Справа № 761/18089/20
Провадження № 2/761/6295/2020
15 жовтня 2020 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Гриб Д.В.,
за участі:
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
відповідача: ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дітей, -
18 червня 2020 року до суду надійшла зазначена позовна заява.
У своїх вимогах позивач просить: стягнути з відповідача аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 5000,00 гривень на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до досягнення кожною дитиною повноліття.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_5 . Як зазначає позивач, шлюб між сторонами не розірвано, при цьому, вони проживають разом, однак незважаючи на зазначене, у подружжя склались неприязні стосунки. При цьому, сторони мають окремий бюджет, не ведуть спільного господарства, а відповідач не виконує покладені на нього обов'язки по утриманню та вихованню дітей, у зв'язку з чим позивач самостійно здійснює утримання спільних з відповідачем дітей, а тому звернулась до суду з даним позовом.
Позивачка та її уповноважений представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
В судовому засіданні відповідач заперечував щодо задоволення позову. Крім того, до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні даного позову в повному обсязі, з тих підстав, що обставини викладені у позовній заяві позивачкою є такими, що не відповідають дійсності, при цьому відповідач зазначив, що він надає на утримання дітей кошти для належного їх матеріального забезпечення.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Дослідивши матеріали справи та обставини справи в їх сукупності, заслухавши позивача, її представника та відповідача, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 19 липня 1996 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві був зареєстрований шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_5 .
Батьками згідно із свідоцтвами про народження дітей зазначені: ОСОБА_3 - батько, ОСОБА_1 - мати.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 27.06.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюбний договір, відповідно до п. 13 якого, подружжя домовилось, що бере участь у вихованні і утриманні дітей у відповідності із чинним законодавством.
Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини 1 статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначається за домовленістю між ними.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 180 СК України).
Водночас, відповідно до роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.06.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
При визначенні розміру аліментів суд враховує обставини, передбачені статті 182 СК України, а саме:
- стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
- стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
- наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
- наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
- доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
- інші обставини, що мають істотне значення.
Як встановлено в судовому засіданні, між сторонами не було розірвано шлюб, при цьому, останні проживають разом з дітьми за однією адресою та сторони домовились щодо порядку сплати аліментів на утримання дітей.
Окрім того, позивачка посилається на ту обставину, що відповідач не виконує свої обов'язки батька по утриманню дітей, порушуючи при цьому, умови шлюбного договору, відповідно до якого подружжя домовилось, що беруть участь у вихованні та утриманні дітей, відповідно до чинного законодавства.
Так, вбачається, що шлюбним договором не встановлено конкретні визначені зобов'язання щодо утримання відповідачем дітей, тобто у відповідності з вимогами діючого законодавства батьки повинні в рівних частинах нести витрати на утримання дітей.
Позивач не надала суду доказів, що відповідач не виконує власні зобов'язання, враховуючи, що відповідач в судовому засіданні зазначив, що він несе 85% витрат на утримання дітей.
Отже, з урахуванням тієї обставини, що шлюб між сторонами не розірвано, сторони проживають з дітьми разом за однією адресою, при цьому, правочином укладеним між сторонами не встановлено відповідного зобов'язання, за яким відповідач має надавати конкретну суму коштів на утримання дітей, суду не надано доказів, що відповідач ухилявся від виконання такого зобов'язання, крім того, враховуючи, що у відповідності до положень СК України, кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються тому з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина - в даному випадку, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні даного позову, так як вбачається, що діти проживають як з батьком, так і з матір'ю, а отже, суду не доведено, що відповідач не виконує свої обов'язки по утриманню, у відповідності до вимог діючого законодавства України.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2, 4, 12, 13, 76-78, 101, 141, 258-268, 430 ЦПК України, статями ст.ст. 180-182 СК України, суд -
вирішив:
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дітей - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 21 жовтня 2020 року
Суддя: Н.Г.Притула