вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" жовтня 2020 р. Справа№ 910/5624/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Мартюк А.І.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 06.07.2020
у справі №910/5624/20 (суддя - Мудрий С.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія
"Арсенал Страхування"
до Товариства з додатковою відповідальністю
"Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ"
про відшкодування 14 758, 66 грн
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (надалі - позивач, ПрАТ "СК "Арсенал Страхування") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ." (надалі - відповідач, ТДВ "СК "Ю.ЕС.АЙ.") про відшкодування шкоди в порядку суброгації.
Позовні вимоги з посиланням на приписи ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 993 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник, що отримав страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №910/5624/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів звернення та/або направлення заяви до відповідача про виплату страхового відшкодування за полісом №АМ/004554725, протягом року з моменту ДТП.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №910/5624/20 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 14 758, 66 грн задовольнити у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом помилково не прийнято в якості доказу претензію позивача про виплату страхового відшкодування №161219-51914/К від 16.12.2019, яка була направлена відповідачу на протязі року від скоєння ДТП. Скаржник вважає необґрунтованими посилання суду на неможливість встановити дату отримання відповідачем зазначеної претензії, оскільки з листа-відмови від 12.03.2020 №51-1689 вбачається, що претензію позивача отримано ТДВ "СК "Ю.ЕС.АЙ." - 23.12.2019 за вхідним №51-6007.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2020, апеляційну скаргу ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючої судді - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/5624/20 за апеляційною скаргою ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020.
Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Окрім того, роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.
Відповідач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить винести судове рішення з урахуванням поданого відзиву.
Зокрема, у своєму відзиві, відповідач звертає увагу суду на те, що вину/причетність водія автомобіля "ГАЗ" 3302 д/н НОМЕР_1 , у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 04.01.2019 та цивільно-правова відповідальність якої була застрахована у ТДВ "СК "Ю.ЕС.АЙ." - не встановлено. За таких обставин у відповідача, як страховика водія транспортного засобу марки "ГАЗ" 3302 д/н НОМЕР_1 , відсутні правові підстави для виплати позивачеві страхового відшкодування у відповідності до вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відтак, на думку відповідача, судом першої інстанції правильно застосовано норми права у подібних правовідносинах та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову, а помилкова кваліфікація підстав відмови, а саме підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в мотивувальній частині оскаржуваного рішення не призвела до неправильного вирішення спору у цій справі.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, відзиві на неї, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги позивача в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 14.03.2018 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал Страхування" та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №227/18-ТЗ/Х/01, відповідно до якого застраховано автомобіль марки Mazda 6, д.н. НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки патрульної поліції в Харківській області №3019010596370911 про дорожньо-транспортну пригоду, 04.01.2019 на проспекті Слави, 1Б, м. Харків, сталася дорожньо-транспортна пригода (наїзд на транспортний засіб, що стоїть) за участю автомобіля марки ГАЗ 3302, д.н. НОМЕР_1 , що зник з місця ДТП, який належить ОСОБА_2 та легкового автомобіля Mazda 6, д.н. НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 .
08.01.2019 страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування у зв'язку з пошкодженням застрахованого транспортного засобу внаслідок ДТП, що відповідно до умов договору страхування є страховим випадком.
Згідно зі Звітом вих. №9379 від 11.01.2019 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Mazda 6, д.н. НОМЕР_2 складає 28 163, 70 грн.
Страховик склав страховий акт №006.00026919-1 від 30.01.2019, відповідно до якого розмір страхового відшкодування становить 16 758, 66 грн.
В подальшому ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" звернулось до ТДВ "СК "Ю.ЕС.АЙ." з претензією про виплату страхового відшкодування на загальну суму 16 758, 66 грн, оскільки цивільно-правова відповідальність водія, забезпеченого транспортного засобу ГАЗ 3302, д.н. НОМЕР_1 застраховано у останнього за полісом АМ/4554725.
ТДВ "СК "Ю.ЕС.АЙ." розглянувши претензію ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" прийняло рішення щодо відсутності правових підстав для виплати зазначених грошових коштів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що ним здійснено виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування №227/18-ТЗ/Х/01 від 14.03.2018 через настання страхового випадку - пошкодження транспортного засобу Mazda 6, д.н. НОМЕР_2 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу ГАЗ 3302, д.н. НОМЕР_1 , цивільно-правова відповідальність водія якого застрахована у ТДВ "СК "Ю.ЕС.АЙ." згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АМ/4554725, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 14 758, 66 грн.
Місцевий господарський суд оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, однак з інших мотивів, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду спору є вимога ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" до ТДВ "СК "Ю.ЕС.АЙ." про стягнення страхового відшкодування потерпілій особі, якій було завдано шкоди в результаті настання дорожньо-транспортної пригоди (наїзд на транспортний засіб, що стоїть) за участю іншого автомобіля, що зник з місця ДТП.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як встановлено ч.ч. 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно з положеннями ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 1 Закону України "Про страхування" визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
У відповідності до п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.
Згідно з ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до положень ст. 980 ЦК України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Частиною першою статті 16 Закону України "Про страхування" встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком, визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування", страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Так, між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал Страхування" та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №227/18-ТЗ/Х/01 від 14.03.2018, відповідно до якого застраховано автомобіль марки Mazda 6, д.н. НОМЕР_2 .
Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АМ/4554725 від 19.06.2018, забезпечений транспортний засіб ГАЗ 3302, д.н. НОМЕР_1 застраховано за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу страхувальником - ОСОБА_4 у ТДВ "СК "Ю.ЕС.АЙ.".
Слід звернути увагу, що пунктом 2 названого полісу встановлено, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).
Як вже було зазначено вище, 04.01.2019 на проспекті Слави, 1Б, м. Харків, сталася дорожньо-транспортна пригода (наїзд на транспортний засіб, що стоїть) за участю автомобіля марки ГАЗ 3302, д.н. НОМЕР_1 , що зник з місця ДТП, який належить ОСОБА_2 та легкового автомобіля Mazda 6, д.н. НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 .
Страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування у зв'язку з пошкодженням застрахованого транспортного засобу внаслідок ДТП, що відповідно до умов договору страхування є страховим випадком, а позивач в свою чергу звернувся до відповідача про відшкодування шкоди в порядку суброгації.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Матеріали справи містять поданий позивачем до суду страховий акт №006.00026919-1 від 30.01.2019, відповідно до якого розмір страхового відшкодування становить 16 758, 66 грн. Водночас доказів сплати страхового відшкодування потерпілій особі суду не надано.
Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі - Закон).
Закон регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1 Закону).
За вимогами статті 3 Закону обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Отже, необхідною умовою виникнення обов'язку страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності осіб, які на відповідній правовій підставі володіють транспортними засобами, є настання страхового випадку (події, внаслідок якої завдано шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що доказів складання протоколу про адміністративне правопорушення або притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення ОСОБА_4 , саме як водія автомобіля марки ГАЗ 3302, д.н. НОМЕР_1 , за участю автомобіля якого сталася дорожньо-транспортна пригода, матеріали справи не містять.
Натомість відповідно до довідки патрульної поліції в Харківській області №3019010596370911 про дорожньо-транспортну пригоду, транспортний засіб ГАЗ 3302, д.н. НОМЕР_1 належить ОСОБА_2 , водій зазначеного транспортного засобу зник з місця ДТП, правопорушника не встановлено, подано рапорт на розшук.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 , у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 04.01.2019, як водія автомобіля марки ГАЗ 3302, д.н. НОМЕР_1 , не виникла, оскільки вину ОСОБА_4 не встановлено.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 76-77 ГПК України, відповідно до яких у останнього виникло право на відшкодування шкоди в порядку суброгації.
Отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову, а помилкова кваліфікація підстав відмови в мотивувальній частині оскаржуваного рішення не призвела до неправильного вирішення спору.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Частиною 2 названої статті 277 встановлено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" задоволенню не підлягає, проте рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №910/5624/20 підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції даної постанови.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника - ПрАТ "СК "Арсенал Страхування".
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №910/5624/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №910/5624/20 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал Страхування".
4 Матеріали справи №910/5624/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 02.11.2020
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
А.І. Мартюк