вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" жовтня 2020 р. Справа№ 910/18492/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Корсака В.А.
Зубець Л.П.
при секретарі Гуцал О.В.
за участю представників
від позивача: не з'явилися
від відповідача: Уколов О.Л. (довіреність №б/н від 20.06.2020 року)
розглянувши у відкритому судовому
засіданні апеляційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 р.
у справі №910/18492/19 (суддя Бондарчук В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп"
до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"
про визнання договору недійсним
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки №4С13398И/П від 17.11.2016.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір поруки №4С13398И/П від 17.11.2016 було укладено в результаті обману позивача відповідачем щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов'язаннями попередніх боржників.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 року у справі № 910/18492/19 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" відмовлено
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення 30.07.2020 року у справі № 910/18492/19 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" в повному обсязі. Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" просить поновити строк на апеляційне оскарження.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, а також невірно застосовано норми матеріального права які мають значення для справи, що призвело до прийняття невірного рішення.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2020 року, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою "Гастел Груп" передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. - головуюча суддя; судді - Зубець Л.П., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020р. задоволено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 року у справі № 910/18492/19 та поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" та призначено справу до розгляду на 21.10.2020 р.
09.10.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 року у справі № 910/18492/19 без змін.
Представник відповідача у поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи.
21.10.2020р. представники позивача у судове засідання не з'явились. Причини неявки суду не повідомили, хоча про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справ; правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства колегія встановила таке.
17.11.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі -Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" (далі - позичальник) укладено кредитний договір № 4Г16121Г, відповідно до якого позивачу встановлено ліміт кредитного договору 3 750 000 000,00 грн та надано кредит в розмірі 3 750 000 000,00 грн.
Водночас, 17.11.2016 між ТзОВ "Гастел Груп" (далі - поручитель) та ПАТ КБ "ПриватБанк", найменування якого змінено на АТ КБ "ПриватБанк" (далі - кредитор) укладено наступні договори поруки:
- договір поруки № 4С13398И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ "Стімекс ЛТД" своїх зобов'язань за наступними кредитними договорами: № 4С13398И від 19.06.2013, № 4С13400И від 26.06.2013, № 4С13634И від 09.10.2013, № 4С14327И від 16.10.2014;
- договір поруки № 4М13236И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ "Мікуран" своїх зобов'язань за наступними кредитними договорами: № 4М13236И від 15.04.2013, № 4М13707И від 07.11.2013, № 4М13714И від 08.11.2013, № 4М15007И від 15.01.2015;
- договір поруки № 4К13316И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ "Каларі" своїх зобов'язань за наступними кредитними договорами: № 4К13316И від 21.05.2013, № 4К13315И від 24.05.2013, № 4К13699И від 01.11.2013, № 4К14250И від 17.07.2014;
- договір поруки № 4Б13301И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ "Берсоль" своїх зобов'язань за наступними кредитними договорами: № 4Б13301И від 15.05.2013, № 4Б13719И від 11.11.2013, № 4Б13735И від 13.11.2013, № 4Б14346И від 20.11.2014;
- договір поруки № 4Ю13261И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ "Юнівега Плюс" своїх зобов'язань за наступними кредитними договорами: № 4Ю13261И від 18.04.2013, № 4Ю13274И від 22.04.2013, № 4Ю13282И від 23.04.2013, № 4Ю14168И від 17.02.2014, № 4Ю15052И від 20.02.2015;
- договір поруки № 4Л13053И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ "Лансел" своїх зобов'язань за наступними кредитними договорами: № 4Л13053И від 15.02.2013, № 4Л13697И від 01.11.2013, № 4Л13698И від 04.11.2013, № 4Л14028И від 11.02.2014, № 4Л15019И від 22.01.2015.
У відповідності до п.1, п. 2 оспорюваного договору поруки № 4С13398И/П, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором/кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.
У п. 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.
Згідно п. 4 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.
Відповідно до п. 5 договору поруки, у випадку невиконання боржником обов'язку п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.
В п. 6 договору поруки встановлено, що поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.
За змістом п. 7 договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.
Згідно п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
У відповідності до п. 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим договором.
В п. 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 договору поруки).
В пункті 14 договору поруки сторони погодили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що дії позивача з отримання кредитних коштів по кредитному договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов'язань боржників Банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю Банку, ініційованого НБУ. Така діяльність позивача (укладення кредитного договору та договору поруки) була направлена на отримання прибутку від реалізації таких активів, або набуття права власності на них. Позивач вказує, що ним як поручителем виконано зобов'язання боржника шляхом сплати коштів за кредитними договорами. Проте, зобов'язання Банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечення зобов'язання боржника, не виконано. На думку позивача, така поведінка свідчить про відсутність намірів Банку виконувати свої зобов'язання за договором поруки як і в момент його укладення так і протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Підставою для визнання кредитного договору недійсним позивач зазначає, що вказаний правочин є таким, що вчинений під впливом обману.
Статтею 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна з сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно з частиною 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.
З огляду на викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду України, вказаною у постанові від 13.02.2019 у справі №911/1171/18.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Тобто, визначальною ознакою обману є умисні дії сторони правочину.
У розумінні приписів ст. 230 Цивільного кодексу України обман - це навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину; це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
Ознакою обману є, насамперед, умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 Цивільного кодексу України.
Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.
Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що причинно-наслідковий зв'язок, яким позивач обґрунтовував свої вимог відсутній, а фактичні обставини, на якій позивач посилається, є надуманим, що в свою чергу призводить до неправильного розуміння апелянтом ст. 230 Цивільного кодексу України. Отже, з наведеного вбачається, що послання скаржника на не застосування місцевим судом ст. 230 Цивільного кодексу України є безпідставним.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 11.11.2016 ТзОВ "Гастел Груп" отримало кредитні кошти в розмірі 3 750 000 000,00 грн на фінансування поточної діяльності, що також підтверджується заявкою на отримання кредиту від 11.11.2016.
Відповідно до пункту А.2 спірного кредитного договору ціллю кредитування визначено - фінансування поточної діяльності підприємства.
Судом встановлено, що зазначений протокол чи кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення кредитного договору або договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, так само, як і не містять відомостей щодо такого майна.
Умови оспорюваного кредитного договору не містять доводів про трансформацію кредитного портфелю банку, необхідність укладення позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову.
З наявних у матеріалах справи доказів можна дійти висновку, що позивач мав намір укласти кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності.
Матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів у підтвердження погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю Банку, про яку зазначено як у позові, так і в апеляційній скарзі.
Згідно із наявних у матеріалах справи доказів не вбачається будь-якого погодження умов та пов'язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за договорами поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості "старих" боржників та обставин щодо забезпечення зобов'язань "старих" боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача.
З огляду на вище наведене, доводи позивача про мету укладання сторонами кредитного договору № 4Г16121Г від 17.11.2016 та договору поруки 4С13398И/П від 17.11.2016, а саме: отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов'язань за кредитами боржників, не підтверджуються матеріалами справи.
Позивачем не було надано суду належних, достатніх та вірогідних у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні кредитного договору № 4Г16121Г від 17.11.2016.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки, виходячи з правової природи кредитного договору, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що укладення оспорюваного кредитного договору позивачем відбулося з метою фінансування своєї поточної діяльності, а укладення договорів поруки - не внаслідок необхідності отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов'язань за кредитами третіх осіб, а у зв'язку із вільним волевиявленням позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 Цивільного кодексу України.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що оскільки формулювання умов кредитного договору було правом позивача та, укладаючи спірний договір, позивач вважається таким, що ознайомився з усіма його умовами, в тому числі істотними, позивач реалізував таке право шляхом укладення договору на відповідних умовах, а тому доводи про те, що відповідач ввів позивача в оману щодо істотних умов договору, за відсутності доказів в підтвердження таких обставин, вважаються судом необґрунтованими. Також позивачем не доведено наявності умислу відповідача щодо введення позивача в оману щодо умов кредитного договору.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на як. вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи відповідача.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 р. у справі №910/18492/19 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 р. у справі №910/18492/19 - без змін.
2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп".
3. Матеріали справи № 910/18492/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді В.А. Корсак
Л.П. Зубець