22 жовтня 2020 р.Справа № 440/2380/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Донець Л.О. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Голового управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, м. Полтава, повний текст складено 28.07.20 року у справі № 440/2380/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання дій неправомірними, визнання неправомірною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати незаконними дії Головного управління ДФС у Полтавській області щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску;
- визнати неправомірною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-18378-17У від 05 червня 2018 року (а.с.1-5).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 року вказаний позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Полтавській області №Ф-18378-17У від 05 червня 2018 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 року у справі № 440/2380/20 та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач перебуває на обліку в податковому органі як самозайнята особа (з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності) з 08 лютого 2013 року, а тому є платником єдиного внеску відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". 08 лютого 2018 року позивачем подано до ДПІ у м. Полтаві "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік" та таблицю 3 до нього "Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування особами, які провадять незалежну професійну діяльність" (вх №29755 від 08 лютого 2018 року), в якій позивач самостійно визначила щомісячні нарахування єдиного внеску за період з квітня 2017 року по грудень 2017 року на загальну суму 7292,67 грн. Суми, які відображені позивачем у звітності, 02 травня 2018 року в автоматичному режимі інтегрувалися в інтегровану картку платника та станом на 31 травня 2018 року за позивачем рахувалася заборгованість по ЄСВ у сумі 7292,67 грн. Тож 05 червня 2018 року Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-18378-17У.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 має право на здійснення адвокатської діяльності відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1310 від 31 серпня 2012 року (а.с. 41).
24 січня 2013 року ОСОБА_1 взято на облік як платника податків з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності та 08 лютого 2013 року як платника єдиного внеску, що підтверджується відповідними даними з інформаційної бази ДПС України (а.с.92).
Відповідно до записів №№ 45-47 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с. 123-125), наказу Полтавської спеціалізованої мистецької школи-інтернату І-ІІІ ступенів "Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки" ім. Софії Русової Полтавської обласної ради №08-ТК від 18 квітня 2017 року (а.с.122) та довідки щодо сплати єдиного соціального внеску Полтавської спеціалізованої мистецької школи-інтернату І-ІІІ ступенів "Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки" ім. Софії Русової Полтавської обласної ради №263 від 12 червня 2020 року (а.с. 101) ОСОБА_1 працює на посаді юриста Полтавської спеціалізованої мистецької школи-інтернату І-ІІІ ступенів "Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки" ім. Софії Русової Полтавської обласної ради з 19 квітня 2017 року.
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2017 рік (а.с. 117) Полтавською спеціалізованою мистецькою школою-інтернатом І-ІІІ ступенів "Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки" ім. Софії Русової Полтавської обласної ради нараховано та виплачено ОСОБА_1 за ІІ - ІV квартали 2017 року дохід /код ознаки 101 - заробітна плата/ на загальну суму 31964,04 грн, а згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) (а.с.118-121) Полтавською спеціалізованою мистецькою школою-інтернатом І-ІІІ ступенів "Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки" ім. Софії Русової Полтавської обласної ради утримано з заробітної плати ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень (ІІ - ІV квартали) 2017 року.
Наведене також підтверджується довідкою щодо сплати єдиного соціального внеску Полтавської спеціалізованої мистецької школи-інтернату І-ІІІ ступенів "Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки" ім. Софії Русової Полтавської обласної ради №263 від 12 червня 2020 року (а.с. 101), згідно якої ОСОБА_1 за період з квітня 2017 року по грудень 2017 року нараховано заробітну плату у сумі 31964,04 грн, та утримано з неї за вказаний період єдиний соціальний внесок у сумі 7292,67 грн.
З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів за 2017 рік (а.с. 117) встановлено, що доходів від провадження незалежної професійної діяльності (адвокатської) ОСОБА_1 за 2017 рік не отримано.
08 лютого 2018 року ОСОБА_1 подано до контролюючого органу "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік" (за формою №5Д(річна) із позначкою "початкова") та таблицю 3 до неї "Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування особами, які провадять незалежну професійну діяльність за 2017 рік" (вх №29755 від 08 лютого 2018 року) /а.с.90/, в якій ОСОБА_1 самостійно визначено суму доходу - 31964,04 грн; суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної бази нарахування єдиного внеску, - 31964,04 грн; та суму нарахованого єдиного внеску - 7292,67 грн.
Згідно рішення Ради адвокатів Полтавської області (протокол №4) від 27 лютого 2018 року (а.с.10) зупинено право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 за її заявою з 12 лютого 2018 року.
05 червня 2018 року Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформована вимога про сплату (боргу) недоїмки №Ф-18378-17-У за платежем з єдиного внеску на суму 7292,67 грн (а.с. 55).
Вказана вимога направлена ГУ ДФС у Полтавській області ОСОБА_1 12 червня 2018 року та повернута до органу ДФС з відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням встановленого строку зберігання" (а.с. 85).
Єдиний внесок визначено ОСОБА_1 до сплати за період з ІІ кварталу 2017 року по IV квартал 2017 року (квітень 2017 року - грудень 2017 року) на загальну суму 7292,67 грн (а.с.55, 83, 85).
Як зазначає у позовній заяві (а.с. 1, 4) позивач, про існування цієї вимоги вона дізналася після отримання 04 травня 2020 року її роботодавцем постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 23 квітня 2020 року у виконавчому провадженні № 58254587 та на підтвердження цьому надала копії супровідного листа Шевченківського ВДВС у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) №47152 від 23 квітня 2020 року із відповідною відміткою щодо дати його отримання та вхідного номеру (а.с.45-47), а також журналу обліку вхідної кореспонденції Полтавської спеціалізованої мистецької школи-інтернату І-ІІІ ступенів "Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки" ім. Софії Русової Полтавської обласної ради, в якому зареєстровано відповідну вхідну кореспонденцію (а.с. 48-50).
З вимогою про сплату (боргу) недоїмки №Ф-18378-17-У від 05 червня 2018 року та діями відповідача щодо нарахування єдиного соціального внеску позивач не погодилася та 08 травня 2020 року звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваної вимоги.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI).
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно з п. 1 ч. 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Колегія суддів зазначає, що системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від такої діяльності. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування єдиного внеску. Проте, з метою забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, законодавцем встановлено, що за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу особа, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, зобов'язана самостійно визначити цю базу, але розмір єдиного внеску при цьому не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
Таким чином, задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законом встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
При цьому відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та наявності у неї права на провадження незалежної професійної діяльності Законом №2464-VI не врегульовано.
Колегія суддів зазначає, що самозайнята особа зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Якщо особа є найманим працівником, то така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску самозайнятими особами та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби як самозайнятої особи не впливає на викладені висновки суду, оскільки взяття на облік самозайнятих осіб здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Вказаний висновок відповідає висновкам Верховного Суду, сформульованим у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19, від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, від 27 лютого 2020 року у справі № 0440/5632/18 та від 01 квітня 2020 року у справі №140/2475/19.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено та не спростовано відповідачем, що ОСОБА_1 у період з ІІ кварталу 2017 року по ІV квартал 2017 року була найманим працівником в Полтавській спеціалізованій мистецькій школі-інтернату І-ІІІ ступенів "Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки" ім. Софії Русової Полтавської обласної ради та у вказаний період її роботодавець сплачував за неї єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується відомостями органу пенсійного фонду (а.с.118-121).
Те, що позивач є застрахованою особою в розумінні Закону №2464-VI і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував її роботодавець, виключає обов'язок позивача зі сплати у цей період єдиного внеску ще й як самозайнятою особою.
Не змінює вищенаведеного і факт подання позивачем до податкового органу звітності "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік" та факт перебування позивача на обліку в органі податкової служби як самозайнятої особи (з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності).
При цьому докази фактичного здійснення позивачем незалежної професійної діяльності (адвокатської) з 2017 по 2020 роки в матеріалах справи відсутні.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у Рішенні Європейського Суду по справі Аманн проти Швейцарії від 16 лютого 2000 року якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право.
Жодна норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики (Рішення Європейського суду Фельдек проти Словаччини від 12.07.2001 року).
Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування (рішення Європейського суду по справі Свято-Михайлівської парафії проти України від 14.06.2007року).
Відповідно до пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України, якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то діє презумпція правомірності рішень платника податку.
Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у податкового органу правових підстав для винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому висновки суду першої інстанції є правомірними.
Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 року по справі № 440/2380/20 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 року у справі №440/2380/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді Я.М. Макаренко Л.О. Донець
Повний текст постанови складено 02.11.2020 року