Справа № 620/1731/20 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О.
02 листопада 2020 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів Василенка Я. М., Степанюка А. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Авто Транс» до Північної митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови, за апеляційною скаргою Північної митниці Держмитслужби на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.07.2020, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Північної митниці Держмитслужби в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення у вигляді картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA102030/2020/00011 та рішення про коригування митної вартості товарів № UA102000/2020/000012/2 від 08.01.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару позивач надав митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному у частині другій статті 53 Митного кодексу України, та чітко ідентифікують оцінюваний товар, містять достовірні дані про числові показники складових митної вартості.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що безпосередня участь сторін у судовому засіданні, в даному випадку, не є обов'язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з'ясування фактичних обставин, колегія суддів у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відкладення розгляду справи спричинить невиправдане порушення процесуального строку її розгляду.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як убачається з матеріалів справи, 11.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Авто Транс» та STDA bуba укладено контракт № 11-12/2019, згідно якого позивачем були придбані 11 бувших у використанні сідлових тягачів, зокрема, сідельний тягач колісний марки «VOLVO» модель - FH460 GL, номер шасі/кузова - № НОМЕР_1 , рік випуску 2014, вартістю 18840 євро.
З метою здійснення митного оформлення вказаного транспортного засобу та підтвердження митної вартості товару, позивачем до Північної митниці Держмитслужби було подано вищевказаний контракт, митну декларацію № UA102030/2020/631040, рахунок-фактуру (інвойс) від 30.11.2019 № Y.T.2019326-239, платіжні доручення № 55 від 16.12.2019, № 56 від 20.12.2019, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , довідку про транспортні витрати на доставку транспортного засобу № 264 від 28.12.2019, копію митної декларації країни відправлення № 19BEE0000059645541 від 17.12.2019, сертифікат з перевезення (походження) товару № E 5.753.170 від 17.12.2019 та інші товаросупровідні документи (а.с. 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 59).
Під час перевірки наданих для підтвердження митної вартості товару документів фахівцями контролюючого органу представнику позивача було надіслано повідомлення, в якому вказано, що оскільки невідомо відомості про всі складові заявленого рівня митної вартості необхідне подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів за митною декларацією, а саме: висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, на яке представником позивача було повідомлено митному органу про відсутність можливості надання додаткових документів.
08.01.2020 Північною митницею Держмитслужби було прийнято рішення UA102000/2020/000012/2 про коригування митної вартості товарів, згідно якого митним органом було визначено митну вартість товару 24950 євро.
У графі 33 вказаного рішення було зазначено, що в порядку контролю правильності визначення митної вартості товару митним органом здійснено перевірку достовірності інформації, що наведена в поданих до митного оформлення документах. Вказано, що до митного оформлення було подано рахунок від 30.11.2019 № Y.T.2019328-239, згідно якого термін оплати до 15.12.2019, в той же час оплата за товар була здійснена 16.12.2019 згідно платіжного доручення № 55 та 20.12.2019 згідно платіжного доручення № 56, тобто в термін, що перевищує обумовлений в рахунку. Договір на поставку транспортних засобів був заключений 11.12.2019, а рахунок-фактура виписана продавцем 30.11.2019, тобто рахунок-фактура був виписаний раніше контракту. Згідно декларації країни відправлення від 17.12.2019 № 19ВЕЕ0000059645541 країною експорту вантажу є королівство Бельгія, а в той же час згідно технічного паспорту від 16.12.2019 № А 46020986 є Австрія. Моніторингом комерційних пропозицій щодо вживаних транспортних засобів ідентичних та подібних оцінюваному з використанням відкритих зовнішніх джерел, саме інтернет-pecypcy www.truckscout24.com встановлено, що вартість транспортного засобу «Сідельний тягач колісний VOLVO» модель «FH460 GL», 2014 року першої реєстрації, з дизельним двигуном, потужністю 345 кВт знаходиться в діапазоні від 24 900 EUR, що, в свою чергу, значно вище вартості автомобіля, вказаній у рахунку- фактурі від 30.11.2019 № Y.T.2019328-239.
Митну вартість транспортного засобу скориговано відповідно до комерційних пропозицій щодо вживаних транспортних засобів, ідентичних та подібних оцінюваному, з використанням відкритих зовнішніх джерел, митну оцінку здійснено із застосуванням резервного методу визначення митної вартості - 24950 євро.
Коригування митної вартості слугувало підставою для видання картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA102030/2020/00011.
Позивач вважає таке рішення незаконним та таким, що не ґрунтується на нормах права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано переконливих доказів, які підтверджують правомірність прийняття оскаржуваного рішення щодо коригування митної вартості. Натомість, на думку суду, надані позивачем до митного оформлення документи спростовують сумніви щодо достовірності поданих декларантом відомостей про митну вартість товару та/або неправильності обрання позивачем методу визначення та обчислення митної вартості товару.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статей 49, 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Як встановлено частиною другою статті 52 Митного кодексу України, декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з частинами першою, другою статті 53 Митного кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Прямо передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
У ч.ч. 1, 3, 4 ст. 368 МК України закріплено, що для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів.
Особа, яка декларує товари, вправі довести достовірність відомостей, представлених для визначення їх фактурної вартості.
У разі наявності доказів недостовірності заявленої фактурної вартості товарів органи доходів і зборів визначають їх вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари відповідно до вимог цього Кодексу.
У п.п. 3.16, 6.2 Загального додатку до Конвенції визначено, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Згідно зі статтею 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною п'ятою статті 54 Митного кодексу України передбачено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Згідно з частиною першою статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Частинами другою та третьою статті 58 Митного кодексу України передбачено, що Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до частин четвертої п'ятої статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методом (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.
Так, позивачем до митного оформлення було, серед інших документів, надано контракт від 11.12.2019 № 11-12/2019, рахунок-фактуру (інвойс) від 30.11.2019 № Y.T.2019326-239, платіжні доручення № 55 від 16.12.2019, № 56 від 20.12.2019, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , довідку про транспортні витрати на доставку транспортного засобу № 264 від 28.12.2019 та в яких зазначено характеристики товару: марку та модель автомобіля, номер кузова, рік виробництва, ціну.
Відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України рахунок-фактура (інвойс) є обов'язковим документом, який подається декларантом на підтвердження заявленого рівня митної вартості.
Інвойс - це документ в міжнародній комерційній діяльності, що надається продавцем іноземному покупцеві. В інвойсі обов'язково повинно бути зазначено назва та юридична адреса організації - експортера, назва і адреса компанії-покупця, найменування товару, його кількість, ціна та умови поставки, характеристика товару (колір, вага і т.п.).
Отже, позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною контракту було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною другою статті 53 Митного кодексу України.
Як встановлено, підставою для коригування відповідачем показника митної вартості товару стало те, що до митного оформлення було подано рахунок від 30.11.2019 № Y.T.2019326-239, згідно якого термін оплати до 15.12.2019, в той же час оплата за товар була здійснена 16.12.2019 згідно платіжного доручення № 55 та 20.12.2019 згідно платіжного доручення № 56.
Разом з тим, відповідачем не доведено впливу порушення терміну оплати рахунку-фактури на митну вартість заявленого до митного оформлення транспортного засобу.
Згідно умов контракту від 11.12.2019 № 11-12/2019, його загальна вартість складає 187240,00 євро, зокрема, вартість сідлового тягача, становить 18840,00 євро, а платіжними дорученнями № 55 від 16.12.2019 на суму 171 871,00 євро та № 56 від 20.12.2019 на суму 15369,00 євро підтверджується повна оплата вказаного контракту.
Під час митного оформлення позивачем була надано сертифікат з перевезення (походження) товару № E 5.753.170 від 17.12.2019, згідно якого країною походження товару є Бельгія.
Відповідач вказує, що моніторинг комерційних пропозицій щодо вживаних транспортних засобів, ідентичних та подібних оцінюваному, з використанням відкритих зовнішніх джерел, а саме інтернет-pecypcy www.truckscout24.com., свідчить, що вартість транспортного засобу «Сідельний тягач колісний VOLVO» модель «FH460 GL», 2014 року першої реєстрації, з дизельним двигуном, потужністю 345 кВт знаходиться в діапазоні від 24 900 EUR.
Щодо правомірності використання вказаних відомостей ресурсу www.truckscout24.com., апеляційний суд зазначає, що ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження відповідачем не було надано жодних доказів щодо правомірності використання даного інформаційного ресурсу, щодо об'єктивності висвітлених ним даних та їх експертному дослідженні, а також щодо можливості їх застосування до автомобіля імпортованого саме позивачем, з урахуванням його технічних характеристик.
У спірних відносинах цінова інформація з об'єктивних причин не містить усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу. Такі дані з інтернет-ресурсу не можуть мати першочергового значення у порівнянні з наданими декларантом первинними документами про товар та в силу ч. 3 ст. 57 Митного кодексу України використовуватися для визначення митної вартості.
Позивачем було надано при імпортуванні автомобіля всі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості, якими, зокрема підтверджується його вартість, митницею не вимагалися якісь конкретні документи на підтвердження обставин, що викликали сумніви у контролюючого органу.
Крім того, апелянтом не доведено, тим більше з урахуванням його ж доводів, неможливість застосування жодного методу коригування, що передує резервному (зокрема методу «за ціною договору щодо ідентичних товарів»).
Водночас, в разі здійснення коригування митної вартості, у рішенні про коригування митний орган обов'язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості за відповідним методом. Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, контролюючий орган повинен також зазначити докладну інформацію і джерела, які ним використовувалися. У спірному рішенні про коригування митної вартості такі дані відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 р. по справі № 809/4367/15.
Крім того, слід враховувати, що ст. 53 МК України, якою врегульовано порядок підтвердження декларантом заявленої митної вартості та її перевірки митницею, не містить жодних вимог щодо необхідності додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість, зокрема й в рахунку-фактурі та квитанції.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 р. по справі № 809/1884/16.
Відповідачем не доведено, що подані позивачем документи для визначення митної вартості товару містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значенні складових вартості автомобіля, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за нього.
Вказане свідчить про недоведеність відповідачем обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містили всі необхідні числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.
Наведені вище порушення в цілому вказують на необґрунтованість картки відмови в прийнятті митної декларації.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи які спростовують сумніви щодо достовірності поданих декларантом відомостей про митну вартість товару та/або неправильності обрання позивачем методу визначення та обчислення митної вартості товару.
Доказів, які б спростовували зазначене або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду не надано.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з'ясувавши обставини справи.
Також колегія суддів зазначає, що від представника позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн. 00 коп.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом статті 134 КАС витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16.
На виконання вказаних вище положень та обов'язку доказування позивачем зазначено, що 30 квітня 2020 року між Адвокатським об'єднанням «ФІДЕС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП АВТО ТРАНС» було укладено договір про надання правничої допомоги № 71, за яким безпосереднє представництво ТОВ «ВІП АВТО ТРАНС» здійснює адвокат Мхитарян Юлія Володимирівна.
01 вересня 2020 року між Адвокатським об'єднанням «ПРОТЕСТ» та ТОВ «ВІП АВТО ТРАНС» було укладено додаткову угоду № 3 до договору про надання правничої допомоги № 71, якими визначено порядок оплати послуг (гонорару) Адвокатському об'єднанню за надання правничої допомоги по справі про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA102030/2020/00011 та Рішення про коригування митної вартості товарів № UA102000/2020/000012/2 від 08.01.2020.
Відповідно до п. 3.1 додаткової угоди № 3 до договору про надання правничої допомоги №71, розрахунок з Адвокатським об'єднанням здійснюється шляхом зарахування відповідних грошових коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського об'єднання, реквізити якого зазначаються у відповідному рахунку на оплату гонорару або у інший не заборонений чинним законодавством спосіб.
При цьому, у зв'язку зі зміною найменування Адвокатського об'єднання «ФІДЕС» на Адвокатське об'єднання «ПРОТЕСТ», зміною банківських реквізитів Адвокатського об'єднання та його керуючого партнера, Адвокатське об'єднання «ПРОТЕСТ» уклало з ТОВ «ВІП АВТО ТРАНС» додаткову угоду від 01 червня 2020 року угоду № 2 до договору про надання правничої допомоги № 71.
Адвокатським об'єднанням «ПРОТЕСТ» було виставлено ТОВ «ВІП АВТО ТРАНС» рахунок-фактуру (рахунок на оплату гонорару) від 03.09.2020 № 71/1/2.
25.09.2020 ТОВ «ВІП АВТО ТРАНС» здійснено оплату послуг (гонорару) Адвокатському об'єднанню на його розрахунковий рахунок за надання правничої допомоги, у т.ч. за оскарження картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA102030/2020/00011 та Рішення про коригування митної вартості товарів № UA102000/2020/000012/2 від 08.01.2020, що підтверджується банківською випискою по рахунку АО «ПРОТЕСТ» за вересень 2020 року та відповідним платіжним дорученням.
27.10.2020 між Адвокатським об'єднанням «ПРОТЕСТ» та ТОВ «ВІП АВТО ТРАНС» підписано акт наданих послуг № 71/1/2.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою позивач підтверджує: договором про надання правничої допомоги № 71 від 30.04.2020; додатковою угодою № 3 до договору про надання правничої допомоги № 71 від 30.04.2020; додатковою угодою №2 до договору про надання правничої допомоги № 71 від 30.04.2020; рахунком-фактурою (рахунком на оплату гонорару) від 03.09.2020 № 71/1/2; актом наданих послуг від 27.10.2020 № 71/1/2 та детальним описом робіт (наданих послуг) підготовленого для суду;
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги підтверджується вищеописаними доказами та банківською випискою по рахунку АО «ПРОТЕСТ» за вересень 2020 року та відповідним платіжним дорученням.
Враховуючи викладене клопотання щодо повернення коштів за правничу допомогу підлягає задоволенню, оскільки представником позивача надано платіжне доручення на 1500,00 грн, які представник позивача просить суд стягнути з відповідача і вказані кошти є співмірними наданим послугам відповідно до детального опису робіт.
Положеннями ч. 1 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Дослідивши надані докази, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про їх відповідність вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно ч. 7 ст. 139 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем заначено про завищення витрат на правничу допомогу, однак, таке клопотання не містить спростування обґрунтованості суми витрат на правничу допомогу, їх не співмірності або завищеності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
В контексті викладеного вище, судова колегія погоджується з аргументами позивача щодо наявності підстав для відшкодування на користь документально підтверджених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Північної митниці Держмитслужби на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Авто Транс» до Північної митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Північної митниці Держмитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Авто Транс» понесені витрати на правничу допомогу у сумі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
А. Г. Степанюк
Повний текст постанови виготовлено 02.11.2020