Справа№938/549/19
Провадження № 2/938/18/20
21 жовтня 2020 року селище Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область
Верховинський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого судді Бучинського А.Б.,
з участю секретаря судового засідання Ласкурійчук С.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Атаманюка Р.І.
представників відповідачів Гамуляк О.М. , Іванова В.В. , Бадулія С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Чернівецької області, Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про відшкодування шкоди заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, -
позивач звернувся з позовом до відповідачів про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 49883 гривні 51 копійка та моральної шкоди в розмірі 550000 гривень 00 копійок, завданих незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 10.02.2007 слідчим Путильського РВ УМВС України в Чернівецькій області порушено кримінальну справу за №М-060041 зокрема і відносно нього, за ознаками кримінального правопорушення за ч.3 ст.185 КК України та 25.06.2007 йому пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів за ст.15 ч.1, ст.185 ч.3, ст.304 КК України. Крім того з 06.03.2007 йому було обрано міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою. 04.07.2007 матеріали кримінальної справи для розгляду були скеровані до Путильського районного суду, який постановою від 12.02.2008, матеріали справи повернув прокурору для проведення додаткового розслідування. 06.05.2008 ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області дана постанова скасована, справу направлено на новий судовий розгляд та визнано підсудність кримінальної справи за Сторожинецьким районним судом. 30.04.2009 постанова Сторожинецького районного суду справу повернуто прокурору для проведення додаткового розслідування та змінено йому міру запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд. 04.04.2014 матеріали кримінальної справи внесені до ЄРДР за №1201426000000251 та прокуратурою Чернівецької області визнано підслідність за СВ Путильського УМВС України в Чернівецькій області. 23.01.2018 слідчим Путильського ВП КВП ГУНП в Чернівецькій області Дячуком Я.Ю. винесено постанову про закриття кримінального провадження №1201426000000251 від 04.04.2014 відносно ОСОБА_1 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та накладений арешт на мобільний телефон та автомобіль. А тому вважає, що у відповідності до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок незаконного перебування під слідством за період з 06.03.2007 по 23.01.2018. При цьому, розмір матеріальної шкоди, яка полягала в неотриманні грошового забезпечення з врахуванням 3% річних та індексу інфляції за час прострочки виконання грошового зобов'язання визначає в розмірі 46883,51 грн та 3000 грн коштів сплачених за надання правової допомоги під час досудового розслідування. Розмір моральної шкоди з урахування мінімальної заробітної плати на час звернення з позовом до суду, тривалості часу його перебування під слідством і судом, глибини душевних страждань, яких він зазнав під час слідства та суду, позбавлення його можливості реалізації своїх здібностей, інших негативних наслідків морального характеру, погіршення стану його здоров'я та здоров'я його членів сім'ї, смерті батька, він визначив в розмірі 550000 гривень. Просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 02.10.2019 відкрито провадження в справі, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, третім особам пояснень щодо позову.
Відповідачем Державною казначейською службою України 25.10.2019 подано до суду відзив на позов, згідно якого позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. Зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено покладення відповідальності на Державну казначейську службу України за дії інших органів чи органів місцевого самоврядування. При цьому розмір моральної шкоди, що визначений позивачем в сумі 550000 грн не підтверджено жодними доказами, не обґрунтовано причинно-наслідковий зв'язок між хворобами членів його сім'ї та діями правоохоронних органів з приводу здійснюваних слідчих дій. Також вважає безпідставними вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди в сумі 13190 грн з врахуванням нарахованих на дану суму на підставі ст.625 ЦК України інфляційних збитків та 3 % річних, оскільки жодних прострочених боргових зобов'язань між державою та позивачем не існує. Зазначена шкода за своєю природою не є шкодою, яка виникає із деліктних (позадоговірних) відносин, правові підстави відшкодування якої визначені главою 82 ЦК України. Також, позивачем не підтверджені у встановленому законом порядку витрати за надання правової допомоги в розмірі 3000 грн. Заявлена позивачем сума судового збору в розмірі 6000 грн. не підлягає стягненню з Державної казначейської служби України, оскільки на підтвердження розміру судових витрат, позивачем не надано обґрунтований попередній розрахунок витрат.
04.11.2019 позивачем надано суду відповідь на відзив, згідно якого зазначає, що належним відповідачем в справах даної категорії є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі, зокрема є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди. Також належними доказами, ним як позивачем по справі, підтверджено розмір моральної та матеріальної шкоди, оскільки він перебував під слідством та судом протягом 10 років 10 місяців 17 днів, що призвело до порушення нормальних зв'язків, негативно вплинуло на стосунки з оточуючими людьми, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, внаслідок проведення обшуків за місцем його проживання та проживання батьків дружини, перебування його під слідством та під вартою, погіршився його стан здоров'я, стан здоров'я дружини, матері дружини, а батько помер. Наведене підтверджено ним виписками з медичних карток стаціонарно хворих. В той же час, він заперечує доводи відповідача Державної казначейської служби України щодо неправомірного нарахуванням на підставі ст.625 ЦК України інфляційних збитків та 3 % річних на суму матеріальної шкоди, оскільки приписи ст.625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав його виникнення. Також, ним належними доказами підтверджено розмір витрат на правову допомогу понесених під час здійснення відносно нього кримінального провадження, а саме представлено договір про надання послуг захисника та квитанцію про оплату гонорару адвокату в сумі 3000 гривень.
Також, у відповідності до вимог ч.8 ст.141 ЦПК України, ним до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5 днів після ухвалення рішення суду, буде подано детальний розрахунок понесення судових витрат та подані відповідні докази. Просить позов задовольнити.
На підставі ухвали суду від 14.11.2019 залучено до участі в справі в якості співвідповідача Прокуратуру Чернівецької області та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області.
Відповідачем Прокуратурою Чернівецької області, 05.11.2019 подано пояснення щодо позову та 03.12.2019 відзив на позовну заяву, відповідно до яких повністю заперечуються позовні вимоги. Зокрема зазначає, що позивачем ОСОБА_1 не підтверджено належними доказами причинно-наслідковий зв'язок між його захворюванням, захворюваннями його дружини, матері, смерті батька та його перебуванням під слідством, оскільки мати ОСОБА_6 перебувала на лікуванні у 2015-2017 роках, вже після того як позивача звільнили з-під варти, причина смерті батька взагалі невідома, а проведена дружині операція пов'язана із оперуванням пупкової грижі, що не може бути наслідком перебування позивача під вартою. Також вважає безпідставним нарахування позивачем на підставі ст.625 ЦК України інфляційних збитків та 3 % річних на суму матеріальної шкоди, оскільки рішення суду у справі про відшкодування шкоди ОСОБА_1 ще не прийнято, а тому зобов'язання у держави про виплату позивачу будь-якої грошової суми ще не виникло, у зв'язку з чим, немає зобов'язання, яке держава могла б порушити.Крім того, розмір витрат витрат понесених з наданням правової допомоги не підтверджено у встановленому законом порядку. Представлений позивачем договір про надання послуг захисника у кримінальному провадженні, укладений батьком позивача, а не самим позивачем. Просить в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 09.12.2019 закрито підготовче провадження в справі та призначено справу до судового розгляду по суті в режимі відеоконференції.
Третя особа Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області 10.12.2020 подало пояснення щодо позову, згідно яких вважає необгрунтованою суму відшкодування моральної шкоди, а саме вважає, що позивачем наведено факти, щодо погіршення його стану здоров'я та стану здоров'я його родичів, які не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з перебуванням позивача під слідством та свідчать про завищення суми відшкодування. Також зазначає, що після вступу у закону силу 20.11.2012 нового КПК України, відсутній такий запобіжний захід як підписка про невиїзд, а тому не може вважатися таким, що був застосований до позивача. Просить відмовити в позові.
На підставі ухвали суду від 04.02.2020 задоволено клопотання позивача та залучено до участі в справі в якості співвідповідача Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області.
18.02.2020 відповідачем Головним управлінням Національної поліції в Чернівецькій області подано відзив на позов, згідно якого повністю підтримує обставини наведені у поясненні щодо позову. Просить в задоволенні позову відмовити.
Позивач та його представник Атаманюк Р.І. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав наведених в позовній заяві. Представник позивача Атаманюк Р.І. додатково пояснив, що розмір завданої матеріальної шкоди обґрунтовується тим, що ОСОБА_7 є особою працездатного віку, до його незаконного взяття під вартою працював на договірній основі у ДП Гринявський лісгосп, а саме здійснював перевезення лісодеревини. Однак, враховуючи, що з того часу пройшло багато років, а тому він має можливості представити докази свого доходу за роком, що передував його затриманню та визначає матеріальну шкоду виходячи з встановленого законом мінімуму заробітної плати, що становить за весь період його перебування під вартою 13190 грн. та з врахуванням сум нарахованих згідно ст.625 ЦК України на дану суму, а також сплачених ним сум за надання правової допомоги в розмірі 3000,00 грн. загальний розмір матеріальної шкоди становить 49883,51 гривень.
Розмір моральної шкоди, ними визначено виходячи із обсягу отриманих ОСОБА_1 та його сім'єю страждань, погіршенням стану здоров'я, пов'язаних з його тривалим перебуванням, протягом 130 місяців, під слідством, двох років під вартою та проведенням обшуків. При цьому, розмір такої шкоди ними визначено виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час звернення з позовом до суду, що становив 4173 грн. за кожен місяць перебування під слідством. Однак, враховуючи, що розмір моральної шкоди визначається судом виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування такої шкоди, розмір якої з 01.09.2020 становить 5000 грн., а тому мінімальний гарантований розмір моральної шкоди становить 650000,00 грн. В той же час, враховуючи характер та обсяг страждань, тривалість тяжких вимушених змін в житті ОСОБА_1 , погіршення стану здоров'я, розмір моральної шкоди ними визначено в розмірі 657510 гривень. Просять позов задовольнити в повному обсязі. При цьому, представник заявив клопотання про стягнення витрат, пов'язаних з розглядом справи в сумі 6000 гривень.
Представник відповідача Державної казначейської служби України, Гамуляк О.М. позовні вимоги заперечила з підстав наведених у відзиві на позов. Додатково вказала, що на даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні не завершено, кримінальне провадження на підставі постанови заступника керівника Кіцманської місцевої прокуратури від 06.02.2019 направлена для подальшого досудового розслідування, а тому підстав для відшкодування позивачу шкоди згідно Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» немає. Просить в задоволенні позову відмовити.
Представник Прокуратури Чернівецької області, Іванов В.В. проти позову заперечив, підтримавши обставини викладені у відзиві на позов, вважає, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди є завищеним, не відповідає критеріям оцінки моральної шкоди.Просить в задоволенні позову відмовити.
Представник Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області проти позову заперечив повністю з підстав наведених у відзиві. Додатково вказав, що позивач не довів жодними доказами взаємозв'язок погіршення його стану здоров'я, стану здоров'я його дружини та смерті батька із його перебуванням під вартою. Також, вважає безпідставними докази позивача щодо його неможливості працевлаштуватися після звільнення з-під варти. Просить в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення позивача, його представника, представників відповідачів, допитавши свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд задовольняє позов частково з таких підстав.
Згідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Судом безспірно встановлено, що 10.02.2007 слідчим слідчої групи Путильського РВ УМВС України в Чернівецькій області порушено кримінальну справу за №М-00041 відносно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_1 за ознаками складу злочину передбаченого ч.3 ст.185 КК України. Путильським районним судом відносно ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою та матеріали даної кримінальної справи скеровані за підслідністю до слідчого відділення ВБОЗ УМВС України в Чернівецькій області.
25 червня 2007 року постановою слідчого СВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_1 притягнуто, як обвинуваченого і пред'явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ст.15 ч.1, ст.185 ч.3, ст.185 ч.3, ст.304 КК України.
04 липня 2007 року кримінальна справа №М-060041 по обвинуваченню ОСОБА_9 , ОСОБА_8 за ст.185 ч.3, ч.1 ст.15, ст.185 ч.3 КК України, ОСОБА_10 за ст.185 ч.3 КК України та ОСОБА_1 за ст.185 ч.3, ст.15 ч.1, ст.185 ч.3, ст.304 КК України для розгляду по суті скерована до Путильського районного суду Чернівецької області. 12 лютого 2008 року постановою судді Путильського районного суду Чернівецької області кримінальна справа повернута прокурору для проведення додаткового досудового розслідування. Однак, 06.05.2008 ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області, постанова судді Путильського районного суду Чернівецької області від 12.01.2008 про направлення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 прокурору для проведення додаткового досудового розслідування скасована, а справу направлено на новий судовий розгляд та визнано підсудність даної кримінальної справи за Сторожинецьким районним судом Чернівецької області.
30 квітня 2009 року постановою Сторожинецького районного суду Чернівецької області справа повернута прокурору Чернівецької області для проведення додаткового розслідування, та змінено міру запобіжного заходу ОСОБА_1 з тримання під вартою на підписку про не виїзд. Матеріали кримінальної справи 19.05.2009 скеровані до СУ УМВС України в Чернівецькій області.
04 квітня 2014 року матеріали кримінальної справи внесені до ЄРДР за №1201426000000251 та 11.07.2014 прокуратурою області визнано підслідність у кримінальному провадженні №1201426000000251 від 04.04.2014 за СВ Путильського УМВС України в Чернівецькій області.
23 січня 2018 року слідчим Путильського ВП КВП ГУНП в Чернівецькій області майором поліції Дячуком Я.Ю. винесено постанову про закриття кримінального провадження відносно певної особи (а.с.20 том 1), а саме кримінального провадження №1201426000000251 від 04.04.2014 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя с. Полянки, Верховинського району, Івано-Франківської області закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та скасовано арешт накладений на мобільний телефон та автомобіль. При цьому, у мотивувальній частині постанови зазначено, що під час розслідування даного кримінального провадження, достатніх доказів про причетність ОСОБА_1 до вчинення даного кримінального правопорушення під час досудового розслідування не встановлено та вичерпалася об'єктивна можливість доведення його вини та встановлення інших доказів на яких може ґрунтуватися підозра.
Вказані фактичні обставини, в повній мірі визнавалися в судовому засіданні представниками прокуратури та поліції.
А тому з врахуванням цього, а також тих обставин, що відповідачі відмовилися на пропозицію суду надати для огляду матеріали кримінального провадження з мотивів продовження досудового розслідування в частині інших суб'єктів вчинення кримінального правопорушення, суд вважає доведеним та встановленим факт, що ОСОБА_1 знаходився під слідством та судом з часу порушення відносно нього кримінальної справи, а саме з 10.02.2007 та до винесення 23.01.2018 постанови про закриття відносно нього кримінального провадження, а всього 131 місяць 13 днів, з яких в період з 06.03.2007 по 30.04.2009 знаходився під вартою, в період з 30.04.2009 по 23.01.2018 відносно нього було застосовано міру запобіжного заходу - підписка про не виїзд.
Відповідно до ст.56 Конституції кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з п.2 ч.2 ст.1167 ЦК, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
У ч.ч.1 та 2 ст.1176 ЦК визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
У випадках, зазначених в частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутність у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
Згідно ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду», у випадку зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати громадянинові відшкодовуються заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4, і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 тривалий час, а саме більше 131 місяця перебував під слідством та судом, під час чого до нього вживалися такі запобіжні заходи, як тримання під вартою та підписка про невиїзд, за наслідками чого кримінальне провадження відносно нього завершилося шляхом закриття за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, слід прийти до об'єктивного висновку про наявність у нього права на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» внаслідок незаконного повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, незаконного взяття і тримання під вартою, вчинення інших процесуальних дій, що обмежували його права, а саме застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд до 2018 року, не зважаючи на прийняття нового КПК України, яким із листопада 2012 року узагалі не було передбачено такого виду запобіжних заходів.
При цьому, при визначенні періоду перебування позивача під слідством та судом, суд не враховує посилання представника відповідача Державної казначейської служби України, Гамуляк О.М. на постанову заступника керівника Кіцманської місцевої прокуратури від 06.02.2019, оскільки такою скасовано постанову слідчого СВ ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області Дячука Я.Ю. від 22.09.2018 про відшкодування шкоди завданої ОСОБА_1 незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні за ст.185 ч.3 КК України, кримінальне провадження скеровано начальнику Путильського ВП Кіцманського ВПГУНП в Чернівецькій області для організації подальшого досудового розслідування у межах його строків та перевірки вказаних фактів. Постанова слідчого Путильського ВП КВП ГУНП в Чернівецькій області майора поліції Дячука Я.Ю. про закриття кримінального провадження відносно певної особи, а саме ОСОБА_1 від 23.01.2018 набрала законної сили та ніким не скасована. Дані обставини також підтвердив в судовому засіданні представник Прокуратури Чернівецької області, Іванов В.В .
При визначенні видів та розмірів шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивача суд враховує наступне.
Позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідачів на його користь суму відшкодування втраченого заробітку внаслідок тримання під вартою в період часу з 06.03.2007 по 30.04.2009, який з врахуванням мінімальної заробітної плати в Україні за даний період, ним визначено в розмірі 13190,00 гривень.
Дійсно, згідно з п. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Пунктом 9 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» N 6/5, 04.03.1996 визначено, що середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється:
1) для робітників і службовців у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та від 05.05.95 р. №348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100»;
2) для членів кооперативу, колгоспу в порядку, передбаченому в положенні про оплату праці в даному кооперативі, колгоспі. У тому разі, коли такий порядок не встановлено, середньомісячний заробіток обчислюється шляхом поділу на 12 суми річного доходу, який сплачено кооперативом, колгоспом за обсяг виконаних робіт і кінцеві результати праці в попередньому господарському році;
3) для інших громадян, які не відносяться до категорії робітників і службовців, шляхом поділу на 12 суми річного доходу за попередній рік. У даному випадку йдеться про доходи осіб вільних професій (художників, письменників тощо); осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сфері кустарно-ремісничих промислів сільського господарства, побутового обслуговування населення та іншими видами діяльності, основаними виключно на особистій праці цих осіб, членів їх сімей; а також стипендії, що виплачуються в період навчання у вищих і середніх спеціальних учбових закладах, училищах і на курсах.
Якщо громадяни, зазначені в підпунктах 2 і 3 цього пункту, з поважних причин (служба в Збройних Силах, навчання тощо) працювали менше року (місяця), сума заробітку (доходу), що була виплачена, ділиться на відповідне число місяців (днів).
Обчислення середньомісячного заробітку провадиться з дотриманням передбаченого законодавством коригування втраченого громадянином заробітку.
У тих випадках, коли не можна визначити доход громадянина (ще не наступив термін подачі декларації, або з інших причин), або коли громадянин не мав певних джерел доходів з поважних причин (протягом перших трьох місяців після звільнення із Збройних Сил чи інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України або закінчення середньої школи, чи у разі хвороби тощо), розмір шкоди визначається виходячи з встановленого законом мінімуму заробітної плати.
Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що право на відшкодування втраченого заробітку має особа, яка офіційно була працевлаштована до притягнення до кримінальної відповідальності, або отримувала регулярні доходи, а у випадку відсутності джерел доходів - тільки за умови наявності поважних причин.
На обґрунтування відшкодування втраченого заробітку, ОСОБА_1 посилається на те, що до моменту застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, він працював по договору у ДП «Гринявський ЛГ», а саме здійснював перевезення лісодеревини, але із плином часу, він не може підтвердити свій дохід за роком, що передував затриманню, у зв'язку із чим визначив такий з урахуванням мінімальної заробітної плати за період перебування під вартою.
Однак, матеріали справи не містять та в судовому засіданні судом не здобуто будь яких доказів на підтвердження обставин викладених позивачем в позовній заяві щодо його перебування у трудових відносинах з ДП «Гринявський ЛГ». Твердження позивача про неможливість надання суду інформації про його доходи через сплив часу, також не заслуговують на увагу, оскільки такі не є поважною причиною не представлення доказів щодо отриманого доходу. А тому, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що позивач ОСОБА_1 в період, що передував його затриманню, був офіційно працевлаштований та втратив заробіток та інші грошові доходи внаслідок його перебування в період з 06.03.2007 по 30.04.2009 під вартою та має право на відшкодування втраченого заробітку за цей період в розмірі 13190,00 гривень.
При цьому, оскільки позивачем не доведено перед судом наявність підстав для відшкодування матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку в сумі 13190,00 гривень, суд також не надає правову оцінку правомірності нарахування позивачем на такий розмір матеріальної шкоди, грошових сум передбачених ст.625 ЦК України, а саме встановленого індексу інфляції в розмірі 29601 гривень та трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 4092,51 гривень, які є похідними вимогами від первісної вимоги про стягнення матеріальної шкоди.
Також, згідно з п.4 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» громадянинові підлягають поверненню суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.
З представленого позивачем ОСОБА_1 договору про надання послуг захисника в кримінальному процесі від 11.02.2007 (а.с.32 том 1) вбачається, що такий договір укладено між адвокатом Васютиним М.В. та ОСОБА_11 за надання правової допомоги синові ОСОБА_1 , 1976 року народження, обвинуваченого за ст.185 ч.3 КК України, на стадії досудового слідства в СВ Путильського РВ УМВС України в Чернівецькій області. Згідно квитанції №11022007 від 11.02.2007 (а.с.33 том 1) ОСОБА_11 оплатив за надання правової допомоги його синові ОСОБА_1 згідно договору від 11.02.2007 гонорар в сумі 3000,00 гривень.
Оскільки, договір про надання послуг захисника в кримінальному процесі укладений, а гонорар в сумі 3000,00 гривень у зв'язку з поданням позивачу ОСОБА_1 юридичної допомоги сплачено, не ним особисто, а іншою особою, а Закон пов'язує право на відшкодування витрат за надання правової допомоги понесених безпосередньо самим громадянином, тому підстав для відшкодування таких витрат саме позивачу суд також не вбачає.
Таким чином, з наведенного вбачається, що позивач не довів у встановленому законом порядку факти викладені у позові щодо завдання йому матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють досудове слідство, прокуратури та суду, а також витрат пов'язаних з наданням йому юридичної допомоги, а тому позов в частині відшкодування матеріальної шкоди не підлягає до задоволення.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 6 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна людина має право при визначенні її громадянських прав і обов'язків або будь-якого кримінального обвинувачення проти неї на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного терміну незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Стаття 5 цієї Конвенції гарантує право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.
За змістом зазначених положень Конвенції під справедливим та відкритим розглядом протягом розумного строку необхідно розуміти також розумні строки ведення досудового слідства, оскільки відповідно до норм КПК України під час розслідування з приводу підозри у скоєнні кримінального злочину особа обмежується у певних правах та зазнає певні обмеження життя, зокрема: обмеження свободи пересування, свободи працевлаштування, свободи спілкування тощо.
Право на справедливий судовий розгляд справи упродовж «розумного строку» підкреслює важливість того, що правосуддя повинно здійснюватися без затримок, які можуть підірвати його ефективність та довіру до нього. Критерій «розумний строк», про який йдеться у п. 1 ст. 6, є суб'єктивним поняттям, що може варіюватися залежно від того, які саме справи розглядаються цивільні чи кримінальні. Складність справи, підхід органів влади до розгляду конкретної справи, окремі аспекти поведінки заявника, що могли вплинути на продовження строку розгляду, а також певні обставини, які виправдовують більш тривалий строк судового розгляду, є тими факторами, які беруться до уваги, з'ясовуючи, чи відповідає судова процедура стандартам «розумного строку». У справі Еклє проти Федеративної Республіки Німеччини (1982) суд додав «критерій, за яким з'ясовується, наскільки така ситуація вплинула на становище підозрюваної особи».
Значення критерію «розумного строку» полягає у встановленні межі стану невизначеності, в якому знаходиться та чи інша особа через пред'явлення їй кримінального обвинувачування чи у зв'язку з цивільно-правовими відносинами. Кінцевим моментом стану невизначеності є момент вступу вироку чи рішення у законну силу чи зняття обвинувачення (закриття кримінальної справи).
Отже, перебування за ґратами та тривалість досудового слідства протягом необмеженого строку може завдавати особі певну шкоду: матеріальну та моральну.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» визначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом провадиться відповідно до розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі Постанова), у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Крім того, в абзаці 2 п. 14 Постанови судам роз'яснено про те, що розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Таким чином, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Суд ураховуючи обставини конкретної справи, може застосовувати і більший розмір відшкодування.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 року (провадження № 6-2203цс15), у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №686/23731/15-ц, від 09.12.2019 у справі № 468/901/17-ц, 29.01.2020 у справі №592/1020/17, від 13.05.2020 у справі №339/34/17.
Отже, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд повинен встановити розмір шкоди згідно з вимогами ч.3 ст.13 Закону, а якщо є підстави для стягнення шкоди у більшому розмірі, повинен обґрунтувати такий розмір шкоди, але з обов'язковим виконанням наведеної норми права.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX із змінами, внесеними згідно із Законом № 822-IX від 25.08.2020, місячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 вересня 2020 року становить 5000 гривень.
Судом, у відповідності із ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», здійснено розрахунок мінімального розміру моральної шкоди завданої позивачу незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури та суду, відповідно до якого за період перебування позивача під слідством та судом, а саме з 10.02.2007 по 23.01.2018 (131 місяць 13 днів) сума шкоди складає 657096 грн. 77 коп. ((131 місяць х 5000 грн. = 655000 грн.) + (13 днів х 161,29 грн. ( 5000 грн. : 31 день))= 2096,77 грн.)).
Однак, враховуючи заявлені позовні вимоги та позицію сторони позивача висловлену в судовому засіданні щодо періоду перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, який ними визначено починаючи з часу взяття його під варту, а саме з 06.03.2007 по 23.01.2018, що становить 130 місяців 17 днів, судом визначається мінімальний розмір моральної шкоди завданої позивачу незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури та суду, саме за цей період і такий становить 652741 грн. 93 коп. ((130 місяців х 5000 грн. = 650000 грн.) + (17 днів х 161,29 грн. ( 5000 грн. : 31 день))= 2741,93 грн.)).
В той же час суд враховує, що мінімальний розмір моральної шкоди, стороною позивача визначено лише за 130 місяців в сумі 650000,00 гривень. При цьому, визначення стороною позивача в судовому засіданні мінімального розміру моральної шкоди виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи в сумі 5000 грн., не є збільшенням позовних вимог, а гарантованою законом розрахунковою величиною для визначення мінімального розміру моральної шкоди.
Позивач з урахуванням мінімального розміру моральної шкоди просить стягнути на його користь моральну шкоду у більшому розмірі, а саме 657 510 грн., вказуючи, що такий ним визначено з урахуванням тривалості часу його перебування під слідством і судом, глибини душевних страждань, яких він зазнав під час слідства та суду, погіршення його стану здоров'я та стану здоров'я його сім'ї, смерті батька, позбавлення його можливості працевлаштуватися, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Враховувавши характер, обсяг і тривалість страждань, яких зазнав позивач у справі у зв'язку із затриманням, пред'явленням обвинувачення у скоєнні злочинів, винуватість позивача у скоєнні яких не було доведено, тривалість ізоляції від суспільства у зв'язку із знаходженням під вартою та застосування в період перебуванням під слідством і судом відносно нього запобіжного заходу у вигляді підписки про не виїзд, складність подолання вимушених змін у життєвих стосунках, неможливість працевлаштуватися, погіршення його стану здоров'я, а також інші негативні наслідки незаконного притягнення як обвинуваченого та перебування під вартою, суд з урахуванням засад розумності та справедливості приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у мінімально визначеному законом розмірі, в межах заявлених позовних вимог, що становить 650000 гривень, що буде відповідати тим критеріям, які підлягають врахуванню при визначенні такого відшкодування.
Визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди підлягає безспірному списанню казначейством з відповідного рахунку Державного бюджету України, як це передбачено п. 35 постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників».
Також, при визначенні розміру моральної шкоди, суд враховує доводи позивача пов'язані з погіршенням його стану здоров'я внаслідок тримання під вартою, оскільки з представлених позивачем доказів, а саме виписок з історії хвороби (а.с.46 том 1), медичної картки стаціонарного хворого (а.с.43 том 1), вбачається, що позивач ОСОБА_1 після зміни йому 30.04.2009 міри запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про не виїзд, в період з 19.05.2009 по 29.05.2009 знаходився на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Косівської ЦРЛ з діагнозом ВСД по змішаному типу з цефалгії та з антено-невротичними нашаруваннями, викривлення носової переділки вліво з порушенням дихання та у Верховинській ЦРЛ в період з 28.08.2009 по 08.09.2009 з діагнозом перфоративна виразка цибулини 12-палої кишки з дифузним серозно-гнійним перитонітом.
В той же час, посилання позивача на погіршення стану здоров'я його матері ОСОБА_6 , дружини та смерті батька ОСОБА_11 пов'язаних з перебуванням його під слідством, суд не бере до уваги, оскільки належними доказами не підтверджено їх взаємозв'язок.
Заперечення представників відповідачів на те, що позивач будучи звільненим з-під варти 30.04.2009 та мав можливість працевлаштуватися, суд не бере до уваги, оскільки як вже було встановлено, з 30.04.2009 Сторожинецьким районним судом ОСОБА_1 було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про не виїзд, яка була скасована лише постановою слідчого Путильського ВП КВП ГУНП в Чернівецькій області майором поліції Дячуком Я.Ю. від 23.01.2018. Таким чином, внаслідок надмірної тривалості здійснення досудового розслідування та застосування відносно ОСОБА_1 міри запобіжного заходу підписка про не виїзд, відбулося втручання в право позивача на свободу пересування, що потягло за собою й позбавлення можливості його працевлаштування за межами місця постійного проживання.
Крім того, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12 , яка являється дружиною позивача ОСОБА_1 , тесть ОСОБА_13 суду показали, що ОСОБА_1 після звільнення його з-під варти не зміг працевлаштуватися за попереднім місцем роботи в ДП «Гринявський лісгосп», за спливом кількох років він почав працювати по найму, здійснював перевезення власним транспортним засобом та почав забезпечувати сім'ю. На неодноразові пропозиції виїхати на заробітки за кордон він не мав можливості, так як відносно нього було обрано міру запобіжного заходу підписка про не виїзд.
А тому в цій частині позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
При вирішенні вимоги позивача про стягнення на його користь понесених ним судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., суд враховує вимоги ст.137 ЦПК України, а саме документальне обґрунтування понесення таких витрат, на підтвердження яких ним представлено договір про надання правової (правничої) допомоги від 30.07.2019 за №27/19, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Атаманюком Р.І., додаток №1 до Договору №27/19 від 30.07.2019, акт (опис) робіт (наданих послуг) та витрати робочого часу від 02.09.2020, квитанції №0.0.1423022772.1 від 30.07.2019 про сплату адвокату Атаманюку Р.І. за надану правову допомогу кошти в сумі 2000,00 грн., квитанції №0.0.1479653064.1 від 30.09.2019 про сплату адвокату Атаманюку Р.І. за надану правову допомогу кошти в сумі 1000,00 грн., квитанції №2/12/19 від 19.12.2019 про сплату адвокату Атаманюку Р.І. гонорару в сумі 3000,00 гривень.
Таким чином, оскільки понесені позивачем витрати на послуги правничої допомоги у заявленому розмірі 6000,00 гривень повністю підтверджуються документально, а тому ці витрати підлягають стягненню з держави Україна на користь позивача.
Керуючись ст.ст.10-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355, Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 для відшкодування моральної шкоди у розмірі 650000 гривень 00 копійок (шістсот п'ятдесят тисяч гривень нуль копійок).
В задоволенні решти позову відмовити за його безпідставністю.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 (шість тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області або безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; персональний ідентифікаціний номер НОМЕР_1 .
Відповідачі: Державна казначейська служба України, юридична адреса: м.Київ, вул. Бастіонна, 6; ЄДРПОУ 37567646,
Прокуратура Чернівецької області, юридична адреса: м.Чернівці, вул.Мирона Кордуби, 21А; ЄДРПОУ 02910120,
Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області, юридична адреса: м.Чернівці, вул. Головна, 24; ЄДРПОУ 40109079.
Повний текст судового рішення складено 02 листопада 2020 року.
Суддя: Бучинський А.Б.