ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
27 жовтня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2099/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: Л.О. Будішевської, С.В. Таран,секретар судового засідання - І.В. Іванов,
за участю представників учасників справи:
від позивача - не з'явився
від відповідача - А.В. Ксьондз
від прокуратури - В.М. Тунік
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Керівника Одеської місцевої прокуратури №4
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.09.2020 (суддя Цісельського О.В., м. Одеса, повний текст складено 07.09.2020) про залишення позовної заяви без розгляду
у справі № 916/2099/20
за позовом Виконувача обов'язків керівника Одеської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
до відповідача: Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця”
про стягнення 63702,58 грн.,
У липні 2020 року Виконувач обов'язків керівника Одеської місцевої прокуратури №4 (далі також - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі також - РВ ФДМУ, Відділення) до Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” (далі також - АТ «Українська залізниця», Товариство) з позовом про стягнення з Товариства заборгованості з орендної плати у розмірі 59 260,41 грн. та пені у розмірі 4442,17 грн., усього 63702,58 грн.
В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на порушення відповідачем зобов'язань за Договором оренди від 27.06.2012 щодо сплати орендної плати. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.09.2020 у справі № 916/2099/20 позовні вимоги Виконувача обов'язків керівника Одеської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства “Українська залізниця” про стягнення 63702,58 грн. залишено без розгляду.
Ухвала суду мотивована тим, що прокурором не дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та не доведено невжиття Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, а отже, не доведено підстав для представництва РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях при зверненні з цим позовом до суду.
Не погодившись із вказаною ухвалою, Керівник Одеської місцевої прокуратури №4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказану ухвалу Господарського суду Одеської області та направити справу на розгляд до суду першої інстанції. Так, скаржник вказав, що суд першої інстанції невірно застосував ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та в порушення ст. 236 ГПК України безпідставно не прийняв до уваги, що у даному випадку прокурор набув право на представництво, оскільки уповноважений орган - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях не здійснювало належним чином захист інтересів держави, самостійно до суду з позовом не зверталось, натомість своїм листом від 06.07.2020 повідомило прокуратуру про скерування боржнику претензії.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Керівника Одеської місцевої прокуратури №4 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.09.2020 про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 916/2099/20; встановлено учасникам справи строк до 19.10.2020 для подання відзиву на апеляційну скаргу; роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 19.10.2020 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи; попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення заявникові без розгляду; призначено розгляд апеляційної скарги на 27.10.2020 об 11:00 год.
У відзиві на апеляційну скаргу, який 27.10.2020 надійшов до суду апеляційної інстанції електронною поштою, АТ «Українська залізниця» просило залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. До відзиву відповідачем було додано клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву з посиланням на те, що ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2020 була одержана Товариством 09.10.2020 (у п'ятницю), однак представник відповідача перебувала у відрядженні, тому не змогла вчасно підготувати відзив.
Відповідно до частин 1, 4, 6 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення; одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк; про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Враховуючи викладені відповідачем в обґрунтування вказаного клопотання обставини, з метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції протокольною ухвалою поновила Товариству строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні 27.10.2020 представники прокуратури та відповідача підтримали свої правові позиції щодо оскаржуваної ухвали суду.
Заслухавши представників відповідача та прокуратури, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").
Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддано обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за судом.
Згідно з ч. 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
При цьому прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Відтак, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Таким чином, обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України. При цьому підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави, а тому право прокуратури на звернення до суду в інтересах уповноваженого суб'єкта, не може презюмуватися, як безспірне. Сам лише факт відсутності звернення суб'єкта владних повноважень із позовом до суду, не може свідчити про свідоме зволікання уповноваженого органу щодо захисту своїх прав та інтересів.
В обґрунтування позовної заяви прокурор послався на неналежне виконання Регіональним відділенням Фондом державного майна України по Одеській та Миколаївській областях як суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків щодо вжиття заходів, спрямованих на захист інтересів держави шляхом звернення з відповідним позовом до суду «на підставі того, що упродовж 2019 р. на відповідному рахунку немає коштів для сплати судового збору, що підтверджується відповідною довідкою»
На підтвердження наведеного до позовної заяви додано матеріали листування між Одеською місцевою прокуратурою №4 та Фондом державного майна України.
Однак, по-перше, надані прокурором матеріали не містять доказів відсутності у РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях на відповідному рахунку коштів, необхідних для сплати судового збору за подання позовної заяви, а також будь-яких повідомлень Відділення на адресу прокуратури про відсутність коштів для сплати судового збору, як зазначено у вказаному позові. Натомість, в матеріалах справи наявні докази проведення претензійної роботи Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, а саме претензія РВ ФДМУ (вих. № 11-06-01519 від 12.11.2019), у якій Відділення вимагає сплатити до державного бюджету заборгованість з орендної плати у сумі 58900,99 грн. та пені - 44186,38 грн. і повідомляє відповідача, що у разі невиконання зазначених вимог РВ ФДМУ змушено буде звернутися до Господарського суду Одеської області щодо розірвання договору оренди та стягнення завданих збитків у вигляді заборгованості з орендної плати і пені. Отже, позивачем вживалися заходи досудового врегулювання спору. За таких обставин прокурором не доведено, що позивач не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом до відповідача протягом розумного періоду. Крім того, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua), Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях протягом 2020 року неодноразово зверталось до Господарського суду Одеської області за захистом свої порушених прав та інтересів шляхом звернення з відповідними позовними заявами до інших суб'єктів господарської діяльності. Отже, позивач мав можливість самостійно звертатись з позовами до суду.
По-друге, матеріали справи свідчать про недотримання прокурором обов'язкової процедури, передбаченої абзацом 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень.
Так, до позовної заяви додано лише повідомлення, адресоване РВ ФДМУ від 16.07.2020 № 16.04-52-5087вих-20 (а.с. 60), яким прокурор повідомив названий орган про звернення до суду від його імені, у той час, як позовна заява датована 15.07.2020, що підтверджується відповідною відміткою Одеської місцевої прокуратури №4. Отже, прокурор порушив порядок звернення з позовом, подавши позовну заяву раніше, ніж звернувся до Фонду з відповідним повідомленням. За таких обставин не можна вважати встановленою бездіяльність Відділення за умов відсутності будь-яких звернень прокурора до позивача до подання позову з метою надання вказаному уповноваженому суб'єкту владних повноважень можливості відреагувати на наявні порушення інтересів держави з боку відповідача.
Крім того, зміст доданого до матеріалів позовної заяви листа прокуратури № 16.04-52-5087ВИХ-20 від 16.07.2020 свідчить про те, що прокурором повідомлено, що Одеською місцевою прокуратурою № 4 до Господарського суду Одеської області підготовлено позовну заяву в інтересах держави в особі РВ ФДМ України по Одеській та Миколаївській областях до AT «Українська залізниця», третя особа на стороні позивача: ДП «Одеський морський торгівельний порт» про розірвання договору, повернення майна вартістю 792250,00 грн., стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 59260,41 грн. та пені 4 442,17 грн., у той час як відповідно до позову Одеською місцевою прокуратурою № 4 заявлено лише позовну вимогу про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Регіонального відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях до Державного бюджету України заборгованості з орендної плати за договором оренди у розмірі 59 260,41 грн. та пені у розмірі 4 442,17 грн., всього 63 702,58 гривень, тобто питання щодо розірвання договору оренди та повернення майна вартістю 792 250,00 грн. в даному випадку взагалі не порушувалося.
Як вище зазначалось, звертаючись до суду, прокурор повинен обґрунтувати та довести наявність підстав для здійснення представництва. Саме лише посилання в позовній заяві прокурора на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, не достатньо для встановлення судом правових підстав для представництва. Доведення цих підстав здійснюється у загальному порядку відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів. Проте прокурором не подано жодного доказу на підтвердження бездіяльності Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, яка би втілювалась у нездійсненні останнім захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що прокурором не дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та не доведено невжиття Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, тобто не доведено підстав для представництва Відділення при зверненні з цим позовом до суду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
Як вказав Верховний Суд у вищезгаданій постанові від 26.05.2020, якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що позов Виконувача обов'язків керівника Одеської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства “Українська залізниця” про стягнення 63702,58 грн. підлягає залишенню без розгляду.
Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновку місцевого господарського суду про наявність в даному випадку підстав для залишення вказаного вище позову без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.
За таких обставин, апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а оскаржувану судову ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.
Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 269-271, 276, 281-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.09.2020 про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 916/2099/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 02.11.2020.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя С.В. Таран