ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.11.2020Справа № 910/11117/20
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/11117/20
за позовом Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни
до Фізичної особи-підприємця Баранчука Миколи Васильовича
про стягнення 289 442,37 грн.
Фізична особа-підприємець Зінкевич Галина Миколаївна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Баранчука Миколи Васильовича про стягнення 289 442,37 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором суборенди № 05/11/2017 від 05.11.2017, внаслідок чого виникла заборгованість по орендній платі та комунальним платежам у загальній сумі 173 333,23 грн, за прострочення сплати якої позивачем нараховані штраф у сумі 112 516,29 грн, грн. інфляційні втрати - 1 995,89 грн та 3% річних - 1 596,90 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
25.08.2020 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків та документи на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 06.08.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 відкрито провадження у справі № 910/111172/20 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду були направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02088, м. Київ, вул. Горького, 69, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 05.11.2018р. був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "за закінченням терміну зберігання" вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Станом на дату винесення рішення від відповідача не надійшло відзиву на позовну заяву.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
05.11.2017 позивачем (за договором - Орендар) та відповідачем (за договором - Суборендар) укладено Договір суборенди № 05/11/2017 (надалі за текстом - «Договір»).
Відповідно до п. 1.1. Договору, Орендар передає, а Суборендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення торговому центрі, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Приозерна, 2 (надалі - "Приміщення", або "Приміщення що орендується).
Відповідно до п.1.1.1. Договору, характеристика Приміщення: поверх: 1-й; загальна площа: 44 м. кв.
Згідно п.2.2. Договору, строк суборенди становить 1 рік з моменту підписання Акту прийому-передачі Приміщення.
У п. 3.1. договору зазначено, що Орендна плата сплачується Суборендарем у розмірі 20 000 грн. (двадцять тисяч) грн. без ПДВ за місяць. Податкові накладні Орендарем не складаються і Суборендарю не видаються, оскільки Орендар не є платником ПДВ (сплачує єдиний податок згідно з діючим законодавством). Орендна плата сплачується незалежно від результатів господарської діяльності суборендаря.
Пунктом 3.2. Договору встановлено, що Орендна плата сплачується Суборендарем щомісячно, авансовим платежем до 25-го числа попереднього місяця з урахуванням встановленого Державним комітетом статистики України індексу інфляції за місяць, що передує місяцю, в якому здійснюється платіж.
Відповідно до п. 3.6. Договору Орендар окремо від орендної плати відшкодовує Орендодавцю вартість комунальних послуг (електропостачання, теплопостачання, водопостачання, водовідведення тощо), а також вивіз сміття, прибирання прибудинкової території та компенсацію податку на нерухомість й податку на землю.
Згідно п.3.5 Договору, за домовленістю Сторін за рахунок коштів, що Суборендар перераховує Орендарю, грошові зобов'язання Суборендаря погашаються у наступній черговості:
у першу чергу - поповнення внесеної попередньо орендної плати (п.3.3 Договору);
у другу чергу - штрафні санкції, передбачені законодавством та Договором;
у третю чергу - всі можливі збитки, що завдані Суборендарем Приміщенню чи Орендарю;
у четверту чергу - платежі, передбачені п.3.8 Договору;
у п'яту чергу - прострочена орендна плата з урахуванням індексації (п. 3.1 та 3.6. Договору);
у шосту чергу - поточна орендна плата з урахуванням індексації (п.3.1 та 3.6. Договору);
у сьому чергу - всі інші платежі.
Отже, як видно із вищевказаних пунктів договору, передбачено порядок зарахування коштів, які надходять від відповідача незалежно від призначення оплат.
У п. 7.2. Договору сторони погодили, що у разі прострочення Суборендарем, більше ніж на 5 (п'ять) календарних днів, сплати орендної плати та інших платежів, передбачених положеннями цього Договору, останній сплачує Орендарю штраф у розмірі 100% від суми невиконаних фінансових зобов'язань, а також пеню за кожен день прострочення та крім того, відповідно до ст. 536 ЦК України та ст. 198 ГК України сплачує проценти за користування чужими коштами у розмірі трьох облікових ставок НБУ.
05.11.2017 року між Позивачем та Відповідачем було підписано Акт приймання-передачі орендованого майна (див. додатки), яким передано нежитлове приміщення, а також зафіксовано показники електро- та водолічильників.
Спір у справі виник, у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати орендної плати за договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 289 442,37 грн, за прострочення сплати якої позивачем нараховані штраф у сумі 112 516,29 грн, інфляційні втрати - 1 995,89 грн та 3% річних - 1 596,90 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Матеріалами справи підтверджується факт передачі в оренду позивачем та прийняття відповідачем об'єкту оренди за спірним договором оренди.
Доказів повернення об'єкту оренди відповідачем позивачу матеріали справи не містять.
Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частиною 1 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи умови Договору, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 173 333,23 грн за користування об'єктом оренди на підставі договору, з яких 157 992,03 грн заборгованість зі сплати суборендної плати, 15 341,20 грн заборгованість по комунальним платежам.
Відповідачем вказана заборгованість не спростована, обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, суду не наведено.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Також, судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши розрахунок штрафу позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 112 516,29 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
За перерахунком суду розмір 3% річних є більшим, ніж заявлено позивачем, проте суд, не виходячи за межі позовних вимог, задовольняє вказані вимоги відповідно до розрахунку позивача в сумі 1 596,90 грн.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.
За перерахунком суду розмір інфляційних втрат є більшим, ніж заявлено позивачем, проте суд, не виходячи за межі позовних вимог, задовольняє інфляційні втрати в розмірі 1 995,89 грн.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором суборенди № 05/11/2017 від 05.11.2017 належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Баранчука Миколи Васильовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) заборгованість в сумі 173 333 грн 23 коп., штраф в сумі 112 516 грн 29 коп., 3% річних в сумі 1 596 грн 90 коп., інфляційні втрати в сумі 1 995 грн 89 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 4 341 грн 65 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 03.11.2020.
Суддя А.І. Привалов