Житомирський апеляційний суд
Справа №295/2592/20 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст. 537 КПК України Доповідач ОСОБА_2
28 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю: секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника: ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 03 квітня 2020 року щодо ОСОБА_8 ,
встановив:
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 03 квітня 2020 року відмовлено в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_8 про заміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком на 15 років та звільнення від відбування покарання за вироком Харківського обласного суду від 26.05.2000 , за ст. 93 п. «а, і, ж, з», ст. 208, ст. 222 ч. 1 КК України (1960 р.), ст.ст. 190 ч. 2, 358 ч. 1 КК України (2001 р.) у зв'язку з відсутністю підстав.
Суд мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_8 був визнаний винним у вчинені умисного вбивства іншої людини (за вироком - двох осіб), щодо нього і було застосовано певний вид обмеження волі, що в даному випадку не є надмірний, не є шкідливим для особи, оскільки визначена попереднім законодавством України міра покарання у вигляді смертної кари (яка діяла на момент вчинення злочинів) була замінена на більш м'який вид покарання, тобто право ОСОБА_8 на життя не було порушено.
Також, суд зазначив, що в порядку виконання вироку суд першої інстанції не перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень, які набрали законної сили та не вправі вирішувати питання, що стосуються суті вироку та призначеного покарання, а лише може вирішувати питання, що виникли після винесення вироку у процесі його виконання.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_8 не погоджується з прийнятим рішенням, і просить скасувати ухвалу суду та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує на те, що кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися судом з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, зокрема і рішення Європейського суду з прав людини у справі «Петухов проти України № 2» яке станом на 09.09.2019 року набрало чинності на території України.
Посилаючись на норми законодавства України та практику Європейського суду з прав людини, засуджений стверджує, що у суду першої інстанції були усі підстави для задоволення клопотання про заміну йому покарання.
Заслухавши доповідача, пояснення захисника ОСОБА_7 , яка підтримала доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 , заперечення прокурора, перевіривши матеріали провадження відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пункту 3 частини першої ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
Відповідно до вимог ст. 82 КК України, особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням.
Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26.04.2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» роз'яснює, що заміна невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ч. 1 ст. 82 КК України, може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.
Статтею 51 КК України визначено вичерпний перелік покарань, які судом можуть бути застосовані до осіб, визнаних винуватими у вчиненні злочину, серед яких позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі зазначені як окремі покарання.
Із змісту положення ч. 1 ст. 82 КК України вбачається, що законодавством передбачено можливість заміни покарання у виді позбавлення волі на певний строк більш м'яким покаранням, при цьому заміна більш м'яким покаранням такого покарання, як довічне позбавлення волі, не передбачена.
Крім того, відповідно до п. 3 ч.4 ст. 82 КК України заміна невідбутої частини покарання більш м'яким щодо осіб, засуджених за вчинення особливо-тяжких злочинів, можливе за умови відбуття ними не менше двох третин строку покарання, такий строк визначається при призначенні покарання у виді позбавлення волі на певний строк відповідно до ст. 63 КК України.
Покарання ж у виді довічного позбавлення волі, призначене у відповідності до ст. 64 КК України, не має строкового виміру, тому вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, є неможливим.
Як вбачається з матеріалів справи, вироком Харківського обласного суду від 26.05.2000 ОСОБА_8 засуджений за ст.ст. ч.1 ст. 222, ч.2 ст. 141, ч.3 ст. 140, ч.3 ст. 142, п.п. "а","г","ж","з" ст. 93 КК України до довічного позбавлення волі, з конфіскацією всього майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 06.11.2001 вирок Харківського обласного суду від 26.05.2000 залишено без змін.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 04.12.2017 засудженому зараховано в строк покарання строк попереднього ув'язнення, з розрахунку день за два.
Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року (справа №5-16кс11) покарання у виді довічного позбавлення волі не належить до строкових видів покарання і відповідно до нього не можна застосовувати строкові критерії.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц (п. 36) звернула увагу на те, що 12 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Петухов проти України», яке 09 вересня 2019 року набуло статусу остаточного, відповідно до ст. 44 розділу 2 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
У цьому рішенні Європейський Суд визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить ст.3 Конвенції. Для вирішення цієї проблеми держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув'язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоби дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачити, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ (&194).
8 липня 2020 року Велика Палата Верховного Суду розглянувши кримінальну справу за заявою ОСОБА_9 з підстав встановлення рішенням ЄСПЛ від 12 березня 2019 року у справі «Петухов проти України № 2» зауважила, що в національному законодавстві України існує суттєва законодавча прогалина, що стосується врегулювання можливості звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Однак заповнення прогалин у нормативно-правових актах, прийняття законів, внесення до них змін і доповнень, узгодження їх положень між собою є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Адже варто розрізняти повноваження щодо правотворення, які належать законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя.
За таких обставин, коли на даний час у законодавстві України не передбачено можливості умовно - дострокового звільнення від відбування покарання чи заміни покарання більш м'яким щодо осіб засуджених до довічного позбавлення волі і усунути цю прогалину в законодавстві суд не вправі, рішення суду є обґрунтованим і скасуванню або зміні не підлягає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,-
постановила:
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 03 квітня 2020 року щодо нього - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: