цього Закону під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Пунктом 2 частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» заборонено звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до частини 3 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Як встановлено судами, на примусовому виконанні Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться зведене виконавче провадження №62634124 про стягнення боргу з ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство», в склад якого входять виконавче провадження №62552223 з примусового виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 24.03.2015 №916/756/15-г про стягнення залишку заборгованості у розмірі 2 778 413,75 грн на користь ДП «АМПУ», виконавчі провадження №62611984, №62612210.
Апеляційний суд зазначив, що 14.07.2020р. постанову про арешт коштів боржника та платіжні вимоги про списання коштів було направлено банкам Укрпоштою рекомендованим листом, окрім АТ «Укрексімбанк», яку було вручено під розписку до канцелярії банку 14.07.2020. У постанові про арешт коштів було зазначено: «крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом». 16.07.2020 та 17.07.2020 надійшли списані кошти з АТ «Укрексімбанк» в сумі 2 106 088,43 грн, які було розподілено відповідно до статті 43, 44 Закону України «Про виконавче провадження». Залишок не стягнутого боргу складав 864 056,80 грн та виконавчого збору 86 405,89 грн.
16.07.2020 до відділу державної виконавчої служби надійшла заява відповідача про зняття арешту з рахунків, на яких розміщено кошти, що є заробітною платою працівників, з коштів соціального страхування Фонду соціального страхування при тимчасовій втраті працездатності, з коштів обов'язкових платежів, податків та зборів до бюджетів України, за результатами розгляду якої 17.07.2020 постановою державного виконавця арешт знято.
17.07.2020 постанова вручена банку, в зв'язку з чим процес виплати заробітної плати працівникам, соціальні виплати при тимчасовій втраті працездатності та податків до державних бюджетів заблоковано не було.
Відповідно до частини 1 статті 235 Господарського процесуального кодексу України, ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що за змістом ухвали про затвердження мирової угоди, вона була оголошена у присутності представників позивача та відповідача, тобто ухвала набула законної сили 24.03.2015 року у день її оголошення, а отже зазначена ухвала відповідає вимогам п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а доводи скаржника в цій частині є безпідставними.
Згідно з частиною 1 статті 192 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін.
Статтею 193 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його після його прийняття.
Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що з урахуванням ухвали Господарського суд Одеської області від 22.10.015 про розстрочення виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 24.03.2015 у справі 3916/756/15-г, кінцевим строком виконання умов мирової угоди є 31.12.2018, тому перебіг строку пред'явлення до примусового виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 24.03.2015 розпочинається 01.01.2019 та закінчується 01.01.2021.
Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом (частина 3 статті 327 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження").
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд правильно зазначив, що оскільки ПрАТ "Українське Дунайське Пароплавство" було прострочено сплату платежів за умовами мирової угоди, у справі №916/756/15-г (з урахуванням ухвал про розстрочення виконання ухвали про затвердження мирової угоди від 24.03.2015), стягувачем було реалізовано право пред'явлення виконавчого документу до виконання, що узгоджується з положенням частини 3 статті 193 Господарського процесуального кодексу України, а тому державним виконавцем не було вчинено будь-яких протиправних дій, які б свідчили про порушення ним норм законодавства України при прийнятті до виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 24.03.2015 у справі №916/756/15-г та відкритті виконавчого провадження.
Відповідно до змісту статті 193 Господарського процесуального кодексу України мирова угода, за загальним правилом, повинна виконуватися добровільно, оскільки виконанню підлягають умови погоджені на компромісних засадах та у визначених сторонами порядку та строки. Проте, якщо одна із сторін відмовляється добровільно виконати взяті на себе зобов'язання, то закон передбачає для іншої сторони можливість примусового виконання мирової угоди.
Таким чином, місцевий господарський суд, з я ким погодився суд апеляційної інстанції правильно відмовим у задоволенні скарги ПрАТ "Українське Дунайське Пароплавство", оскільки судами не встановлено, що дії державного виконавця при прийняті оскаржуваних судових рішень не відповідали вимогам чинного законодавства.
Згідно з частиною другою статті 293 Господарського процесуального кодексу України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське Пароплавство" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.08.2020 та постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 у справі №916/756/15-г, у зв'язку з її необґрунтованістю, оскільки правильне застосування норм права судами попередніх інстанцій є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 234, 287, 290, 293 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №916/756/15-г за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське Пароплавство" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.08.2020 та постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020.
2. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське Пароплавство" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.08.2020 та постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 у справі №916/756/15-г надіслати скаржнику разом з доданими до неї матеріалами.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді Н. Губенко
О. Кролевець