Справа № 320/1049/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
02 листопада 2020 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів Василенка Я. М., Степанюка А. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2020, -
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДФС у Київській області від 26.09.2018 № 0058425202 та просив зобов'язати ГУ ДФС у Київській області внести достовірні відомості про відсутність за позивачем боргу зі сплати ЄСВ за 2015-2016 та про сплату ним ЄСВ як за ФОП за 2017 та за 2018 в повному обсязі до інформаційної системи ДФС України та подати ці відомості до ПФУ.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 задоволено позов у повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач ГУ ДПС у Київській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи, що безпосередня участь сторін у судовому засіданні, в даному випадку, не є обов'язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з'ясування фактичних обставин, та з огляду на заходи щодо запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, колегія суддів у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін в порядку письмового провадження.
Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як убачається з матеріалів справи, позивач з 18.03.2015 зареєстрований як ФОП 3 групи, обравши спрощену систему оподаткування 4% від доходу, без сплати податку на додану вартість.
У період з 18.03.2015 по 31.12.2015 позивач підприємницьку діяльність не здійснював, доходу не отримував, що підтверджується податковими деклараціями платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за 2015 рік, відтак, не зобов'язаний був нараховувати та сплачувати ЄСВ.
З 01.01.2016 були внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого ЄСВ було зменшено з 34,7 % на 22% від суми нарахованої заробітної плати.
Розмір заробітної плати для ФОП, які ведуть підприємницьку діяльність і отримують дохід, підприємці мали право визначати самостійно, але не менше мінімальної заробітної плати.
Отже, підприємці, які у 2016 році вели підприємницьку діяльність і отримували дохід, повинні були нараховувати собі заробітну плату не менше 1600,00 грн та сплачувати ЄСВ із неї 22% - 352, 00 грн за місяці.
У 2016 році позивач підприємницьку діяльність не здійснював, що підтверджується податковими деклараціями платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2016р.
Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до яких з 01.01.2017 фізичні особи підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування зобов'язані незалежно від отримання доходів сплачувати ЄСВ у розмірі 22% від мінімальної заробітної плати, тобто 704, 00 грн за місяць, а з 01.01.2018 - 819, 06 грн за місяць.
Позивачем з 2017 своєчасно сплачувалося ЄСВ, що підтверджується платіжними дорученнями від 05.04.2017 № 3, від 11.07.2017 № 7, від 18.10.2017 № 8, від 02.01.2018 № 11, від 17.04.2018 № 15, від 19.07.2018 № 16 та від 17.10.2018 № 18.
Станом на 10.10.2017 позивач податкового боргу не мав, що підтверджується інформацією податкового органу.
Відповідно до довідки пенсійного фонду форма ОК-5 станом на 11.01.2018 «Про індивідуальні відомості про застраховану особу» відомості щодо позивача у частині сплати ЄСВ та про наявність заборгованості зі сплати ЄСВ відсутні.
Позивачем 18.10.2018 отримано рішення про застосування штрафних санкцій від 26.09.2018 № 0058425202 у розмірі 7324, 64 грн за період з 20.10.2015 по 19.07.2018.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся зі скаргами до ГУ ДФС у Київській області та ДФС України.
Рішеннями ГУ ДФС у Київській області від 14.11.2018 № 6007/ФОП/10-36-10-01 та ДФС від 09.01.2019 № 901/6/99-99-11-05-02-25 скарги залишено без розгляду, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача була відсутня заборгованість зі сплати ЄСВ за період з 2015 по 2017 рік, а з 2017 року позивачем ЄСВ сплачувалося в повному обсязі. Таким чином, у податкового органу були відсутні підстави для нарахування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску, а відповідно і штраф та пеню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Колегія суддів зазначає, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи-підприємці).
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
За змістом частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
В силу частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується такий внесок.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Згідно з ч. 4 ст.25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.
Визначальною умовою для наявності обов'язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність є наявність у особи статусу фізичної особи-підприємця.
Державна реєстрація фізичних осіб - підприємців полягає у засвідчення факту набуття статусу підприємця фізичною особою. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації.
Документом, який підтверджує статус фізичної особи - підприємця відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року №755-IV, як суб'єкта підприємницької діяльності, є витяг з Єдиного державного реєстру, в якому зазначаються основні види діяльності.
Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Як встановлено під час апеляційного розгляду справи, згідно з даними інтегрованої картки позивача по єдиному соціальному внеску автоматично здійснені наступні нарахування: за 2015 - недоїмка складає 4448, 58 грн; за 2016 - 8246, 22 грн. У подальшому кошти, що сплачувалися позивачем направлялися на погашення недоїмки, що виникла у період з 2015 по 19.01.2017, в супереч тому, що у позивача була відсутня заборгованість зі сплати ЄСВ за період з 2015 по 2017 рік.
Вказане свідчить про те, що податковим органом оскаржуване рішення прийнято протиправно, та підлягає скасуванню.
Згідно з пунктом 3 Розділу 1 Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422, оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.
Пунктом 1 Розділу ІІ Порядку № 422 передбачено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень.
При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов'язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою.
У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки встановлено, що у позивача відсутня заборгованість зі сплати ЄСВ, то ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання ГУ ДФС у Київській області внести достовірні відомості про відсутність у позивача боргу зі сплати ЄСВ за 2015-2016 та про сплату ним ЄСВ за ФОП за 2017 та за 2018 в повному обсязі до інформаційної системи ДФС України та подати ці відомості до ПФУ.
Апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги. Інші доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі вказаного не спростовують, тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позову.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
А. Г. Степанюк
Повний текст постанови виготовлено 02.11.2020