03.11.2020 року м. Дніпро Справа № 904/2169/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),
суддів: Кузнецової І.Л., Чус О.В.
секретар судового засідання Пінчук Є.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2020 р.
( суддя Бєлік В.Г., м. Дніпро, повний текст рішення складено 11.09.2020 р.)
у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Виробничо-комерційне підприємство "СІАЛ ДЖЕТ Україна",
м. Запоріжжя
до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля",
м. Павлоград, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості у розмірі 252 458,09 грн. за договором поставки № 7378-ПУ-УМТС-Т від 21.12.2018 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "СІАЛ ДЖЕТ Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" заборгованість у розмірі 252 458,09 грн. за договором поставки № 7378-ПУ-УМТС-Т від 21.12.2018 р., з яких: основний борг у розмірі 225 323,88 грн.; пеня у розмірі 20 624,40 грн.; 3% річних у розмірі 3 171,85 грн.; втрати від інфляції у розмірі 3 337,96 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 7378-ПУ-УМТС-Т від 21.12.2018 р., а саме в частині несвоєчасної та повної оплати вартості отриманої продукції. Позивач ґрунтує свої вимоги на статтях 525-526, 530, 611 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2020 р. позов задоволено частково - стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "СІАЛ ДЖЕТ Україна" - 16 499,52 грн. пені, 3 171,85 грн. - 3% річних, 3 337,96 грн. інфляційних втрат та 407,01 грн. витрат по сплаті судового збору. В частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у сумі 225 323,88 грн. - закрито провадження.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду в частині стягнення неустойки в сумі 16 499,52 грн. та прийняти рішення, яким зменшити суму стягнутих судом штрафних санкцій.
В обгрунтування своїх доводів та заперечень, Скаржник посилається на те, що підприємство видобуває вугілля, яке в подальшому на ТЕСах перетворюється на електроенергію. Наразі продовжує тривати найбільша криза в енергетиці. Виробництво електроенергії на теплоелектроцентралях і теплоелектростанціях, які, крім електрики, забезпечують виробництво тепла, скоротилось. Станом на початок травня в Україні не працювали майже усі вугільні підприємства. У простій було відправлено тисячі робітників, не обминуло це і підприємство Відповідача, яке знаходилось у простої.
На думку Скаржника, погашення Відповідачем боргу до винесення рішення судом, а також триваюча енергетична криза - має істотне значення, яке не було враховано судом першої інстанції для зменешення суми штрафних санкцій.
Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.10.2020 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугфлля", розгляд скарги призначено в судове засідання на 03.11.2020 р.
Сторони у справі не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Беручи до уваги, що неявка учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності вказаних представників.
У судовому засіданні 03.11.2020 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21.12.2018 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "СІАЛ ДЖЕТ Україна" ( Постачальник ) та Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" ( Покупець ) укладений Договір поставки № 7378-ПУ-УМТС-Т, відповідно до п. п. 1.1., 1.2. якого, Постачальник зобов'язується поставити у власність Покупця, продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення ( надалі - Продукцію ) в асортименті, кількості, та строки, за ціною і з якісними характеристиками, погодженими Сторонами у цьому договорі та Специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору. В свою чергу Покупець зобов'язувався прийняти та оплатити поставлену в його власність Продукцію відповідно до умов цього Договору.
Пунктом 4.1. договору встановлено, що продукція надходить партіями в асортименті, за цінами, з якісними характеристиками і в терміни, узгоджені сторонами в специфікаціях до цього договору.
Судом встановлено, що Постачальник виконав свої зобов'язання за Договором та укладеними специфікаціями в частині поставки у строк Продукції належної якості та відповідної кількості на загальну суму 717 144,96 грн., що підтверджується видатковими накладними за №: 222 від 25.01.2019 р., № 263 від 31.01.2019 р., № 401 від 13.02.2019 р., № 500 від 22.02.2019 р., № 503 від 22.02.2019 р., № 573 від 27.02.2019 р., № 611 від 28.02.2019 р., № 798 від 14.03.2019р., № 907 від 22.03.2019 р., № 2445 від 29.07.2019 р., № 2467 від 29.07.2019 р., № 2468 від 29.07.2019 р. , № 2469 від 29.07.2019 р., № 2612 від 08.08.2019 р., № 2893 від 03.09.2019 р., № 3836 від 15.11.2019 р., № 3837 від 15.11.2019р., № 3838 від 15.11.2019 р., № 3839 від 15.11.2019 р., № 3840 від 15.11.2019 р., № 3894 від 21.11.2019 р., № 4065 від 05.12.2019 р., № 206 від 28.01.2020 р., № 444 від 13.02.2020 р., № 676 від 06.03.2020 р..
Відповідно до п. 2.2 договору приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється відповідно до “Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю”, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6 ( зі змінами та доповненнями) та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1965 р. № П-7 (зі змінами та доповненнями).
Згідно п. 5.4. договору розрахунки за поставлену Продукцію за цим договором здійснюються шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 5 (п'яти) днів з 90 ( дев'яностого ) календарного дня з дати поставки відповідної Продукції належним образом оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 цього Договору.
Як зазначив суд першої інстанції, і не оспорюється сторонами, сума боргу, строк оплати якої настав, складала 225 323,88 грн.
У зв'язку з невиконанням Відповідачем своїх обов'язків в частині своєчасної оплати за отриману продукцію згідно договору поставки № 7378-ПУ-УМТС-Т від 21.12.2018 року у Відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 225 323,88 грн.
Невиконання Відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару стало підставою звернення Позивача до суду з вимогою про стягнення з Відповідача суми заборгованості по оплаті за поставлений товар та штрафних санкцій в примусовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач, після звернення Позивача із позовом до суду та відкриття провадження у справі, оплатив на користь останнього заборгованість за поставлену продукцію на загальну суму 225 323,88 грн.
В той же час, під час розгляду справи у суді першої інстанції Відповідач просив суд зменшити розмір неустойки, обґрунтовуючи це тим, що наразі триває криза в області енергетики, в тому числі підприємство відповідача має складну фінансову ситуацію. Крім того Відповідач зазначає, що при тяжких наслідках енергетичної кризи, підприємство Відповідача здійснило оплату основної заборгованості у розмірі 225 323,88 грн. під час розгляду справи, що має істотне значення.
В основу оскаржуваного рішення покладено висновок місцевого господарського суду про наявність передбачених законом підстав для стягнення з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "СІАЛ ДЖЕТ Україна" - 16 499,52 грн. пені, 3 171,85 грн. - 3% річних, 3 337,96 грн. - інфляційних втрат та 407,01 грн. - витрат по сплаті судового збору. В частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у сумі 225 323,88 грн. - суд провадження закрив за відсутністю предмета спору згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Дійшовши висновку про можливість зменшення розміру пені на 20 %, що складає у загальному розмірі 16 499,52 грн., суд першої інстанції послався на врахування інтересів обох сторін, майновий стан Відповідача, відсутність доказів негативних наслідків від несвоєчасної оплати доставленої продукції, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання Позивачу збитків в результаті дій Відповідача, а також те, що порушення зобов'язання у даній справі не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення місцевого суду скасувати в частині стягнення неустойки в сумі 16 499,52 грн., та прийняти рішення, яким зменшити суму стягнутих штрафних санкцій.
Узагальнені доводи апеляційної скарги: сума штрафних санкцій має бути зменшена відносно задоволеної судом суми, враховуючи обставини, які мають істотне значення і які пов'язані із погашенням суми основного боргу, триваючу енергетичну кризу.
Ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність підстав для стягнення пені у вказаній сумі з огляду на таке.
Сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні Відповідача до сплати вартості отриманого товару та штрафних санкцій відповідно до зобов'язань обумовлених в договорі.
Беручи до уваги правову природу укладеного Договору поставки № 7378-ПУ-УМТС-Т від 21.12.2018 р., кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки, які (приписи), в свою чергу, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України, передбачають можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж.
Викладене зумовлює погодження із доводами місцевого суду щодо визначення норм матеріального права, у світлі яких має вирішуватися питання відносно розглядуваного спору.
Беручи до уваги встановлену ст. 204 ЦК України та не спростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору, апеляційний суд вважає його належною у розумінні ст. ст. 11, 509 ЦК України та ст. ст. 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов'язків сторін.
Як встановлено ч. 1 ст. 265 ГК України, ст. ст. 655, 662 та 663 ЦК України, Продавець зобов'язаний передати товар, визначений у договорі купівлі-продажу у строк, встановлений договором, разом з товаросупровідними документами. Означений обов'язок ч.1 ст.712 цього Кодексу безпосередньо закріплений і для договору поставки.
Наразі, отримання коштів (штрафних санкцій) за прострочення виконання такого зобов'язання з поставки товару є належним об'єктом судового захисту у розумінні ст. 5 ГПК України та ст. 15 ЦК України правом Позивача, примушення Відповідача до сплати яких - є належним способом судового захисту у разі наявності порушення такого зобов'язання з боку останнього.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи викладене, Відповідач не має правових підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення своєчасної оплати поставленого товару за договором, що зумовлює право Позивача у разі несвоєчасної оплати поставленого товару на нарахування у відповідності до п. 6.8 його умов штрафних санкцій, а саме пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати від вартості несвоєчасно оплаченої продукції, однак не більше 5% від вартості несвоєчасно оплаченої продукції.
Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у цій справі є ухвалене судове рішення в частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 16 499,52 грн., та вимога Скаржника ще більше зменшити суму стягнутих штрафних санкцій, а відтак, враховуючи, що рішення в частині закриття провадження у справі та стягнення 3 171,85 грн. - 3% річних, 3 337,96 грн. інфляційних втрат сторонами не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
При цьому, колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині часткового задоволенні вимог за позовом.
Щодо оскаржуваної частини рішення суду, то як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, розглянувши відповідне клопотання Відповідача, враховуючи інтереси обох сторін, майновий стан Відповідача, дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені на 20 %, що складає у загальному розмірі 16 499,52 грн., що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу ( ч. 2 ст.11 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштiв сплачують на користь одержувачiв цих коштiв за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн.
П. 6.8. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції, Покупець, за письмовою вимогою Постачальника, сплачує Постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати від вартості несвоєчасно оплаченої продукції, однак не більше 5% від вартості несвоєчасно оплаченої продукції.
Позивач заявив до стягнення з Відповідача суму пені за період з 06.05.2019 р. по 14.04.2020 р., у розмірі 20 624,40 грн.
Під час розгляду спору в суді першої інстанції, Відповідачем було заявлене клопотання про зменшення розміру неустойки, з посиланням на те, що наразі триває криза в області енергетики, в тому числі підприємство Відповідача станом на травень 2020 року не працювало, а відтак, має складну фінансову ситуацію. Крім того, Відповідач зазначив, що при тяжких наслідках енергетичної кризи, здійснив оплату основної заборгованості у розмірі 225 323,88 грн. під час розгляду справи, що має істотне значення.
Згідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача, суд оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. ст. 74, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд не бере до уваги посилання Відповідача в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом попередньої інстанції норми, закріпленої у ст. 233 ГК України, оскільки суд в повній мірі з'ясував всі обставини, передбачені зазначеною нормою, зокрема правильно встановив, що даний випадок є винятковим для зменшення пені, враховувавши інтереси обох сторін, майновий стан Відповідача, відсутність доказів негативних наслідків від несвоєчасної оплати доставленої продукції, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій Відповідача, а також те, що порушення зобов'язання у даній справі не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.
Отже, місцевий господарський суд, з огляду на надане суду законом право на зменшення розміру штрафних санкцій та віднесення законом визнання розміру, до якого вони підлягають зменшенню, на розсуд суду, правильно дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені на 20 %, що складає у загальному розмірі 16 499,52 грн.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2020 р. у справі № 904/2169/20 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 03.11.2020 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя І.Л. Кузнецова
Суддя О.В. Чус