02.11.2020 року м.Дніпро Справа № 912/1974/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,
розглянувши апеляційну скаргу Виконуючого обов'язки керівника Кіровоградської місцевої прокуратури на ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 15.07.2019 року у справі №912/1974/19 (суддя Вавренюк Л.С.)
за позовом Керівника Кіровоградської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті
до відповідача Фізичної особи - підприємця Радзевило Олександра Григоровича
про стягнення 17 218,53 грн,-
Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 15.07.2019 року у справі № 912/1974/19 позовна заява Керівника Кіровоградської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до фізичної особи - підприємця Радзевило Олександра Григоровича про стягнення на користь Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у сумі 17 218,53 грн, повернута заявнику без розгляду.
Ухвала мотивована тим, що всупереч вимогам ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, звертаючись з позовною заявою до суду, не надав доказів, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Державною службою України з безпеки на транспорті, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту інтересів держави. Сама по собі обставина не звернення Державної служби України з безпеки на транспорті з позовною заявою протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання відповідним органом своїх функцій із захисту інтересів держави.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Керівник Кіровоградської місцевої прокуратури, оскаржив її в апеляційному порядку. Зазначає, що ухвала винесена при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому наявні підстави для її скасування.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що:
- чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій», у зв'язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи;
- згідно правових висновків Верховного Суду (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 04.04.2019 у справі № 924/349/18), нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб'єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
З огляду на викладене та враховуючи вказані правові висновки Верховного Суду, лише звернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом можна вважати належним здійсненням захисту інтересів держави. Інші вжиті заходи, у тому числі досудового врегулювання, які не призвели до реального усунення порушень інтересів держави, не відповідають вимогам чинного законодавства;
- ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень, а не правових наслідків, які наступили для осіб, які їх вчинили, зокрема, у вигляді притягнення до кримінальної або дисциплінарної відповідальності;
- ні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ні ст. 53 ГПК України, ані будь-яка інша норма законодавства не передбачають обов'язок прокурора встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Просить ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 15.07.2019 року у справі № 912/1974/19 скасувати, справу передати на розгляд до господарського суду Кіровоградської області.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав.
Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що положенням ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Відповідно до ч.2 ст.271 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на оскаржувану ухвалу про передачу справи на розгляд до іншого суду розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачена можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
За змістом ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття “інтерес держави”.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття “інтереси держави” висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, “інтереси держави” охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави” може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналіз положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв'язку зі змістом частини статті 23 Закону України “Про прокуратуру” дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
У даній справі вбачається, що Керівник Кіровоградської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовом до фізичної особи - підприємця Радзевило Олександра Григоровича про стягнення на користь Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у сумі 17 218,53 грн.
Суд належним чином дослідив ту обставину, що Державна служба України з безпеки на транспорті є органом, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно і вірно зазначив, що прокурор може набути право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Між тим, скаржник не спростував обґрунтування суду першої інстанції, що у даній справі прокурор не доводить обставини «нездійснення захисту» належним державним органом.
До позовної заяви прокурор додав листи, що на думку прокурора підтверджують нездійснення позивачем належних заходів щодо захисту інтересів держави.
Так у листі № 485/37-19 від 21.02.2019 року Управління Укртрансбезпеки у Харківській області повідомляється, що останнє не наділено правом на звернення до суду щодо стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів і в той же час зазначає, що діяльність Укртрансбезпеки фінансується за рахунок Державного бюджету України, коштів, виділених для сплати судового збору за подання відповідних позовних заяв, станом на теперішній час не вистачає.
На лист в.о. керівника Кіровоградської місцевої прокуратури № 78-3389 вих-19 від 10.05.2019 року про надання необхідної інформації Державна служба України з безпеки на транспорті відповіла листом (вх. № до прокуратури 77-8260вх19 від 03.06.2019 року).
У зазначеному листі теж вказується, що Укртрансбезпека не наділена правом на звернення до суду щодо стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів, оскільки поняття «вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд» вказане у п.п. 15, 27 п. 5 Положення, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 не є тотожним із поняттям «має право звертатися до суду з позовом про стягнення плати за проїзд». Підсумовуючи вказане, Укртрансбезпека просить Кіровоградську місцеву прокуратуру розглянути можливість щодо представництва інтересів держави особі Укртраснбезпеки в порядку господарського судочинства.
Відповідно до пп. 27 п. 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №103 (в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №320), Укртрансбезпека вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обставини викладені в зазначених листах, ґрунтуються на неправильному розумінні вказаних посадових осіб питання наявності або відсутності в Укртрансбезпеки та його Управління в Харківській області відповідних повноважень щодо самостійного звернення до суду і не підтверджують визнання ними неможливості самостійно здійснювати належний захист інтересів держави в судовому порядку.
Прокурором не надано доказів того, що після отримання вищезазначених листів, Кіровоградською місцевою прокуратурою зазначеним особам було роз'яснено про помилковість їх позиції, і вже після цього було прийнято рішення про представництво у господарському суді інтересів держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, про що було поінформовано позивача листом № 78-4861вих19 від 09.07.2019 року.
У матеріалах справи відсутні обставини, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Державною службою України з безпеки на транспорті, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту інтересів держави.
Сама по собі обставина не звернення Державної служби України з безпеки на транспорті з позовною заявою протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання відповідним органом своїх функцій із захисту інтересів держави.
Обставина, пов'язана з неможливістю сплати Державною службою України з безпеки на транспорті судового збору за подання позову до суду в певний період, не підтверджує неможливість такого здійснення останньою захисту інтересів держави в подальшому.
Отже, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність у даному випадку законних і правових підстав для представництва прокурором інтересів держави, що свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності та є підставою для повернення позовної заяви без розгляду відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, ухвала господарського суду Кіровоградської області від 15.07.2019 року у справі № 912/1974/19 повинна бути залишена без змін, а апеляційна скарга прокурора - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 15.07.2019 року у справі № 912/1974/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя Т.А.Верхогляд
Суддя Л.М. Білецька
Суддя Ю.Б. Парусніков