1[1]
07 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва ОСОБА_7 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 18.04.2019 року, якою ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 197-1 КК України, -
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 18.04.2019 року ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 197-1 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України. Кримінальне провадження № 12018100080005988 шодо ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 197-1 КК України закрите, оскільки на розгляду сплинув передбачений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України трьохрічний строк притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, заступник прокурора міста Києва ОСОБА_7 , не оспорючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого, подав апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування ухвали у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначення нового розгляду у суді першої інстанції, мотивуючи тим, що фактичні обставини вчинення злочину не дають підстави застосовувати положення ст. 49 КК України, зокрема при триваючих злочинах протиправна поведінка, яка йде за первісним актом злочинного посягання і охоплюється складом злочину, має невизначено тривалий характер, тобто вона може здійснюватись як завгодно довго. Строк давності щодо триваючих злочинів обчислюється з часу їх припинення за волею або всупереч волі винного, або з часу настання події, які трансформують його поведінку у незлочинну. У разі скоєння продовжуваного злочину строк давності починає спливати з моменту вчинення останнього із тотожних діянь, які, будучи об'єднані єдиним злочинним наміром, утворюють вказаний різновид одиничного злочину.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого, які підтримали вимоги поданих апеляційних скарг; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника; провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченого; вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , колегія суддів уважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідност. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Пунктом 2 частини 3 статті 314 КПК України передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд має право закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 284 кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності не має реабілітую чого характеру і означає визнання факту вчинення особою злочину, закон надає їй право заперечувати проти закриття справи.
Саме з наведених підстав суд мав процесуальну можливість вирішити питання про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_6 у зв'язку із закінченням строків давності зі стадії підготовчого судового засідання без дослідження доказів, як на цьому наполягає прокурор.
Також, слід зазначити, що об'єктивна сторона вказаного злочину полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки. Самовільне зайняття ділянки - це активні протиправні дії по заволодінню (захопленню) всупереч встановленому порядку земельної ділянки.
Злочин, передбачений ст. 197-1 КК України, визнається закінченим з моменту самовільного зайняття ділянки і настання вказаних суспільно небезпечних наслідків, а тому злочин інкримінований ОСОБА_6 не є триваючим і доводи прокурора про те, що при триваючих злочинах протиправна поведінка, яка йде за первісним актом злочинного посягання і охоплюється складом злочину, має невизначно тривалий характер, та строк давності обчислюється з часу їх припинення за волею або всупереч волі винного, або з часу настання подій, які трансформують його поведінку у незлочинну, колегія суддів вважає неспроможними.
Крім того, розміщення та використання торгового кіоску, передбачено ч. 3 ст. 197-1 КК України, а ОСОБА_6 пред'явлено обвинувачення саме за самовільне зайняття земельної ділянки охоронній зоні, тобто за ч. 2 ст. 197-1 КК України.
Також слід зазначити, що у матеріалах кримінального провадження даних, що унеможливили би прийняття судом першої інстанції законного рішення про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 197-1 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, не було, та у суді апеляційної інстанції прокурором не надано доказів на підтвердження доводів своєї апеляційної скарги.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 18.04.2019 року як законну та обґрунтовану необхідно залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 18.04.2019 року, якою ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 197-1 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України. Кримінальне провадження № 12018100080005988 щодо ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 197-1 КК України закрите, - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
_______________ ______________ ______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/824/261/2020
Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_9
Доповідач: ОСОБА_1