Справа № 500/2489/20
30 жовтня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Тернопільської міської ради до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови,
Тернопільська міська рада звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), в якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 12.03.2020 року ВП №61531572, винесену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Дубчак М.З.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) перебуває виконавче провадження ВП№61531572 по примусовому виконанню виконавчого листа №500/2334/19, виданого 26.02.2020 року Тернопільським окружним адміністративним судом, немайнового характеру. В межах вказаного виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження 12.03.2020 року винесено спірну постанову про стягнення виконавчого збору, тобто в даному випадку має місце стягнення виконавчого збору без реального виконання рішення суду. Виконання судового рішення у справі №500/2334/19 можливо лише Тернопільською міською радою та не передбачає вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення. Позивачем рішення суду було виконане у добровільному порядку, а тому відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.
За вказаних обставин, позивач вважає оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору від 12.03.2020 року ВП №61531572 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, що, власне, і зумовило звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 11.09.2020 року визнано поважними причини пропуску та поновлено строк звернення до адміністративного суду. Прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
На виконання вимог вказаної ухвали, Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) подано до суду відзив (а.с.50-54). Заперечуючи проти позову, відповідач послався на безпідставність доводів позивача, оскільки законодавцем встановлений чіткий перелік випадків при яких виконавчий збір не стягується. Стягнення виконавчого збору здійснюється незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення суду. До відкриття виконавчого провадження ВП№61531572 судове рішення у справі №500/2334/19 виконано не було, а тому вважає спірну постанову правомірною, винесеною на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 22.09.2020 року відмовлено у задоволенні заяви відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про залишення позову Тернопільської міської ради до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови, без розгляду.
Ухвалою суду від 21.10.2020 року, постановленою в судовому засіданні, без виходу до нарадчої кімнати, згідно ч.4 ст.48 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), залучено як співвідповідача Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) до участі в справі, яке є юридичною особою.
Представниками сторін 30.10.2020 року подано заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 та ч.3 ст.268 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду справи у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що 12.03.2020 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), винесено постанову про відкриття провадження ВП№61531572 по примусовому виконанню виконавчого листа №500/2334/19, виданого 26.02.2020 року Тернопільським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Тернопільської міської ради повторно, у визначеному законом порядку, розглянути та вирішити питання про надання приватному малому підприємству "Юля" (далі - ПМП "Юля") письмової згоди на встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, розташованої за адресою: м.Тернопіль, вул.Об'їзна, 4а, та переданої ПМП "Юля" в користування для будівництва цеху по виготовленню надмогильних пам'ятників, згідно Державного акту на право постійного користування землею І-ТР № 000502 від 08.07.1998 року, - в межах, визначених згідно цього ж Державного акту на право постійного користування землею І-ТР №000502 від 08.07.1998 року, та з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні (а.с.56). Вказаною постановою зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та передбачено стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 18892,00 грн.
Цього ж дня про стягнення виконавчого збору у розмірі 18892,00 грн. в межах виконавчого провадження ВП№61531572 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) винесено постанову (а.с.57).
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача, і винесеного на підставі них спірного правового акта індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ).
У відповідності до ст.1 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону №1404-VІІІ).
Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За приписами ч.5 ст.26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст.27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч.3 ст.27 Закону №1404-VІІІ).
Згідно з ч.4 ст.27 Закону №1404-VІІІ державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною п'ятою статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч.9 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
З аналізу вказаних правових норм вбачається, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання рішення; про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження, при цьому одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем приймається постанова про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
При цьому в розумінні положень Закону №1404-VIII примусове виконання виконавчого документу розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 року у справі №480/3452/19 зазначив, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Таким чином, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов'язаний самостійно з'ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено.
З матеріалів справи видно, що Тернопільська міська рада, враховуючи карантинні обмеження у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 року №211, листом від 26.03.2020 року просила відкласти проведення виконавчих дій по виконавчому провадженні ВП№61531572 (а.с.70) та листом від 31.03.2020 року (а.с.71) проінформовала державного виконавця про надання листом від 30.03.2020 року (а.с.8) ПМП "Юля" письмової згоди на виконання судового рішення у справі №500/2334/19.
На звернення від 26.05.2020 року, у зв'язку з неотриманням ПМП "Юля" листа від 30.03.2020 року з невідомих причин, такий 30.06.2020 року повторно направлено позивачем (а.с.9).
Про виконання судового рішення у справі №500/2334/19 стягувач повідомив державного виконавця листом від 21.09.2020 року (а.с.72), за наслідками чого 23.09.2020 року закінчено виконавче провадження ВП№61531572 (а.с.73).
Таким чином, встановлені судом обставини справи свідчать, що на дату відкриття виконавчого провадження у державного виконавця не було законних підстав для невиконання обов'язку, передбаченого положеннями ст.27 Закону №1404-VIII щодо винесення одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.
При цьому, підстави, за яких виконавчий збір не стягується, визначені в ч.5, 9 ст.27 Закону №1404-VIII, на спірні правовідносини не розповсюджуються.
Суд відхиляє посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №2540/3203/18, оскільки обставини вказаної справи не є тотожними, спір у якій виник у зв'язку з невизначеністю правового режиму застосування судами ч.2 ст.27 та ч.3 ст.40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).
З приводу доводів позивача, що в межах виконавчого провадження державним виконавцем не вчинялися заходи примусового виконання рішення, а тому у відповідача не було підстав для стягнення з позивача оскаржуваною постановою виконавчого збору, то суд наголошує, що стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання.
За сукупністю встановлених обставин, суд приходить до висновку, що державним виконавцем правомірно та обґрунтовано, у відповідності до положень Закону №1404-VIII, одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та визнає оскаржуване рішення таким, що прийняте згідно вимог ч.2 ст.2 КАС України, а доводи позивача та представлені ним докази наразі не спростовують вказаних висновків суду, у зв'язку з чим позов підлягає залишенню без задоволення за встановленої судом безпідставності його вимог.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірності оскаржуваного рішення, про що описано вище.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
У задоволенні позову Тернопільської міської ради до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.
Позивач: Тернопільська міська рада (46001, Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця Листопадова, будинок 5, код ЄДРПОУ 34334305).
Відповідач: Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (76018, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Грюнвальдська, будинок 11, код ЄДРПОУ 43316386).
Відповідач: Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (76018, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Грюнвальдська, будинок 11, код ЄДРПОУ 43316386).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 жовтня 2020 року.
Головуючий суддя Мандзій О.П.