02 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/486/20
Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Димерлія О.О.
суддів: Єщенка О.В. , Танасогло Т.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2020р. у справі № 420/486/20 за позовом за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання відмови протиправною, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року «Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 15 протоколу від 22 листопада 2019 р. № 161;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року «Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
В обґрунтування позовних вимог позивач наголошував на тому, що він є учасником бойових дій, та в період з 20.06.1981р. по 21.07.1983 р. брав участь у бойових діях в складі діючої армії в Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується довідкою Київського районного військового комісаріату №192 від 24.12.2007р. Відповідно до витягу із наказу Міністра оборони СРСР №0634 від 30 травня 1990 року майор ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в запас за пунктом 59 підпункту «в» (за скороченням штату). Відповідно до витягів із акту огляду МСЕК серії 2-18 ОВ №078338 від 04.03.2008р. та серії 10-ААВ від 05.02.2014 р. позивачу установлено друга група інвалідності у зв'язку з пораненням, захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Позивач також вказував, що він звертався до Військового комісару Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з відповідною заявою про виплату одноразової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, та додав до неї перелік необхідних документів, однак згідно витягу із протоколу від 22 листопада 2019 року № 161 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Міністерства оборони України відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 звільнений з військової служби до набуття чинності Законом України від 4 квітня 2006 року №3597-ІУ "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлено до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Позивач не погоджувався із прийняттям вказаного рішення посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. та вказавши, що позивач, як особа з інвалідністю 2 групи, причина інвалідності - у зв'язку з пораненням, захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України №2011-ХІІ в редакції на момент встановлення інвалідності позивачу, а саме - 04.03.2008р. Разом з тим, в силу приписів статті 58 Конституції України, частина 8 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ набрала чинності 01 січня 2014 року, а тому на спірні правові Законом України № 5040-VІ від 04 липня 2012 року «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» відносини не розповсюджується.
Відповідач - Міністерство оборони України з позовними вимогами не погоджувалось, та вважало їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву, наголошуючи, зокрема, на тому, що ОСОБА_1 не має права на одноразову грошову допомогу, а копія виписки із акта огляду МСЕК серії 2-18 ОВ № 078338 від 05.03.2008р. не є належним та достовірним доказом викладених у позові обставин. Також, відповідач зазначав, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби 1990 року, тобто до набуття чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" № 3597-IVвід 04.04.2006р., яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги. Крім того, позивачем не надано документів, які передбачено п. 3 Порядку №499. Позивач не проходив військово-лікарську комісію, причинно-наслідковий зв'язок штатною ВЛК не встановлювався. Приховуючи дану обставину, з надуманих підстав позивач помилково вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги від Міністерства оборони України станом на 04.03.2008р. Таким чином, на думку відповідача, позивач вводить суд і Міністерство оборони України в оману, коли наводить у позові, всупереч доданим документам, інше формулювання причини інвалідності: "у зв'язку із пораненням, захворюванням, пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.", ніж те, що зазначено у виписці із акта огляду МСЕК серії 2-18 ОВ № 078338 від 05.03.2008р. У позивача такого причинного зв'язку поранення: "Поранення, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби" немає, а відтак посилання позивача на Порядок № 499 безпідставне. Разом з тим, відповідач вказував, що з 1 січня 2014 року Законом встановлено термін, протягом якого особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати його, а саме - протягом трьох років з дня виникнення у них такого права (ч. 8 ст. 16-3 Закону) та дана норма поширюється на позивача так як він мав право звернутися вже після повторного огляду та підтвердження групи 2 інвалідності і встановлення іншої причини інвалідності - після 05.02.2014р. При цьому, ОСОБА_1 не звертався після 05.02.2014р. протягом трьох років для реалізації свого права, а тому не має взагалі права на подання заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2020р. по справі №420/486/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 15 протоколу від 22 листопада 2019 року № 161.
Зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року «Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач набув право на отримання одноразової допомоги з моменту встановлення йому групи інвалідності. Також, зі змісту виписки з акту огляду МСЕК №078338 та довідки Серії 10-ААВ №584091 від 05.02.2014р. чітко вбачається причинно-наслідковий характер виникнення захворювання - «поранення отримане під час війни в Афганістані» та «захворювання пов'язане з виконанням обов'язкової військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії».
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Міністерством оборони України подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідач просить оскаржуване рішення у вказаній частині скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги Міністерство оборони України наводить тіж самі доводи, які зазначено у відзиві на позовну заяву.
У зв'язку з відсутністю клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, апеляційний суд, з урахуванням приписів п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснює розгляд справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з урахуванням наступного.
Зокрема, колегію суддів установлено, що 30 травня 1990 року майор ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в запас за пунктом 59 підпункту «в» (за скороченням штату) та виключений з усіх видів грошового забезпечення, що підтверджується витягом з наказу начальника штабу Краснознам'яного Одеського військового округу №0150 від 16.06.1990р.
Судом з'ясовано, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій і в період з 20.06.1981р. по 21.07.1983 р. брав участь у бойових діях в складі діючої армії в Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується довідкою Київського районного військового комісаріату №192 від 24.12.2007р.
Згідно із виписки з акту огляду медико-соціальною експертної комісії до довідки Серії 2-18 ОВ №078338 від 04.03.2008р. ОСОБА_1 при первинному огляді установлено другу групу інвалідності, із зазначенням причини «поранення отримане під час війни в Афганістані».
Відповідно до виписки з акту огляду медико-соціальної експертної комісії до довідки Серії 10-ААВ №584091 від 05.02.2014р. ОСОБА_1 , при повторному огляді, якому встановлено другу групу інвалідності зазначено, що «захворювання пов'язане з виконанням обов'язкової військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії».
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №161 від 22.11.2019р., ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті спірної грошової одноразової допомоги, оскільки заявник звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006р. №3597-ІУ «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01 січня 2014року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 41 якого виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно із частиною 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
При цьому, пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1331;
- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Водночас, станом на 04.03.2008р. (встановлення позивачу вперше інвалідності ІІ групи) не існувало правової норми щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги такій категорії військовослужбовців.
Предметом спору в межах розгляду даної адміністративної справи є вимога щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, інвалідність якому встановлено 04.03.2008р., отже саме з вказаної дати у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.
На час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, а саме Порядок № 499.
Частиною 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній до 1 січня 2014 року), передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Аналогічне правило закріплено Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку №499, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі: 24-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи, а у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби - у розмірі: 30-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.
Відносно посилань скаржника на те, що право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло в 2008 році, але із відповідною заявою він звернувся лише у 2019 році, тобто із пропуском трирічного строку звернення, встановленого частиною 8 статті 16-3 Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначалось вище, пунктом 2 Порядку № 975 установлено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Днем виникнення права на одноразову грошову допомогу у позивача, відповідно до приписів пункту 3 Порядку № 975, є березень 2008 року (встановлення ІІ групи інвалідності при первинному огляді), а відтак виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватися на підставі нормативно-правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.
Водночас, частина 8 статті 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, набрала чинності лише з 01 січня 2014 року відповідно до пункту 1 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» № 5040-VI від 04 липня 2012 року.
Конституційним Судом України у рішенні від 9 лютого 1999 р. у справі №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, в силу приписів статті 58 Конституції України, частина 8 статті 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», внесена Законом України № 5040-VI від 04 липня 2012 року «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців», набрала чинності 01 січня 2014 року, а тому на спірні правовідносини не розповсюджується.
Доводи відповідача про те, що нова редакція (з 01 січня 2014 року) Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюється на позивача з огляду на дату звільнення також є безпідставними, оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» законодавство пов'язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги. Отже, у спірних правовідносинах застосовується редакція статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка діяла до 01 січня 2014 року.
З урахуванням зазначеного правового регулювання спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб».
При цьому, судом відхиляються, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог посилання скаржника на те, що при зверненні за виплатою зазначеної допомоги ОСОБА_1 порушено вимоги Порядку № 499 від 28.05.2008 р., а саме, не надано документ про встановлення причинно - наслідкового зв'язку поранення встановленого ВЛК, оскільки вказані обставини не були вказані у спірному рішенні від №161 від 22.11.2019р. в якості підстави для відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку саме тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Натомість, зі змісту виписки з акту огляду МСЕК №078338 та довідки Серії 10ААВ №584091 від 05.02.2014р. чітко вбачається причинно-наслідковий характер виникнення захворювання - «поранення отримане під час війни в Афганістані» та «захворювання пов'язане з виконанням обов'язкової військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії».
З урахуванням приписів частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, оскільки за наслідками судового розгляду встановлено, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, а також прийнявши до уваги наявність у позивача права на отримання останньої, колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що належним способом захисту порушеного права, у даному випадку, є саме зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у відповідності до приписів Порядку №499.
Між тим, слід зазначити, що якщо відмову відповідного органу визнано судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування окружним адміністративним судом зазначеного способу захисту права в контексті спірних правовідносин не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження Міністерства оборони України.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи відповідача, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року по справі № 420/486/20 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Головуючий суддя Димерлій О.О.
Судді Єщенко О.В. Танасогло Т.М.