СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/16331/19
пр. № 2/759/1185/20
20 жовтня 2020 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Петренко Н.О. .
за участю секретаря судових засідань Грень О.О.
представника позивача Куренного С.В.
відповідача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) про поділ майна подружжя,
У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, придбаного в період шлюбу, визнавши за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , загальною площею45,5 кв.м.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що 26.08.1995р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, про що відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого району м. Києва 26.08.1995 зроблено запис за №979. Відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17.11.2014 р. у справі №759/15103/14-ц, шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Під час перебування сторін у шлюбі було придбане нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 45.5 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомості від 09.04.1998. Зазначене майно, набуте за час шлюбу, оформлювалось на відповідача, однак було придбане під час шлюбу за кошти, зароблені позивачем. Протягом шлюбу відповідач не працював, доходів не мав. З врахування норм Сімейного Кодексу, вважає, що спірне майно придбане під час перебування сторін у шлюбі є спільним майном, а тому просить визнати за ним 1/2 частину спірної квартири.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.09.2019р. провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням(викликом) сторін.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 31.10.2019р. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 12.02.2020р. вищевказану ухвалу суду скасовано частково та накладено арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 45,5 кв.м.
Представник позивача у судовому засіданні просив позов задовольнити та визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири.
Представник відповідача та відповідач проти позову заперечували та просили у позові відмовити. Відповідачем надано відзив на позовну заяву в якому вона зазначила, що після розірвання шлюбу, ОСОБА_1 звернулась з позовом про поділ спільного майна подружжя. Спільним майном подружжя визналось наступне майно: автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER реєстраційний № НОМЕР_1 придбаний у 2008 році; автомобіль MERCEDES-BENZ VIANO реєстраційний № НОМЕР_2 придбаний у 2012 році. Згідно ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 19.12. 2018 р. була укладена мирова угода. При розгляді справи про поділ майна подружжя у 2018 році, відповідно до якої було здійснено поділ спільного майна подружжя. Позивач зустрічного позову, щодо поділу квартири АДРЕСА_3 не подавав, тобто, він визнав, що квартира АДРЕСА_3 не є спільним майном подружжя, а є власністю ОСОБА_1 , яка проживає в квартирі з 2 малолітніми дітьми. Крім того, після розірвання шлюбу пройшло більше трьох років, а згідно ч. 2 ст. 72 Сімейного кодексу України - «До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.». Згідно п.4 ст.267 ЦК України - сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Представником позивача надано заперечення на заяву відповідача від 09.10.2019р. в яких зазначив, що абз. 2 ч. 2 ст. 72 Сімейного кодексу України, передбачено, що позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, а також згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивач наголошує, що з моменту розірвання шлюбу і до 2019 р. він не мав підстав вважати своє право, як співвласника даної квартири, порушеним до моменту подання відповідачем позову до Ірпінського міського суду Київської області. 10.01.2019р. позивач дізнався, що ухвалою від 21.11.2018 Ірпінський міський суд Київської області відкрив провадження у справі №367/7295/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення відповідача. У вказаній позовній заяві відповідач вказала на те, що вважає будинок, який знаходиться у смт. Коцюбинське, і який було збудовано під час шлюбу сторін та оформлено на відповідача, виключно своєю власністю та просила суд усунути перешкоди у користуванні будинком шляхом виселення з нього позивача. Таким чином, з 10.01.2019р. позивачеві стало відомо про невизнання за ним відповідачем права спільної сумісної власності на зазначене вище майно. З цього моменту, у позивача виникли підстави вважати, що відповідач дотримується аналогічної позиції і щодо квартири, яка є предметом позову у даній справі, у зв'язку з чим і було подано цей позов. Отже, оскільки про порушення свого права, як співвласника позивач дізнався 10.01.2019, в силу абз. 2 ч. 2 ст. 72 СК України, ч. 1 ст. 261 ЦК України, даний позов подано позивачем в межах строку позовної давності. Також, вважає, що ст. 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України. Позови про поділ майна подружжя мають бути розглянуті судами виключно в межах заявлених позовних вимог. При цьому, поділ конкретно визначеного майна, що перебуває у спільній сумісній власності, не є підставою для відмови у позові про поділ іншого майна, яке не було предметом судового розгляду.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
17.11.2014р.шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 26.08.1995р. у Відділі реєстрації актів громадянського стану Жовтневого районну м. Києва, актовий запис № 979- розірвано/а.с.4-5/.
Судом встановлено, що під час знаходження сторін у зареєстрованому шлюбі було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка була зареєстрована за ОСОБА_1 /а.с.44-45/.
Згідно зі ст.ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 2 ст. 60 СК України встановлено презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу.
Аналізуючи зазначену норму, суд вважає, що реєстрація права на майно, придбане під час шлюбу, лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 р.«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 статті 71 СК України).
Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Оскільки спірна квартира була придбана подружжям під час перебування у шлюбі та за спільні кошти подружжя, суд вважає, що вказане майно є спільним сумісним майном подружжя, їх частки є рівними.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо застосування позовної давності слід зазначити наступне.
Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Положенням ч. 2 ст. 72 СК України передбачено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Отже, при застосуванні строку позовної давності вирішальне значення має встановлення моменту, коли позивач дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права власності.
Тобто відлік строку позовної давності при поділі майна колишнього подружжя через суд починається не з дати розірвання шлюбу, а з моменту порушення права одного із співвласників та/або його невизнання іншими особами.
Як вбачається із матеріалів справи, 21.11.2018р. Ірпінським міським судом Київської області було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком в смт. Коцюбинське шляхом виселення ОСОБА_3 , а тому суд, вважає, що саме з цього часу починається відлік порушеного права позивача/а.с.70-71/.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що після розірвання шлюбу пройшло більше трьох років, а тому застосовується позовна давність, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що позивач знав про перешкоджання відповідачем реалізації йому права власності на квартиру саме, починаючи з наступного дня після розірвання шлюбу.
Крім того, слід зазначити, що суд погоджується із твердження представника позивача, що поділ конкретно визначеного майна (автомобілів), що перебуває у спільній сумісній власності, не є підставою для відмови у позові про поділ майна (квартири), яке не було предметом судового розгляду, оскільки майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, продовжує перебувати у спільній власності і після розірвання шлюбу. Тобто, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі її порушення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,4,5,81,263,265,273 ЦПК України, ст.ст. 60, 63, 68, 70, 72 СК України, ст. 256, 261, 257, 261, 372 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд
Позов ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) про поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 45,5 кв.м. та за ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 45,5 кв.м. в порядку розподілу майна, придбаного у шлюбі.
Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 на користь ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн.40 коп.)
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.О. Петренко