печерський районний суд міста києва
Справа № 757/3989/15-ц
09 жовтня 2020 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Батрин О.В.
секретар судового засідання Шевченко Т.В.
справа № 757/3959/15-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач 1: ОСОБА_2
відповідач 2: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
представник позивача - ОСОБА_4 ,
представник відповідача 1 - ОСОБА_5 ,
представник відповідача 2 - ОСОБА_6
У 2015 року АППБ «Аваль» (змінило найменування на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду із позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 16.02.2006 між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 014/0054/74/45897, згідно з яким останньому надано кредит в сумі 99 000,00 доларів США, зі сплатою за користування кредитними коштами в розмірі 12% річних, з остаточним поверненням 16.02.2026. З метою забезпечення своєчасного виконання та повного виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором 16.02.2006. між АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, згідно з яким поручитель та боржник за несвоєчасне або неналежне виконання зобов'язань несуть солідарну відповідальність. Оскільки відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, то в останнього станом на 20.10.2014 утворилась заборгованість за кредитним договором на загальну суму 101 822, 91 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 20.10.2014 (1 долар США = 12,951166 грн.) складає 1 318 725 грн. 41 коп., яку позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на його користь.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва (суддя Москаленко К.О.) від 8 липня 2015 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено (т. 1 а.с. 49-52).
19 та 21 жовтня 2018 року до суду звернулися відповідачі із заявами про перегляд заочного рішення (т. 1 а.с. 80-85, 155-158), мотивуючи тим, що про час, день та місце розгляду справи вони не були належним чином повідомлені, їм не було вручено копію судового рішення та при ухваленні рішення, суд не взяв до уваги обставини та докази, які мають значення для розгляду справи, а саме: пропуск позивачем строку позовної давності на пред'явлення вимог до поручителя ОСОБА_3 , у зв'язку з чим договір поруки є припиненим, підпис ОСОБА_3 у договорі поруки є сумнівним, позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення відсотків, пені. Вказані заяви протоколом автоматизованого розподілу справи розподілені суддям Батрин О.В. та Бортниціькій В.В. (т. 1 а.с. 121, 152).
Ухвалою суду (суддя Бортницька В.В.) від 2 листопада 2018 року заяви відповідачів про перегляд заочного рішення об'єднані в одне провадження та передані судді Батрин О.В. для розгляду (т. 1 а.с. 187).
Крім того, 30 листопада 2018 року відповідач ОСОБА_3 звернулась до суду зі скаргою на постанову про арешт коштів боржника від 23.11.2018 року у виконавчому провадженні № 57308063 (т. 1 а.с. 122-125), яка ухвалою суду від 13 грудня 2018 року за заявою ОСОБА_3 залишена без розгляду (т. 1 а.с. 212).
Ухвалою суду від 07 грудня 2018 року заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 8 липня 2015 року за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасоване та розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 21 лютого 2019 року (т. 1 а.с. 205).
Ухвалою суду від 26 грудня 2018 року заяву позивача від 26 грудня 2018 року про забезпечення позову задоволено частково та накладено арешт на нерухоме майно, а саме на квартиру, загальна площа 158,7 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 76-80, 105-106 контрольного провадження), яка постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року скасована та у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено (т. 1 а.с. 217-224контрольного провадження).
Ухвалою суду від 14 червня 2019 року у задоволенні заяви позивача від 8 липня 2019 року про забезпечення позову відмовлено (т. 1 а.с. 94-97, 172 контрольного провадження), яка постановою Київського апеляційного суду 5 лютого 2020 року залишена без змін (т. 2 а.с. 194, 197-199 контрольного провадження).
Ухвалою суду від 22 липня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви позивача від 8 липня 2019 року про забезпечення позову (т. 1 а.с. 176-179, 200 контрольного провадження), яка постановою Київського апеляційного суду від 5 лютого 2020 року залишена без змін (т. 2 а.с. 195, 200-202 контрольного провадження).
Ухвалою суду від 4 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви позивача від 3 вересня 2019 року про забезпечення позову (т. 1 а.с. 203-207, 237 контрольного провадження), яка постановою Київського апеляційного суду від 5 лютого 2020 року залишена без змін (т. 2 а.с. 196, 203-205 контрольного провадження).
10 січня 2019 року представником ОСОБА_3 - ОСОБА_7 подано відзив на позовну заяву (т. 2 а.с. 5-9), відповідно до якого зазначив, що 10.07.2014 року позивач, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором та сплату відсотків за користуванням кредитом, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й протягом 6 місяців, починаючи від цієї дати, був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя, що ним не було зроблено у встановлений строк. Подання позову про солідарне стягнення кредитної заборгованості з відповідачів у лютому 2015 року свідчить про пропуск строку позовної давності для пред'явлення позовних вимог до поручителя ОСОБА_3 . Крім того, зазначив, що у кредитному договорі встановлено строк виконання основного зобов'язання - до 16 лютого 2026 року, а тому надіслання вимоги про дострокове повернення кредитних коштів позивачем є строком, з якого починає спливати шестимісячний строк пред'явлення вимог до поручителя, що передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України.
17 січня 2019 року від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надійшов відзив на позов (т. 2 а.с. 18-20), відповідно до якого пеня не може стягуватись в іноземній валюті. Крім того, просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог про стягнення пені за період з 15 листопада 2011 року по 5 лютого 2014 року та відсотків до 6 лютого 2012 року. Враховуючи, що позивач пред'явив вимогу до відповідачів про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором та сплату відсотків за користуванням кредитом, тим самим він втратив право на нарахування та стягнення відсотків за кредитним договором після пред'явлення такої вимоги.
21 лютого 2019 року від представника позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» Майтапової В.Ю. надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 39-40), відповідно до якої договір поруки у зв'язку з пред'явленням вимоги про повне дострокове стягнення кредитної заборгованості не припиняє свою дію відповідно до положень п. 4.1 договору поруки, оскільки договір поруки втрачає свою дію з моменту закінчення забезпеченого ним зобов'язання, а також якщо кредитор в межах трирічного строку з дня настання строку основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
21 лютого 2019 року від представника позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» Майтапової В.Ю. надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 41-42), відповідно до якого нарахування пені в іноземній валюті є правомірним, оскільки кредит надавався в іноземній валюті. Нарахування відсотків після надіслання відповідачу листа-вимоги про дострокове виконання зобов'язань не припиняє нарахування відсотків за користування кредитними коштами.
25 лютого 2019 року від представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 подано заперечення на відповідь на відзив (т. 2 а.с. 51-52), відповідно до якого у відповіді на відзив представник банку не навів жодних спростувань доводів відповідача, викладених у відзиві на позов.
15 березня 2019 року представником банку ОСОБА_8 подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просила стягнути в солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором в розмірі 101 822,91 доларів США та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 654 грн. (т. 2 а.с. 66).
Під час проведення підготовчого судового засідання ухвалою суду від 25 жовтня 2019 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про призначення у справі судово-економічної експертизи - відмовлено (т. 2 а.с. 21-22, 230, 234).
Ухвалою суду від 25 жовтня 2019 року закрито підготовче судове засідання та судовий розгляд справи призначено на 7 лютого 2020 року (т. 2 а.с. 235).
Ухвалою суду від 22 червня 2020 року замінено у цивільній справі позивача Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ОСОБА_1 , у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про зупинення провадження у справі відмовлено (т. 3 а.с. 6-8, 102-103).
Ухвала суду про заміну позивача правонаступником постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залишена без змін (а.с. 159-162 контрольного провадження).
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримав позовні вимоги, мотивуючи обставинам, викладеними у позові та заяві про уточнення позовних вимог.
Представник відповідача 1 - ОСОБА_5 , представник відповідача 2 - ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали з обставин, викладених у відзиві на позов та письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 та про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 , виходячи з такого.
Судом встановлено, що 16 лютого 2006 року між АППБ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого ОСОБА_2 було надано кредит в сумі 99 000,00 доларів США, зі сплатою за користування кредитними коштами в розмірі 12% річних, з остаточним поверненням 16.02.2026 року (т. 1 а.с. 10-14).
Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором перед відповідачем, надавши останньому грошові кошти в розмірі 99 000,00 доларів США шляхом перерахування коштів на поточний рахунок відповідача відповідно до п. 3.2. кредитного договору.
З метою забезпечення своєчасного та повного виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором 16.02.2006 р. між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки, згідно з яким поручитель та боржник за несвоєчасне або неналежне виконання зобов'язань несуть солідарну відповідальність (т. 1 а.с. 15-16).
Оскільки відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, то в останнього станом на 20.10.2014 утворилась заборгованість за кредитним договором на загальну суму 101 822, 91 доларів США (т. 1 а.с. 6-9).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати кредит позичальнику в розмірі й на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (ст. 526 ЦК України).
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 1.2, 1.3, 1.4, 5.1 кредитного договору, відповідач ОСОБА_2 , який є позичальником, взяв на себе зобов'язання погашати кредит та сплачувати позивачеві нараховані проценти за користування кредитом.
Водночас, взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, зокрема, з погашення суми кредиту та процентів відповідачем ОСОБА_2 не були виконані, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість за кредитним договором.
Відповідно до наданого представником позивача розрахунку, заборгованість за зазначеним договором про надання кредиту станом на 20.10.2014 становить 101 822,91 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 20.10.2014 (1 долар США - 12,951166 грн.) складає 1 318 725 грн. 41 коп. в тому числі:
- 83 252,05 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 1 078 211 грн. 12 коп. - заборгованість за кредитом;
- 7 609,15 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 98 547 грн. 36 коп. - сума заборгованості за відсотками;
- 10 961,71 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 141 966, 93 грн. - сума пені за порушення графіку повернення кредиту та сплату відсотків.
Відповідно до змісту ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Згідно з п. 7.5 кредитного договору позивач має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом, штрафні санкції та інші витрати, у випадках невиконання позичальником принаймні будь-якої з умов цього договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту.
Таке стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника, включаючи забезпечення за цим договором, за умови попереднього (за 10 днів) повідомлення позичальника рекомендованим листом.
Враховуючи наведене, непогашення позичальником кредитної заборгованості, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 тіла кредиту у розмірі 83 252,05 доларів США.
Що стосується позовних вимог про стягнення відсотків з ОСОБА_2 , то вони підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Як вбачається з наданого банком суду розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором № 014/0054/74/45897 від 16.02.2006 р., позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 відсотки, нараховані до 30.10.2014 р.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Така правова позиція висловлена у п. 90-91 постанови Великої Палати Верховного Суду від березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц.
Враховуючи, що 10.07.2014 року банк надіслав поручителю ОСОБА_3 та позичальнику ОСОБА_2 вимогу № 11400000/15-1680, відповідно до якої банк вимагав негайно погасити заборгованість за кредитним договором (т. 1 а.с. 17-18) та з урахуванням положень ч. 2 п. 7.5 кредитного договору, з 21 липня 2014 року у банку припинилось право на нарахування відсотків за кредитним договором.
З урахуванням наведеного, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню відсотки за користування кредитом по 21 липня 2014 року, тобто у розмірі 4 954,20 доларів США.
Також суд дійшов висновку про стягнення пені в межах строку позовної давності відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України (позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку пеня за період з 15.11.2011 року по 30.10.2014 року становить 11 357,12 доларів США.
З урахуванням положень строку позовної давності, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, розмір пені за один рік становить 6 720,35 доларів США (11 357,12 доларів США пеня станом на 30.10.2014 року - 4 636,77 доларів США пені станом на 5.02.2014 року).
Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов'язання, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.
Такий правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
З урахуванням наведеного та враховуючи курс гривні до долара США станом на 6 лютого 2015 року (час подання позову (2 313,058 грн. за 100 доларів США) розмір пені становить 114 593 грн. 52 коп. (6 720,35 доларів США х 2 313,058 грн. / 100).
Таким чином, суд дійшов про часткове задоволення позовних вимог позивача до відповідача ОСОБА_2 та стягнення з останнього заборгованості за кредитним договором у розмірі 83 252,05 доларів США, заборгованості по відсоткам у розмірі 4 954,20 доларів США, що разом складає 88 206,25 доларів США та пеню у розмірі у розмірі 114 593 грн. 52 коп.
Що стосується позовних вимог до ОСОБА_3 , то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до неї, виходячи з такого.
Відповідно до п. 1.3 договору поруки сторони договору визначають, що у випадку невиконання боржником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих процентів за користування кредитом та штрафних санкцій.
У пункті 2.2 договору поруки встановлено, якщо надійде вимога про погашення суми заборгованості за кредитним договором і таких коштів у поручителя не буде, то кредитор має право звернути стягнення за рахунок майна поручителя, згідно з нормами чинного законодавства.
Відповідно до пункту 4.1 договір поруки набирає чинності з моменту його підписання сторонами та втрачає свою дією з моменту закінчення забезпеченого ним зобов'язання. При цьому, сторони констатують, що строк закінчення цього договору не вказується ними конкретно, так як він визначається моментом повного погашення заборгованості позичальника за кредитним договором.
Судом встановлено, що 10.07.2014 року банк надіслав поручителю, ОСОБА_3 та позичальнику ОСОБА_2 вимогу № 11400000/15-1680, відповідно до якої банк вимагав негайно погасити заборгованість за кредитним договором (т. 1 а.с. 17-18).
Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Як встановлено судом позовна заява до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 була подана 02.02.2015 року (т. 1 а.с. 25).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
У разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, що діяла на час звернення до суду з позовною заявою) передбачені три випадки визначення строку дії поруки:
- протягом строку, встановленого договором поруки;
- протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя;
- протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позов до поручителя.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію цього виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом із тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Договором поруки, укладеним між банком та ОСОБА_3 не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за кредитним договором. Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України.
Судом встановлено, що 10.07.2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надіслав ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вимогу, в якій повідомив про наявність заборгованості та про необхідність дострокового виконання всіх боргових зобов'язань за кредитним договором негайно.
Докази вручення вимоги боржнику в матеріалах справи відсутні. Однак, це не має правового значення для оцінки поведінки позивача у справі.
Враховуючи, що таке рішення про дострокове повернення кредитних коштів приймалося саме банком, незалежно від того, чи отримали позичальник та поручитель такі повідомлення, згадані зміни настали та є обов'язковими для позивача, це зумовлювало обов'язок банка пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати, визначеної в договорі.
Таким чином, у зв'язку з тим, що позивач пред'явив 10 липня 2014 року вимогу позичальнику та поручителю про дострокове погашення кредитної заборгованості відповідно до умов кредитного договору, то з урахуванням положень п. 7.5 кредитного договору через 10 днів з цієї дати у банка виникло право протягом шести місяців звернутися до суду з відповідним позовом до поручителя.
Проте, із позовом про стягнення заборгованості до боржника та поручителя банк звернувся 02.02.2015 року, тобто з пропуском встановленого строку.
Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й протягом шести місяців, починаючи від цієї дати, був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя.
Таким чином, якщо кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з поручителя ОСОБА_3 у зв'язку з пропуском шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя.
Відповідно до ч. 2 п. 4.1 договору поруки порука припиняється, якщо кредитор в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (п. 4 ст. 559 ЦК України).
Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
*
Разом із тим позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК Україні: і. При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що право кредитора на пред'явлення вимоги до поручителя та обов'язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов'язання припинилися.
Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 , то судовий збір на користь позивача з неї не стягується.
Водночас, на користь позивача підлягає відшкодуванню сплачений судовий збір відповідачем ОСОБА_2 пропорційно сумі задоволених вимог.
Ціна позову становила 101 822,91 доларів США.
Суд дійшов висновку про часткове задоволення позову на загальну суму 93 160,45 доларів США (заборгованість за кредитним договором у розмірі 83 252,05 доларів США + заборгованість по відсоткам у розмірі 4 954,20 доларів США + заборгованість по пені у розмірі 6 720,35 доларів США та пеню , що еквівалентно 114 593 грн. 52 коп.), що становить 91,49% від суми задоволених позовних вимог (93 160,45 доларів США х 100% / 101 822,91 доларів США).
Позивачем при подання позову було сплачено 3 656 грн.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню 3 343 грн. 04 коп., що становить 91,49% від 3 656 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.258, 525, 526, 530, 533, 554, 559, 1054, 1048 ЦК України, ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 83 252,05 доларів США, по відсоткам у розмірі 4 954,20 доларів США, що складає 88 206,25 доларів США та пеню у розмірі у розмірі 114 593 грн. 52 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 343 грн. 04 коп. судового збору.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
відповідач 1: ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2
відповідач 2: ОСОБА_3 : АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Суддя О.В.Батрин