ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.10.2020Справа № 910/4916/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Ваховської К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Приватного підприємства "БЛАГОЄ" (68500, Одеська обл. Тарутинський р-н, смт Таритене, вул. Больнична, 22)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цито Оптіма" (01023, м. Київ, площа Спортивна, 1-А)
Товариства з обмеженою відповідальністю "Врожайка" (79000, м. Львів, вул. Листопадового чину, 26, кв. 8-А)
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
1) Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Д'яченко Євгеній Станіславович (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 45-Б, оф. 1)
2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Елеватор-Агро" (37301, Полтавська обл., м. Гадяч, вул. Героїв Майдану, 78)
про визнання договору поставки недійсним
за участю представників
від позивача: Шморгун Р.М.
від відповідачів: не з'явились
від третіх осіб: не з'явились
У судовому засіданні 28.10.2020, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фермерське господарство "Благоє" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цито Оптіма", Товариства з обмеженою відповідальністю "Врожайка" про визнання договору поставки недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Фермерське господарство "Благоє" є стягувачем а Товариство з обмеженою відповідальністю "Цито Оптіма" є боржником у виконавчому провадженні № 60725923 з виконання наказу № 910/4684/19 про стягнення з боржника грошових коштів. За доводами позивача, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дяченком Євгенієм Станіславовичем 26.11.2019 року було відкрито виконавче провадження та винесено постанови про звернення стягнення на майно (кошти) боржника та встановлено про відсутність у боржника грошових коштів, транспортних засобів та нерухомого майна. Також приватним виконавцем постановлено, що після викриття виконавчого провадження та винесення постанови про звернення стягнення на майно боржника, останнім було реалізоване єдине майно, на яке можна було звернути стягнення для повного виконання рішення, а саме: 863 782 тонни кукурудзи 3 класу, 2019 року врожаю, вартістю 3 325 557,24 грн. Реалізація вказаного майна відбулася на підставі договору поставки № 02/12/19-1 від 02.12.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Цито Оптіма" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Врожайка". За твердженням позивача, вказаний правочин вчинений боржником на шкоду кредиторам, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 202, 203 ч. 3 ст. 215 та 234 ЦК України.
Одночасно з позовом Фермерське господарство "Благоє" було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 863 782 тонни кукурудзи 3 класу, 2019 року врожаю вартістю 3 325 557,24 грн, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Врожайка".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2020 у задоволенні заяви Фермерського господарства "Благоє" про забезпечення позову було відмовлено.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Д'яченка Євгенія Станіславовича та Товариство з обмеженою відповідальністю "Елеватор-Агро" та підготовче засідання призначено на 27.05.2020.
04.05.2020 через загальний відділ діловодства суду від Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Д'яченко Євгенія Станіславовича надійшли пояснення щодо позову у справі № 910/4916/20.
27.05.2020 через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи у зв'язку з запобігання поширення гострої респіраторної хвороби коронавірусу COVID-19 та встановлення карантину на території України.
У судовому засіданні 27.05.2020 суд на місці ухвалив задовольнити клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи, відклавши підготовче засідання на 17.06.2020.
15.06.2020 через загальний відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеватор-Агро" надійшла заява про розгляд справи за відсутності третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні поповича.
17.06.2020 через канцелярію суду надійшло клопотання відповідача-2 надійшло клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи у зв'язку з запобіганням поширення гострої респіраторної хвороби коронавірусу COVID-19 та встановлення карантину на території України.
У судовому засіданні 17.06.2020 суд на місці ухвалив задовольнити клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи та у відповідності до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України відкласти підготовче засідання на 15.07.2020.
У судовому засіданні 15.07.2020 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 05.08.2020
15.07.2020 через канцелярію суду надійшло клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи у зв'язку з запобіганням поширення гострої респіраторної хвороби коронавірусу COVID-19 та встановлення карантину на території України.
У судовому засіданні 05.08.2020 суд на місці ухвалив оголосити перерву у судовому засіданні до 09.09.2020.
Судове засідання, призначене на 09.09.2020, не відбулося, у зв'язку із перебуванням судді Пукшин Л.Г. на навчанні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 судове засіданні у справі №910/4916/20 було призначено на 30.09.2020.
У судовому засіданні 30.09.2020 суд на місці ухвалив відкласти судове засідання на 28.10.2020.
У судовому засіданні 28.10.2020 суд заслухав представника позивача, який підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті.
Представники відповідачів та третіх осіб в судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили, клопотань щодо відкладення розгляду справи не направляли, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів та третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 у справі №910/4684/19 з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цито Оптіма" було стягнуто на користь Фермерського господарства "Благоє" основний борг у розмірі 2 182 587,61 грн, інфляційні втрати у розмірі 164 086,30 грн, 3% річних у розмірі 40 834,13 грн, пеню у розмірі 244 336,48 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 39 477,67 грн, а всього 2 671 322,19 грн.
25 листопада 2019 року на виконання вищевказаного рішення суду Господарським судом міста Києва було видано наказ, який 26.11.2019 був пред'явлений Фермерським господарством "Благоє" для виконання до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Д'яченка Євгенія Станіславовича.
26 листопада 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Д'яченком Євгенієм Станіславовичем було відкрито виконавче провадження №60725923, винесено постанову про зміну назви сторони виконавчого провадження, постанову про звернення стягнення на (кошти) боржника та постанову про арешт коштів боржника, якою було накладений арешт на майно (кошти) боржника.
Згідно відповіді Державного підприємства «Держреєстри України» від 10.12.2019 року, яка була отримана приватним виконавцем 17.12.2020 року, за даними основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, станом на 10.12.2019 ТОВ «ЦИТО ОПТІМА» зберігає зерно кукурудзи 3 класу заліковою вагою 456 033 кг на зерновому складі ТОВ «ЕЛЕВАТОР-АГРО» за адресою: 37240, Полтавська область, Лохвицький район, м. Заводське, вул. Якубовського, 5-А та зерно соняшника заліковою вагою 30 960 кг на зерновому складі ТОВ «СХІДЗЕРНО АЛЬЯНС» за адресою: 92600, Луганська область, м. Сватове, вул. Челюскінців, буд. 5.
17 грудня 2019 року приватним виконавцем було винесено постанову № 60725923 про накладення арешту на майно боржника, а саме: зерно кукурудзи 3 класу заліковою вагою 456 033 кг, що зберігається на зерновому складі ТОВ «ЕЛЕВАТОР-АГРО» та зерно соняшника заліковою вагою 30 960 кг, що зберігається на зерновому складі ТОВ «СХІДЗЕРНОАЛЬЯНС», яку направлено на виконання за місцем зберігання зерна та внесені відповідні обтяження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
З відповіді ТОВ «ЕЛЕВАТОР АГРО» від 27.12.2019 року вбачається, станом на 17.12.2019 на зерновому складі ТОВ «ЕЛЕВАТОР АГРО» за адресою 37240, Полтавська обл., Лохвицький р-н.. м. Заводське, вул. Якубовського 5А, не зберігається зерно кукурудзи 3 класу, що належить ТОВ «ЦИТО ОПТІМА».
Під час здійснення виконавчих дій приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Д'яченком Є.С. було встановлено, що реалізація вищевказаного майна (кукурудзи) відбулась боржником відповідно до договору поставки № 02/12/19-1 від 02 грудня 2019 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Цито Оптіма" (надала - постачальник, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Врожайка" (надалі- покупець, відповідач-2).
Так, відповідно до п. 1.1. договору передбачено, що постачальник зобов'язується а покупець прийняти й оплатити Товар с/г призначення згідно до цього Договору у строки й на умовах, передбачених у Договорі та Додатках і Специфікаціях до нього.
Відповідно до пункту 1 Специфікації № 1 до договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти й оплатити Товар, а саме: 900,00 (+/-10%) тон 3 кл., врожаю 2019 року, вартістю - 3 464 990,40 грн.
На виконання умов вищевказаного договору постачальник виконав зобов'язання за Договором та Специфікацією та поставив покупцю товар, а саме: 863 782 тонни кукурудзи 3 кл., врожаю 2019 року, вартістю - 3 325 557,24 грн, що підтверджується видатковими накладними від 03.12.2019 року № 31 та № 32, складськими квитанціями від 03.12.2019 року № 1192 та №1193, картками аналізу кукурудзи від 03.12.2019 року № 111 та № 112, а також актом прийому-передачі сільськогосподарської продукції.
Відповідно до пункту 5 Специфікації, оплата здійснюється покупцем протягом трьох днів з моменту погодження дати оплати з Постачальником відповідним листом після реєстрації податкових накладних, розрахунків коригувань та надання оригіналів документів, вказаних у пункті 5.1.2 Договору. Оплата за товар вважається здійсненою в момент списання грошових коштів з банківського рахунку Покупця відповідно до реквізитів, зазначених Постачальником у виставленому рахунку-фактурі.
Згідно пункту 1.2. договору Постачальник гарантує, що Товар, який поставляється за цим Договором, є Товаром власного виробництва, а сам Постачальник також є сумлінним і єдиним його сільськогосподарським підприємствам - виробником, а також те, що на цей Товар або його частину відсутні права або претензії третіх осіб (у тому числі Товар не є предметом застави і/або податкової застави, не перебуває під арештом, обтяженням і/або забороною, не є спільною власністю, право власності на Товар не оскаржується третіми особами, щодо Товару не ведуться судові розгляди, треті особи не мають права першочергового купівлі Товару, з третіми особами не укладені договори відчуження Товару, щодо Товару не видавались аграрні розписки.
Відповідно до пункту 3.4. договору перехід права власності на товар виникає з моменту поставки.
27 березня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Д'яченком Євгенієм Станіславовичем було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Цито Оптіма" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Врожайка" вимоги за № 872 та № 873, з проханням повідомити інформацію щодо проведеної оплати за договором № 02/12/19-1 від 02.12.2019, дати погодження оплати з покупцем, надання покупцю оригінали документів, вказаних у пункті 5.1.2 Договору поставки №02/12/19-1 від 02.12.2019. Відповіді від відповідачів щодо вищевказаної вимоги на адресу приватного виконавця не надходило.
Декларація про доходи та майно юридичної особи боржника була надіслана приватному виконавцю 11.01.2020, з якої вбачається, що станом на 13.12.2020 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Цито Оптіма" відсутня достатня кількість майна для погашення боргу.
Позивач звертаючись з позовом до суду зазначає, що дії відповідачів, які були вчинені під час відкриття виконавчого провадження №60725923 щодо боргових зобов'язань за рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2019, призвели до ускладнення виконання вищевказаного рішення та фактичної неможливості виконання рішення за рахунок звернення стягнення на ліквідні активи боржника, що свідчить про завдання шкоди кредитору.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Приписами статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).
За доводами позивача, укладення між відповідачами договору поставки №02/12/19-1 від 02.12.2019 є фраудаторним правочином (правочин, що вчинений боржником на шкоду кредитора), зокрема, вчиненим з порушенням вимог ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
За змістом статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Приписами статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх його сторін. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті третьої Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою, третьою статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справ № 369/11268/16-ц).
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону України «Про виконавче провадження» укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Згідно приписів ч.3 ст.9 Закону України «Про виконавче провадження» державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов'язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов'язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав.
Зі змісту вказаних положень закону вбачається, що підставою визнання недійсним правочину може бути укладення спірного договору впродовж перебування боржника в Єдиному реєстрі боржників та неможливість задоволення вимог стягувача за рахунок майна яке є предметом правочину.
Судом встановлено, що 26.11.2019 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Д'яченком Євгенієм Станіславовичем було відкрито виконавче провадження №60725923 з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/4684/19 від 25.11.2019, а також винесено постанови про звернення стягнення на (кошти) боржника та про арешт коштів боржника.
Вищевказані постанови були направлені відповідачу-1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 0105421130562 та отримані останнім (представником ТОВ "Цито Оптіма" - Овчаренко А.В.) 28.11.2019, про що свідчить зворотнє повідомленням про вручення та відповідь AT «Укрпошта» №33-Д-62 від 08.01.2020 року надана на запит приватного виконавця.
Згідно з ч. 8 ст. 48 Закону виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження.
З матеріалів справи вбачається, що 05.12.2020 приватним виконавцем було направлено запит до Державного підприємства «Держреєстри України» щодо надання інформації з Реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання.
У відповідь на вищевказаний запит Державне підприємство «Держреєстри України» повідомило приватного виконавця, що ТОВ «ЦИТО ОПТІМА» зберігає зерно кукурудзи 3 класу заліковою вагою 456 033 кг на зерновому складі ТОВ «ЕЛЕВАТОР-АГРО» за адресою: 37240, Полтавська область, Лохвицький район, м. Заводське, вул. Якубовського, 5-А та зерно соняшника заліковою вагою 30 960 кг на зерновому складі ТОВ «СХІДЗЕРНО АЛЬЯНС» за адресою: 92600, Луганська область, м. Сватове, вул. Челюскінців, буд. 5.
За наслідками отримання вищевказаної інформації, приватним виконавцем було винесено 17.12.2019 постанову № 60725923 про накладення арешту на майно боржника, а саме: зерно кукурудзи 3 класу заліковою вагою 456 033 кг, що зберігається на зерновому складі ТОВ «ЕЛЕВАТОР-АГРО» та зерно соняшника заліковою вагою 30 960 кг, що зберігається на зерновому складі ТОВ «СХІДЗЕРНОАЛЬЯНС», яку направлено на виконання за місцем зберігання зерна та внесені відповідні обтяження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
При цьому, як вбачається із доданих до матеріалів справи доказів, 03.12.2019 на підставі договору поставки №02/12/19-1 від 02 грудня 2019 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Цито Оптіма" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Врожайка", відповідачем-1 було реалізовано на користь відповідача-2 майно, а саме 863 782 тонни кукурудзи 3 кл., врожаю 2019 року, вартістю - 3 325 557,24 грн, що підтверджується видатковими накладними від 03.12.2019 року № 31 та № 32, складськими квитанціями від 03.12.2019 року № 1192 та №1193, картками аналізу кукурудзи від 03.12.2019 року № 111 та № 112, а також трьохстороннім актом прийому-передачі сільськогосподарської продукції, підписаного відповідачами та ТОВ «ЕЛЕВАТОР-АГРО».
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
За змістом ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Судом встановлено, що станом на момент укладення оспорюваного договору товар, який поставлявся Товариству з обмеженою відповідальністю "Врожайка", був власного виробництва ТОВ "Цито Оптіма", права або претензії третіх осіб (у тому числі Товар не є предметом застави і/або податкової застави, не перебуває під арештом, обтяженням і/або забороною, не є спільною власністю, право власності на Товар не оскаржується третіми особами, щодо Товару не ведуться судові розгляди, треті особи не мають права першочергового купівлі Товару, з третіми особами не укладені договори відчуження Товару, щодо Товару не видавались аграрні розписки) на цей товар або його частину були відсутні.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст.316 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності (ч.ч.1, 2, 3, 4, 5, 6 ст.319 ЦК України).
З наявного у матеріалах справи трьохстороннього акту прийому-передачі сільськогосподарської продукції від 03.12.2019 вбачається, що даним актом сторони підтвердили факт передачі права власності на зерно кукурудзи 3 класу в кількості 400 тон від ТОВ "Цито Оптіма" у власність ТОВ "Врожайка" з показниками якості, вказаними в складській квитанції №1192 від 03.12.2019.
Суд зазначає, що спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов'язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов'язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (частина перша статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження"). У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).
Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
За результатами дослідження оспорюваного позивачем договору на предмет відповідності його умов нормам цивільного законодавства, що регулюють правовідношення, пов'язані з таким видом договорів, судом встановлено, що договір вчинений з дотриманням відповідних норм законодавства і матеріали справи не містять фактичних даних стосовно невідповідності його чинному законодавству.
Судом також встановлено, що укладення спірного договору між відповідачами відбулось до звернення приватного виконавця до Державного підприємства «Держреєстри України» із запитом від 05.12.2019, до винесення постанови №60725923 про накладення арешту на майно боржника від 17.12.2019, а також до внесення відповідних обтяжень до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами як письмові, речові і електронні докази.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (ч.2 ст. 76, ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що у даному випадку судом не встановлено будь-яких обставин, які б у сукупності давали підстави для висновку про фіктивність спірного договору, тобто, позивачем у межах даного провадження не доведено належними та допустимими доказами стверджувану ним в заявленому позові обставину.
Крім того, судом встановлено, що оспорюваний позивачем правочин жодним чином не впливає на обсяг прав та обов'язків Приватного підприємства "БЛАГОЄ". Позивачем не наведено, яким чином укладання спірного договору відповідачами, як самостійними юридичними особами з повною цивільною правоздатністю, порушує його права та яке само право порушено.
При цьому, судом прийнято до уваги наявний у матеріалах справи лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Цито Оптіма" вих..№ 5 від 21.01.2020, відповідно до якого останній повідомив приватного виконавця, що на час укладення договору поставки будь-якого рішення щодо заборони відповідача-1 вчиняти дії по відчуженню належного йому майну (кукурудзи) не було. Кошти отримані від Товариства з обмеженою відповідальністю "Врожайка" відповідач-1 має намір використати для виконання зобов'язань у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/4684/19 від 25.11.2019.
Не довів суду позивач також те, що поставка кукурудзи за договором №02/12/19/1 від 02.12.2019 відбулась безоплатно, про витребування таких доказів позивач не клопотав, а згідно ч.4 ст.74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Отже, за умови наведених вище обставин, не знайшла свого підтвердження правова позиція позивача стосовно того, що договір №02/12/19/1 від 02.12.2019, укладений між відповідачами, спрямований саме з метою ускладнення виконання вищевказаного наказу та завдання шкоди Приватному підприємству "БЛАГОЄ"
Суд зазначає, що тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення. І в даному випадку цей обов'язок позивачем не виконаний, оскільки ним не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог.
За умови недоведеності та необґрунтованості вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю "Цито Оптіма" дій щодо відчуження майна (кукурудзи) на шкоду іншим особам, зокрема, позивачу, не може бути піддано обмеженню право власника розпоряджатися своєю власністю через твердження, які грунтуються лише на припущеннях.
Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "БЛАГОЄ".
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 03.11.2020
Суддя Л. Г. Пукшин