Справа № 206/3379/20
Провадження № 2/206/904/20
23 жовтня 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська
в складі:
головуючий суддя Маштак К.С.
за участю:
секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Черкавського Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК», третя особа державний реєстратор Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецький Михайло Андрійович про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на майно, -
І. Стислий виклад позиції позивача, представника позивача та заперечення представника відповідача.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнень зазначив, що 26.11.2018 державний реєстратор на підставі наданих відповідачем документів виніс рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень при тому, що на майно неодноразово накладено арешт. Позивач вважає, що рішення державного реєстратора Чернецького М.А. є протиправним і таким, що прийнято з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» а саме: здійснення реєстрації права власності на домоволодіння за наявності арешту на нерухоме майно. Також, третьою особою не було належним чином перевірено: факт укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, так і завершення 30-денного строку з моменту отримання (чи не отримання) іпотекодавцем письмової вимоги та повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог; факт наявності заборгованості за кредитним договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/72-8 від 27.03.2008, невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання та третя особа не витребувала повний пакет документів для здійснення такої реєстраційної дії згідно із чинним законодавством. Крім того, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання між позивачем та відповідачем не укладено. Позивач вважає рішення державного реєстратора Чернецького М.А. щодо реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» протиправним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки перереєстрації права власності на предмет іпотеки могла відбутися виключно за умови укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідач та третя особа порушили вимоги Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 12.05.2006) та Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (Закон набрав чинності 07.06.2014). В порушення умов п. 4.5.3. іпотечного договору між позивачем та відповідачем не було укладено договору про добровільну передачу у власність іпотекодержателю вказаного вище домоволодіння. Іпотекодавець не надавав своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю. Таким чином, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору державному реєстратору та залишення ним без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов'язує можливість переходу права власності, рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на спірне домоволодіння, власником якої залишався позивач, на думку позивача, не можна вважати законними. Також, відповідачу, як кредитору належить право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором - або дострокове стягнення кредиту, або звернення стягнення на предмет іпотеки. Тобто, банк наділений альтернативними способами захисту своїх прав: стягнення боргу за кредитним договором з урахуванням штрафних санкцій або звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості, тоді як звернення стягнення на предмет застави та стягнення заборгованості за договором кредиту є подвійним стягненням заборгованості на користь кредитора. Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка вже відбулась 20.03.2012 згідно виконавчого листа № 2604/3581/2012 винесеного Дніпровським районним судом м. Києва, та вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки, що відбулась шляхом винесення 26.11.2018 третьою особою рішення про державну реєстрацію права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 за відповідачем АТ «Укрсоцбанк», забезпечила виконання того ж самого кредитного договору двічі, що є подвійним стягненням, а тому задоволенню не підлягають. Таке рішення про державну реєстрацію права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 за відповідачем АТ «Укрсоцбанк» призвело до нерівності прав кредитодавців (банківських установ) та позичальників, та значно погіршує становище останніх, що є порушенням конституційних прав. В зв'язку із чим, позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44295899 від 28.11.2018 13:45:39 про реєстрацію права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» правонаступник Акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК» та запис про проведену державну реєстрацію права власності № 29151079 від 26.11.2018 13:37:28 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, винесеного Державним реєстратором Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецьким Михайлом Андрійовичем та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 840,80 грн. (а.с. 1-4, 85).
Представник відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» не погоджуючись із викладеними у позовній заяві доводами подав до суду відзив, згідно якого зазначив, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося. Відповідач придбав право власності у добровільному порядку, за згодою позивача на підставі застереження, встановленого сторонами в іпотечному договорі. Таким чином, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було прийнято третьою особою на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані і твердження Позивача не відповідають чинному законодавству України. Право власності набуто на підставі застереження, встановленого в Іпотечному договорі, у відповідності до приписів чинного законодавства та рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно прийнято третьою особою у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Представник відповідача вважає, що позивачем не були доведені вимоги позову та не надані належні докази на обґрунтування своїх висновків. Окрім того, рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 206/5512/19 від 13 лютого 2019 року за аналогічним позовом ОСОБА_1 до банку та державного реєстратора вже були досліджені факти законності проведення державної реєстрації права власності за іпотекодержателем, а тому дані факти мають преюдиціальне значення та доказуванню не підлягають. З приводу обрання певного способу захисту, то договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно Закону України «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Законом України «Про іпотеку» способи звернення стягнення на предмет іпотеки. В зв'язку із вищевикладеним представник відповідача, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю (а.с. 50-61).
Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що діючим законодавством не передбачено обов'язку надання будь-яких довідок про суму боргу при подачі документів до державного реєстратора, матеріали справи містять докази вручення повідомлення ОСОБА_1 про направлення документів до державного реєстратора, цей факт вже був встановлений судом.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
27.07.2020 позивачем до канцелярії суду було подано позовну заяву (а.с. 1-4).
31.07.2020 відкрито провадження по даній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання на 27.08.2020 (а.с. 45).
18.08.2020 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 50-61).
20.08.2020 від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату та долучення матеріалів до справи (а.с. 72).
27.08.2020 підготовче судове засідання було відкладено на 28.09.2020 у зв'язку з клопотаннями представника позивача та неявкою учасників справи в судове засідання (а.с. 78).
25.09.2020 від представника позивача до канцелярії суду надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача та витребування доказів (а.с. 85, 86).
28.09.2020 судом було відмовлено в задоволенні клопотання про витребування доказів та задоволено клопотання про заміну неналежного відповідача (а.с. 88-89, 92-93).
23.10.2020 до канцелярії суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову з додатками (а.с. 101-114).
23.10.2020 ухвалою суду було відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову (115, 120-122).
23.10.2020 судом закінчено підготовчі дії, закрито підготовче провадження, проведено розгляд справи по суті, заслухано вступні слово позивача, його представника та представника відповідача, заслухано відповіді на поставлені питання, з'ясовано обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та досліджено письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
23.10.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13.02.2020 по справі № 206/5512/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до державного реєстратора Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецького Михайла Андрійовича, третя особа: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю з підстав звернення з позовними вимогами до неналежного відповідача та відсутністю підстав для скасування державної реєстрації права власності за іпотекодержателем через те, що: наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем; установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово відстрочує примусове стягнення на майно.
27.03.2008 між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/72-8 з максимальним лімітом заборгованості 100000 доларів США зі сплатою 13,5% річних та комісій за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 26 березня 2023 року.
27.03.2008 між ОСОБА_1 (іпотекодавцем) та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержателем) було укладено іпотечний договір № 51, згідно якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення іпотекодавцем зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/72-8 від 27.03.2008, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем наступне нерухоме майно, а саме: домоволодіння, яке складається з житлового будинку загальною площею 251,2 кв.м., житловою площею 91,6 кв. м., підвалу, літньої кухні, вбиральні, душу, навісу, споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 17 вересня 2007 року, посвідченого 17 вересня 2007 року нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М., зареєстрованого в реєстрі за № 7482.
Статтею 4 цього договору передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація.
Так п. 4.1 передбачено у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем основного зобов'язання Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 4.5 договору визначено, що Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку; або звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за номером інформаційних довідок 147342746 від 29.11.2018 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності АТ «Укрсоцбанк» на підставі договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/72-8 від 27.03.2008 та іпотечного договору № 51 від 27.03.2008, підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за індексним номер 44295899 від 28.11.2018. Підстави виникнення обтяжень: арешт нерухомого майна, накладений Амур-Нижньодніпровським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського МУЮ в межах виконавчого провадження № 34733532 від 09.10.2012 (реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 29151410); арешт, накладений Самарським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського МУЮ в межах виконавчого провадження № 40642588 від 07.11.2013 (реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 29151834); приватним виконавцем виконавчого округу у Дніпропетровській області Куземченко А.С. в межах виконавчого провадження № 57318756 від 02.10.2018 (реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 29151751); приватним виконавцем виконавчого округу у Дніпропетровській області Щигарцевим І.В. постановою № 57750107 від 21.11.2018 (реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 29151678).
23.02.2018 року за вих. № USB/39 Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» направили ОСОБА_1 (на адреси: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 ) повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням. Вимагають сплатити борг за кредитним договором, розмір якого становить на 21.02.2018р. 219571,12 дол. США, що відповідно до курсу НБУ станом на 21.02.2018р. складає 5944436,86грн. Попереджено, що в порядку ст. ст. 35,36 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку ПАТ «Укрсоцбанк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку».
На підтвердження відправлення повідомлення ОСОБА_1 третьою особою надано реєстр відправлень, квитанцію та поштове повідомлення про вручення 27.02.2018р. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до звіту № ВА 180904-106 про незалежну оцінку вартості домоволодіння загальною площею 251,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 від 04 вересня 2018 року ринкова вартість складає 2225956 грн., в тому числі: ринкова вартість житлового будинку 2081946 грн., ринкова вартість земельної ділянки загальною площею 0,0529 га 144010,00 грн.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2019 року (справа № 206/1462/19, провадження №2/206/632/19) позов Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про звільнення майна з-під арешту задоволено повністю. Звільнено з-під арешту нерухоме майно, яке належить Акціонерному товариству «Альфа-Банк», а саме домоволодіння, яке складається з житлового будинку загальною площею 251,2 кв.м., житловою площею 91,6 кв. м., підвалу, літньої кухні, вбиральні, душу, навісу, споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що накладений Амур-Нижньодніпровським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського МУЮ в межах виконавчого провадження № 34733532 від 09.10.2012 (реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 29151410); Самарським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського МУЮ в межах виконавчого провадження № 40642588 від 07.11.2013 (реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 29151834); приватним виконавцем виконавчого округу у Дніпропетровській області Куземченко А.С. в межах виконавчого провадження № 57318756 від 02.10.2018 (реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 29151751); приватним виконавцем виконавчого округу у Дніпропетровській області Щигарцевим І.В. постановою № 57750107 від 21.11.2018 (реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 29151678). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судовий збір у розмірі 1921,00 грн.
Рішенням № 5/2019 Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, зокрема визначено, що всі прав та обов'язків Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», перейшли до правонаступника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» з 15.10.2019.
Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
IV. Докази відхилені судом та підстави їх відхилення.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами 1, 2, 3 ст. 83 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55.
За вказаним нормативно-правовим актом, відмітка про засвідчення копії документа складається: зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису.
Оскільки під засвідченням копії документа слід розуміти саме засвідчення відповідності копії оригіналу відповідного документа, відсутність на копії напису про її засвідчення «Згідно з оригіналом» чи в іншому словесному виразі дає підстави вважати її такою, що не посвідчена в установленому порядку.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів КАС у постанові від 08.05.2019 (справа № 160/7887/18).
Натомість долучені до позовної заяви копії письмових доказів не засвідчені в установленому законом порядку, що унеможливлює їх використання на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування, оскільки останні є недопустимими.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 17.08.2019 по справі № 810/719/18.
V. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, представником позивача та представником відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як вказано у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі №6-1219цс16 вказано, що відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
Так, правовідносини пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-ІV (далі - Закон).
Так, заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13.02.2020 по справі № 206/5512/19, яке набрало законної сили вже були досліджені та перевірені доводи позивача ОСОБА_1 щодо законності проведення державної реєстрації права власності за іпотекодержателем на домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з підстав зазначених у Розділі ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Так, доводи позивача ОСОБА_1 в даній позовній заяві тотожні доводам, викладеним у позовній заяві по справі № 206/5512/19 і тому не підлягають повторній перевірці з огляду на те, що ч. 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.04.2018 по справі № 753/11000/14-ц.
Факти, встановлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ.
Такого висновку дійшов КГС ВС в постанові від 26.11.2019 по справі № 922/643/19.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення дослідження було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10.12.2019 по справі № 910/6356/19).
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19.12.2019 по справі № 520/11429/17.
Окрім цього слід зазначити, що у пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Однак, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки має загальну площу 251,2 кв.м., що перевищує встановлені розміри, які передбачені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» і тому положення вищевказаного закону не розповсюджуються на дані правовідносини.
Що стосується доводів позивача з приводу того, що звернення стягнення на предмет застави та стягнення заборгованості за договором кредиту є подвійним стягненням заборгованості на користь кредитора, то суд відхиляє дані доводи, адже позивачем не надано належним та допустимих доказів, що таке подвійне стягнення мало місце, та до того ж, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 липня 2019 року по справі № 916/3006/17 прийшла до висновку, що способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені сторонами в іпотечному договорі, не є взаємовиключними за умови відсутності спору щодо наявності боргу і його розміру.
З приводу обраного позивачем способу захисту, то рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 та у постанові від 20 листопада 2019 року по справі № 802/1340/18-а.
Виходячи з вищевикладеного, а також враховуючи, що позивачами не надано жодного допустимого доказу на підтвердження обставин, викладеним у позовній заяві та враховуючи, що законність рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44295899 від 28.11.2018 13:45:39 про реєстрацію права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» правонаступник Акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК» вже було предметом розгляду в суді та даним обставинам вже була надана оцінка судом та ці обставини не підлягають доказуванню, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44295899 від 28.11.2018 13:45:39 про реєстрацію права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» правонаступник Акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК» та запис про проведену державну реєстрацію права власності № 29151079 від 26.11.2018 13:37:28 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, винесеного Державним реєстратором Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецьким Михайлом Андрійовичем задоволенню не підлягають.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевикладені норми матеріального та процесуального права, вислухавши доводи та пояснення позивача, його представника та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до обґрунтованого висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що у задоволенні позову має бути відмовлено повністю, судовий збір покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 3, 18, 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 5, 33, 36, 37, 39 ЗУ «Про іпотеку», ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 134, 137, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК», третя особа державний реєстратор Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецький Михайло Андрійович про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44295899 від 28.11.2018 13:45:39 про реєстрацію права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» правонаступник Акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК» та запис про проведену державну реєстрацію права власності № 29151079 від 26.11.2018 13:37:28 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, винесеного Державним реєстратором Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецьким Михайлом Андрійовичем - відмовити повністю.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 - місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
Акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК» - місцезнаходження: Україна, 03150, місто Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, ЄДРПОУ 23494714;
Державний реєстратор Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецький Михайло Андрійович - місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Курчатова, буд. 4.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 02.11.2020.
Головуючий суддя: К.С. Маштак