Справа № 295/5251/20 Головуючий у 1-й інст. Семенцова Л. М.
Категорія 3 Доповідач Павицька Т. М.
02 листопада 2020 р. м. Житомир
Житомирський апеляційний суд в складі судді Павицької Т.М., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження відповідно до вимог ст. 359 ЦПК України за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 06 серпня 2020 року за клопотанням ОСОБА_1 про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку нерухомого майна, що знаходиться у спільній частковій власності
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 06 серпня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі відмовлено.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, 28.10.2020 ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою.
Апеляційну скаргу слід повернути особі, яка її подала, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 352 ЦПК України, ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених ст. 353 цього Кодексу. Вказаний перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, є вичерпним.
Статтею 353 ЦПК України передбачено ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду.
Зі змісту даної статті вбачається, що ухвала суду першої інстанції від 06.08.2020 про відмову у закритті провадження у справі оскарженню окремо від рішення суду не підлягає.
Пунктом 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, зокрема, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Аналіз змісту частини першої статті 353 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що законодавець використав різні конструкції, визначаючи перелік ухвал, зокрема, в одних випадках вживається слово: «відмови» (п. 1, 4, 7, 10 та ін.), а в інших - вказується на сутність процесуального рішення (п. 2, 3, 6, 12 та ін.
Тлумачення пункту 15 частини першої статті 353 ЦПК України свідчить, що законодавець передбачив право оскаржувати в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі.
Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Конституційного Суду України висловлені у рішеннях: від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010, від 28 квітня 2010 року у справі № 12-рп/2010, від 08 липня 2010 року у справі № 18-рп/2010, від 02 листопада 2011 року у справі № 13-рп/2011, від 22 квітня 2014 року у справі № 4-рп/2014, і твердження про те, що вони прийняті по аналогічним правовідносинам, суд відхиляє.
Аналіз змісту рішень Конституційного Суду України у вказаних справах свідчить, що при тлумаченні пунктів 2, 10, 12, 18, 28 частини першої статті 293 ЦПК України , суд враховував такі обставини:
(а) зміст (особливість) процесуального рішення, що оскаржується;
(б) стадію цивільного судочинства, що обумовлює процесуальну можливість особи поновити свої права виключно шляхом оскарження відповідної ухвали.
При цьому, Конституційний Суд України, зокрема, вказував, що:
(1) «згідно з частиною другою статті 293 Кодексу заперечення на ухвали, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Це положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Однак особливість ухвали про відмову у видачі дубліката виконавчого листа полягає в тому, що вона приймається на стадії виконання судового рішення і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо, тому ця ухвала може бути оскаржена лише самостійно» (абзац 5 пункту 3.2. рішення від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010);
(2) «особливістю ухвали про роз'яснення рішення суду або про відмову в роз'ясненні рішення суду є те, що суд може постановити її в будь-який час до настання обмежень, визначених у частині другій статті 221 ЦПК України, зокрема після набуття ним законної сили. Це виключає можливість оскарження такої ухвали разом з цим рішенням, тому вона може бути оскаржена самостійно» (абзац другий пункту 2.2. рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2010 року у справі № 18-рп/2010);
(3) «[…] особливістю ухвал суду першої інстанції щодо внесення виправлень у рішення або відмови у внесенні виправлень є те, що суд може постановити їх у будь-який час, зокрема й після набрання рішенням законної сили. За цих умов такі ухвали суду першої інстанції фактично не можуть бути оскаржені разом із рішенням суду. Крім того, відсутність можливості апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції про відмову у внесенні виправлень у рішення окремо від рішення суду у випадку, якщо наявні у тексті судового рішення неточності (арифметичні помилки чи описки) стосуються істотних обставин, може ускладнити або навіть унеможливити виконання судового рішення» (пункт 2.3. рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2014 року у справі № 4-рп/2014);
(4) «особливістю ухвал суду щодо повороту виконання рішення є те, що вони приймаються на стадіях виконання судового рішення і оскаржити їх одночасно з рішенням суду неможливо» (абзац четвертий пункту 3.2. рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року у справі № 13-рп/2011).
Тому, тлумачення пункту 15 частини першої статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права, особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Апеляційний суд враховує, що ухвала про відмову у закритті провадження у справі не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право включити до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції заперечення на ухвалу про відмову у закритті провадження у справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що неможливо припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов'язків цивільного характеру буде остаточно вирішено (BALATSKYY v. UKRAINE, № 34786/03, § 30, ЄСПЛ, від 25 жовтня 2007 року). Також Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (SHULGA v. UKRAINE, № 16652/04, § 28, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (MUSIYENKO v. UKRAINE, № 26976/06, § 24, ЄСПЛ, від 20 січня 2011 року).
У пункті 26 ухвали Великої Палати Верховного Суду 04 липня 2018 року у справі № 623/3792/15-ц вказується, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для закриття провадження у справі мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору.
У зв'язку із цим, право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження ухвали про відмову у закритті провадження у справі, підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою.
Вищевикладене узгоджується із висновком Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду по справі 752/1016/17 (провадження №61-19138сво18) від 12.09.2018 та у пункті 26 ухвали Великої Палати Верховного Суду 04 липня 2018 року у справі № 623/3792/15-ц.
За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 06 серпня 2020 року про відмову у закритті провадження у справі, слід повернути скаржнику.
Керуючись статтями 352, 357 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 06 серпня 2020 року про відмову у закритті провадження у справі повернути особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її постановлення.
Суддя