про залишення позовної заяви без руху
26 жовтня 2020 року м. Рівне№460/7788/20
Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Щербаков В.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дії та стягнення середнього заробітку,
та перевіривши на предмет відповідності позовної заяви вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач) , в якому позивач просить суд: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 08 вересня 2019 року по 11 грудня 2019 року в сумі 52381 грн. 50 коп.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день його звільнення з військової служби - 08 вересня 2019 року, військова частина НОМЕР_1 не провела з ним своєчасно розрахунків по грошовій компенсації за неотримане речове майно на суму 98143,41 грн. Стверджує, що кошти в сумі 96671,26 грн. (з урахуванням військового збору) були перераховані на банківський рахунок лише 11 грудня 2019 року. Тобто, вказує, що остаточний розрахунок військовою частиною НОМЕР_1 з ним здійснено не в день звільнення (08 вересня 2019 року), а з порушенням строків, встановлених статтею 116 статті Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) - 11 грудня 2019 року, із затримкою в 94 дні.
Таким чином, позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 08 вересня 2019 року по 11 грудня 2019 року.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, всі суми належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частин третьої та п'ятої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Юридично значимими обставинами в межах цих правовідносинах є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Судом встановлено, що датою, з якої позивач мав би дізнатися про порушення своїх прав, є дата проведення з ним розрахунку - 11.12.2019. Оскільки позивач звернувся до суду лише у 21.10.2020, то він істотно пропустив встановлений законом місячний строк звернення до суду.
При зверненні до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. На обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що причиною пропуску строку звернення до суду стало погіршення стану його здоров'я, а також запровадження карантинних обмежень з 25.03.2020 по всій території України, що унеможливлювало його пересування як міським, так і міжміським транспортом.
Розглянувши підстави для поновлення пропущених строків звернення до адміністративного суду, вказані позивачем у заяві, суд зазначає наступне.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Законом передбачено можливість поновлення судом строку звернення до суду, але тільки у випадку, якщо такий строк пропущено з поважних причин.
Водночас поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Як вже зазначалось, у даному випадку строк звернення до суду обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Крім того, поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічна правова позиція відображена у багатьох рішеннях Верховного Суду при вирішенні справ цієї категорії (постанова від 30.09.2019 у справі № 340/685/19, постанова від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19, від 28.02.2020 у справі № 120/1560/19-а, ухвала від 30.01.2020 у справі № 120/2003/19-а).
При вирішенні питання щодо поважності пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про неможливість звернення до суду в межах місяця з моменту проведення повного розрахунку при звільненні, оскільки Єдиним державним реєстром судових рішень підтверджуються обставини звернення ОСОБА_1 до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 і надати довідку з помісячним розрахунком індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (дата надходження позову до суду - 21.12.2019, справа №460/4409/19, http://reestr.court.gov.ua/Review/86632802), а також звернення до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправними дії щодо неправильного нарахування та невиплати позивачу в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 28.02.2018 із встановленням базового місяця - січень 2008 року; зобов'язання донарахувати та виплатити в повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 28.02.2018 з урахуванням проведеної виплати з встановленням базового місяця - січень 2008 року, та надати позивачу довідку із вказанням помісячного нарахування індексації за період з 01.02.2008 по 28.02.2018 (дата надходження позову до суду - 03.08.2020, справа №460/5658/20, http://reestr.court.gov.ua/Review/90836779).
Таким чином, позивач, обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні погіршенням стану його здоров'я, а також запровадженням карантинних обмежень, недобросовісно користується наданими йому процесуальними правами, оскільки при послідовності реалізації таких прав, він міг звернутися з позовом у встановлені законом строки, до прикладу, одночасною подачею до Рівненського окружного адміністративного суду з позову до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати індексації грошового забезпечення та зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення (дата надходження позову до суду - 21.12.2019,справа №460/4409/19, http://reestr.court.gov.ua/Review/86632802).
Отже, зазначені позивачем підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду є неповажними.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
За наведених обставин позовну заяву належить залишити без руху та запропонувати позивачу протягом десяти днів з дня вручення ухвали вказати інші підстави для поновлення строку.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дії та стягнення середнього заробітку - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної зави протягом десяти днів з дня вручення (отримання) ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту першого частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Копію даної ухвали надіслати позивачу.
Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Суддя В.В. Щербаков