Справа № 2-3315/11
Провадження № 4-с/761/242/2020
Іменем України
20 жовтня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Гриб Д.В.,
за участю представника
Міністерства юстиції України: Щекун О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за скаргою Акціонерного товариства «ВТБ Банк», заінтересовані особи: Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Григорян Олена Грайровна, ОСОБА_1 , Міністерство юстиції України про визнання неправомірними та зобов'язання вчинити дії,-
08 вересня 2020 року до суду надійшла зазначена скарга.
В скарзі скаржник просить:
визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції Григорян Олени Грайровни щодо примусового виконання виконавчого листа №2-3315/11 виданого Шевченківським районним судом м.Києва 19.03.2013 року у справі про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» суму заборгованості за кредитним договором №623/0081-0000003 від 03.06.2008 року в розмірі 15 066 484,80 грн., 1 700,00 грн. судового збору, 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи, що полягає у порушенні строків та порядку вчинення виконавчих дій із врахуванням Закону України «Про виконавче провадження»;
зобов'язати головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції Григорян Олену Грайровну у виконавчому провадженні №43227377 звернутися до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, яке не зареєстроване у встановленому законом порядку за боржником - ОСОБА_1 .
Вимоги скарги обґрунтовані тим, що на виконанні державного виконавця перебуває виконавче провадження №43227377 з примусового виконання зазначеного вище виконавчого листа. Як зазначає заявник, квартира АДРЕСА_1 була передана в іпотеку Банку та 28.01.2015 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу відчужив зазначену квартиру. Проте рішенням Апеляційного суду м.Києва від 25.07.2016 року договір визнано недійсним. Таким чином ОСОБА_1 , що є боржником за виконавчим провадженням, є власником зазначеної квартири, проте право власності не зареєстроване у встановленому законом порядку. 24.07.2020 року заявник звернувся до державного виконавця з клопотанням в якому просив звернутись до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, яке не зареєстроване у встановленому законом порядку за боржником. Як зазначає заявник, державний виконавець не звернувся із поданням чим порушені права стягувача.
В судове засідання представник заявника не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив.
В судовому засіданні представник Міністерства юстиції України заперечив проти задоволення скарги на тій підставі, що за договором купівлі-продажу квартири від 28.01.2015 року право власності ОСОБА_2 було припинено. В той же час відповідно до актуальної інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 03.09.2020 року встановлено, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована 21.04.2015 року за ОСОБА_3 , а тому квартира передана у власність ОСОБА_3 та зареєстрована за нею відповідно до вимог законодавства. Стягувач не надав жодного документа, який підтверджує належність боржнику на праві власності квартири та відсутнє рішення суду яким скасовано договір купівлі-продажу від 21.04.2015 року. А тому з врахуванням зазначеного відсутні підстави для направлення відповідного подання до суду.
Інші сторони в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили.
А тому у відповідності до положень ч.2 ст.450 ЦПК України суд продовжив слухання справи у відсутність сторін, які не з'явились в судове засідання.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, вислухавши представника заінтересованої особи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні скарги за наступних підстав.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з ч.1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема на підставі, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначає права та обов'язки державного виконавця.
Як встановлено в судовому засіданні, на виконанні у ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження №43227377 з примусового виконання виконавчого листа №2-3315/11, виданого 19.09.2013 року Шевченківським районним судом м.Києва за яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» суму заборгованості за кредитним договором №623/0081-0000003 від 03.06.2008 року в розмірі 15 066 484,80 грн., 1 700,00 грн. судового збору та 120,00 грн. збору за інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.
Як зазначає заявник, згідно договору іпотеки від 03.06.2008 року квартира АДРЕСА_1 передана ОСОБА_1 в іпотеку АТ «ВТБ Банк».
За договором купівлі-продажу від 28.01.2015 року ОСОБА_1 відчужив зазначену квартиру на користь ОСОБА_2 .
Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 25.07.2016 року (справа №757/10655/15-ц) зазначений договір купівлі-продажу було визнано недійсним.
Як вбачається з тексту рішення, ним не вирішувалось питання витребування майта та не застосовувались наслідки недійсності правочину.
24 липня 2020 року представник стягувача - АТ «ВТБ Банк» звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції з клопотанням про направлення подання до суду про звернення стягнення на незареєстроване в установленому законом порядку право власності на нерухоме майно боржника.
Зазначене клопотання ВПВР ДДВС МЮ отримав 27.07.2020 року.
Стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику (ч.2).
У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом (ч.3).
Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно (ч.4).
Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав, на підставі договору купівлі-продажу від 21.04.2015 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_3 . В той же час право власності ОСОБА_4 на квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 28.01.2015 року припинено.
Крім того, суду та державному виконавцю не надано доказів, що майно на даний час дійсно належить боржнику.
Відповідно до вимог ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з ч.2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Отже, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, враховуючи, що заявником не надано доказів, що боржнику належить зазначена квартира, тому суд вважає, що в діях державного виконавця відсутнє порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому підстави для задоволення скарги відсутні.
На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447-451 ЦПК України, суд
В задоволенні скарги Акціонерного товариства «ВТБ Банк», заінтересовані особи: Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Григорян Олена Грайровна, ОСОБА_1 , Міністерство юстиції України про визнання неправомірними та зобов'язання вчинити дії - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня виготовлення повного тексту ухвали безпосередньо до Київського апеляційного суду.
У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд міста Києва.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст ухвали виготовлено 23 жовтня 2020 року
СУДДЯ: Н.Г.Притула