ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
26 жовтня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1000/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: Л.О. Будішевської, С.В. Таран,
секретар судового засідання Іванов І.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Ф.А. Тельпіс
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"
на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2020 (суддя Літвінов С.В., м. Одеса, повний текст рішення складено 20.07.2020)
у справі № 916/1000/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОС ТІМ"
до відповідача: Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"
про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 315 794,70грн.,
У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОС ТІМ" (далі також - ТОВ "АГРОС ТІМ", Товариство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (далі також - "ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", Підприємство) про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 315794,70грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем укладеного між сторонами договору поставки зерна майбутнього врожаю №872-14/2017-Ф від 11.12.2017. 20.05.2020 до господарського суду першої інстанції надійшла заява відповідача, у якій він просив, зокрема, застосувати до позовних вимог про стягнення штрафу та пені спеціальну позовну давність в один рік.
Товариство двічі зверталось до суду із заявами про зменшення позовних вимог.
Так, 01.07.2020 позивач надав остаточну заяву про зменшення позовних вимог, в якій він просив зобов'язати Підприємство поставити до Товариства оплачений товар (пшеницю) у кількості 392,18 т., стягнути з відповідача на користь позивача 192643,84 грн, з яких: 10% штрафу у розмірі 141184 грн., індекс інфляції у розмірі 28392,15 грн., 3% річних у розмірі 23067,69 грн. та 23279,72 грн. витрат зі сплати судового збору, а також просив повернути з державного бюджету судовий збір в сумі 2634,92 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.07.2020 позов Товариства задоволено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, тому підлягають задоволенню повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права (ч. 5 ст. 29 ГПК України) та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування та недоведеність обставин справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просило вказане судове рішення скасувати та повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Так, Підприємство переконане у тому, що дана справа не підсудна Господарському суду Одеської області, а повинна розглядатись за місцезнаходженням відповідача (м. Київ). Також скаржник вказав, що Одеській філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" не надавався дозвіл на укладення спірної угоди та у директора цієї філії відсутні повноваження на її підписання, однак дані обставини Господарським судом Одеської області не з'ясовані. Крім того, апелянт зауважив, що 3% річних, інфляційні втрати та штраф нараховуються тільки за прострочення грошового зобов'язання, а на хибну думку місцевого господарського суду, у Підприємства є заборгованість перед позивачем на поставку зерна пшениці, а не на грошове зобов'язання. Підприємство також зазначило, що суд в порушення матеріальних норм права не застосував до позовних вимог позивача позовну давність в один рік.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, а ухвалою від 09.09.2020 розгляд справи №916/1000/20 призначено на 29.09.2020 о 10:30 год.
22.09.2020 до апеляційного господарського суду надійшло клопотання скаржника про відкладення розгляду справи на більш пізній термін, до закінчення дії заходів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусу та припинення дії карантину на території України, яке відхилено ухвалою суду апеляційної інстанції від 29.09.2020.
У судовому засіданні 29.09.2020 представником позивача надано заперечення на апеляційну скаргу, в якому Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОС ТІМ" заявлено клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу з посиланням на те, що вказана апеляційна скарга не надходила на адресу позивача, та про її розгляд назване товариство дізналось випадково через веб-портал «Судова влада». Дане клопотання було задоволено ухвалою суду апеляційної інстанції від 29.09.2020, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРОС ТІМ" строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Крім того, у судовому засіданні 29.09.2020 представником позивача надано заяву про долучення матеріалів до справи. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Апелянт в суді першої інстанції участі не приймав, свої доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що Одеська філія Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" не мала права укладати договір, а також те, що спір розглянутий з порушенням територіальної підсудності, тобто його слід було розглядати за місцем знаходження юридичної особи відповідача, не заявляв. Одночасно скаржник послався на відсутність у нього первинних документів, на які послався позивач.
За таких обставин судова колегія для повного та об'єктивного розгляду доводів апеляційної скарги відповідно до ст. 269 ГПК України задовольняє клопотання позивача, подане одночасно із запереченнями на апеляційну скаргу, про долучення до матеріалів справи копії Положення про Одеську філію Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", копії довіреності від 11.12.2017 № 639/12-17 на укладення договору № 872-14/2017-Ф від 11 грудня 2017 року, копії погодження №1/11-4/1605/17 від 19.12.2017 на укладення вказаного договору, копії акта звірки за даним договором від 31.12.2019, а також копії наведеного позивачем переліку платіжних доручень.
У судовому засіданні 29.09.2020 оголошено перерву до 26.10.2020 о 12:00 год., про що представник позивача, який був присутній в судовому засіданні, повідомлений під розписку, а відповідач - відповідною ухвалою суду.
У судовому засіданні апеляційної інстанції 26.10.2020 представник позивача підтримав свою правову позицію щодо оскаржуваного рішення суду.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, 11.12.2017 між ТОВ “АГРОС ТІМ” (покупець) та Державним підприємством “Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу” (постачальник) в особі директора Одеської філії Парлікокошка Максима Степановича, який діє на підставі положення про філію та довіреності від 11.12.2017 № 639/12-17 було укладено Договір поставки зерна майбутнього врожаю № 872-14/2017-Ф (далі також - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар в строк, передбачений договором, а покупець - сплатити постачальнику за поставку зерна майбутнього врожаю (далі також - товар).
Згідно з п.3.2. Договору загальна вартість Договору (загальна вартість товару) визначається шляхом множення поставленого товару на вартість однієї метричної тони, визначеної в цьому Договорі.
Відповідно до п. 4.1 Договору постачальник зобов'язаний поставити товар строком до 01 вересня 2018 року.
За умовами пункту 4.7 Договору у випадку, якщо постачальник не в змозі виконати в повному обсязі умови п. 1.3. 1 та п. 1.3.2 даного договору, то він може до поставити зазначений об'єм, указаний у п. 1.3. 1 та п. 1.3.2 даного договору, сільськогосподарськими культурами, за погодження з покупцем.
У додатку №1 від 11.12.2017 до Договору сторони дійшли згоди, що визначення вартості товару здійснюється, виходячи з ринкових цін на товар, що діятимуть на дату здійснення остаточного розрахунку за визначеною формулою.
Як вбачається з листа-узгодження № 15 від 17.08.2018 до договору № 872-14/2017-Ф від 11 грудня 2017 року, сторони домовилися, що продавець здійснить поставку пшениці в кількості 1162,00 т в строк до 1 вересня 2019 року.
Однак, у порушення умов Договору Підприємство не поставило оплачений Товариством товар у повному обсязі.
Згідно з актом звірки взаєморозрахунків від 31.12.2019 за Договором позивач сплатив відповідачу за товар 4 183 200,00 грн., у той час як останній поставив товар на суму 2771352,00 грн.
У зв'язку з виникненням заборгованості за Договором у розмірі 1 411 848,00 грн. що дорівнює 392,18 т. товару, Товариство звернулось до Господарського суду Одеської області з вищевказаним позовом до Підприємства.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до 1 ст. 264 ГК України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
Відповідно до ч. 1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Частиною 2 ст. 266 цього Кодексу встановлено, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
За положеннями ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
В силу ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Як свідчать матеріли справи, в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки зерна майбутнього врожаю № 872-14/2017-Ф від 11 грудня 2017 року, а також листа-узгодження № 15 від 17.08.2018 до Договору, в якому сторони домовилися про збільшення об'єму товару на 162 т. та здійснення поставки пшениці в строк до 01.09.2019, постачальник не поставив оплачений покупцем товар у повному обсязі, внаслідок чого заборгованість відповідача за Договором склала 1 411 848,00 грн., що дорівнює 392,18 т. товару (пшениці). Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів, які б спростовували позовні вимоги, не надав.
Враховуючи викладене, господарським судом першої інстанції обґрунтовано задоволена позовна вимога Товариства про зобов'язання Підприємства поставити ТОВ "АГРОС ТІМ" сплачений товар (пшеницю) у кількості 392,18 т.
Стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 23067,69 грн. та інфляційних втрат у розмірі 28392,15 грн. слід вказати наступне.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки, місцевий господарський суд підставно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 23067,69грн. та інфляційних втрат у розмірі 28392,15грн.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача 141184 грн. штрафу, необхідно зазначити, що відповідно до ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Частиною 1 статті 230 даного Кодексу штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Пунктом 4.5 Договору передбачено, що у разі порушення постачальником строків та/або об'ємів товару, встановлених даним договором постачальник сплачує покупцю штраф 10% від розміру вартості товару.
У зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору позивачем нараховано 141184 грн. штрафу, який, як вірно вказав Господарський суд Одеської області, здійснений належним чином та підлягаю стягненню з Підприємства.
Що стосується клопотання відповідача про застосування до позовних вимог про стягнення штрафу та пені спеціальної позовної давності в один рік, необхідно вказати наступне: в силу ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як зазначалось вище, згідно з листом-узгодженням № 15 від 17.08.2018 до договору № 872-14/2017-Ф від 11 грудня 2017 року сторони домовилися, зокрема, про здійснення поставки пшениці в строк до 1 вересня 2019 року.
Позовну заяву про стягнення штрафу подано 09.04.2020, а отже, позов пред'явлено у межах строку позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України.
Щодо доводів скаржника про те, що Одеській філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" не надавався дозвіл на укладення спірної угоди та у директора цієї філії відсутні повноваження на її підписання, у зв'язку з чим дана справа не підсудна Господарському суду Одеської області, а повинна розглядатись за місцезнаходженням відповідача (м. Київ), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідачем при поданні позову було зазначено відповідача - Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу".
Стороною спірного договору поставки зерна майбутнього врожаю № 872-14/2017-Ф від 11.12.2017 також є Державне підприємство “Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу” в особі директора Одеської філії Парлікокошка Максима Степановича, який діє на підставі положення про філію та довіреності від 11.12.2017 № 639/12-17.
Відповідно до статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно п.2.1. Положення про Одеську філію Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" філія є відокремленим структурним підрозділом підприємства без права юридичної особи і діє від імені підприємства в межах, визначених цим положенням. Філія має рахунки в банківських установах України, печатку із своїм найменуванням, інші печатки, штампи, бланки зі своєю емблемою та інші необхідні реквізити.
У розділі 4 Положення визначені права та обмеження в діяльності філії, зокрема, відповідно до п. 4.1.1. філія має право самостійно від імені підприємства укладати з юридичними та фізичними особами України угоди, у тому числі купівлі-продажу.
У п. 4.1.5. визначено, що філія має право подавати від імені підприємства позови до юридичних та фізичних осіб у відповідні суди, а також користуватися всіма процесуальними правами відповідної сторони процесу (позивача, відповідача), третьої особи.
В п.1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: "Стягнути з підприємства "А" в особі його відокремленого підрозділу - філії N 1 на користь організації "Б" в особі її Н-ської філії таку-то суму". У разі коли позов подано за місцем знаходження відокремленого підрозділу юридичної особи і судом з'ясовано відсутність у такого підрозділу повноважень щодо представництва юридичної особи, справа згідно з частиною першою статті 17 ГПК підлягає передачі за відповідною територіальною підсудністю за місцезнаходженням юридичної особи.
В частині четвертій статті 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.
Згідно до ч.2 ст.15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.
Однак частиною четвертою цієї статті передбачено, що якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.
Отже, виходячи з викладеного, оскільки відокремлений підрозділ відповідним положенням наділений повноваженнями представляти інтереси юридичної особи та виступати стороною судового процесу в інтересах юридичної особи, територіальна підсудність визначається за місцезнаходженням відокремленого підрозділу, в даному випадку - за місцезнаходженням Одеського філіалу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" і листування також поводиться за адресою філіалу, оскільки він є уповноваженим представником юридичної особи і наділений відповідними процесуальними правами як сторонам процесу.
Крім того, відповідно до довіреності від 11.12.2017 № 639/12-17 Державне підприємство “Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу” уповноважило директора Одеської філії даного підприємства Парлікокошка Максима Степановича на укладення 11.12.2017 договору № 872-14/2017-Ф з ТОВ “АГРОС ТІМ”. Також Підприємством надано Товариству погодження №1/11-4/1605/17 від 19.12.2017 на укладення вказаного договору.
Враховуючи вищевикладене, правові підстави вважати, що у даній справі були порушені приписи процесуального права щодо визначення територіальної підсудності відсутні.
Стосовно посилань апелянта на те, що 3% річних, інфляційні втрати та штраф нараховуються тільки за прострочення грошового зобов'язання, судова колегія вказує, що за Договором позивач сплатив відповідачу за товар 4 183 200,00 грн., у той час як останній поставив товар тільки на суму 2 771 352,00 грн., у зв'язку з чим у Підприємства виникла заборгованість за Договором у розмірі 1 411 848,00 грн., що дорівнює 392,18 т. товару. При цьому спосіб захисту своїх прав згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України - вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми є правом покупця.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Таким чином, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд -
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2020 у справі №916/1000/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 02.11.2020.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя С.В. Таран