про залишення позовної заяви без руху
02 листопада 2020 рокум. ПолтаваСправа № 440/6149/20
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Костенко Г.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
28 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України , в якому просить:
- визнати бездіяльність 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у затримці та невиплаті ОСОБА_1 грошових коштів у вигляді невикористаних щорічних відпусток строком на 14 календарних днів як учасника бойових дій, за період з 2015 по 2019, а саме затримки з 31.12.2019 по 15.05.2020 в повному розмірі 59997,04 грн;
- зобов'язати 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з 31.12.2019 по 15.05.2020, тобто по день фактичного розрахунку грошову суму 103856,96 грн.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За приписами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
В ході з'ясування вказаних питань, судом встановлено наступне.
Частина шоста статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положеннями частини 2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено загальне правило, відповідно до якого для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, згідно із ч.ч.3 та 5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як слідує із матеріалів позову, позовні вимоги позивача стосуються своєчасності виплати відповідачем розрахунку при звільненні, тобто позивач звернувся з позовом про захист трудових прав.
Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 13.03.2019 по аналогічній справі №813/1001/17 Верховний Суд вказав, що оскільки позивач звернувся з позовом про захист трудових прав, а КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, то в даному випадку є достатні підстави для застосування положень статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
При цьому, Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Тобто, чинним законодавством встановлено тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Аналогічна позиція щодо застосування тримісячного строку звернення до суду з позовами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, викладена у постановах Верховного Суду 28 грудня 2019 року у справі №1.380.2019.001406, від 13 березня 2019 року у справі №813/1001/17, від 24 січня 2019 року у справі №802/28/16-а, від 11.02.2020 у справі №420/2934/19.
Суд звертає увагу, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці".
Про необхідність такого розуміння правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні йдеться і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 р. № 910/4518/16.
Посилання позивача на те, що процесуальні строки при зверненні з цим позовом не застосовуються із приведенням прикладу у справі №620/4218/18, суд вважає необґрунтованими.
Суд визнає неприйнятними посилання позивача на окремі висновки Верховного Суду, адже відповідні висновки стосувались застосування норм права, що не є релевантними спірним відносинам.
Так, постанова Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 стосувалась спору щодо невиплати відповідачем грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Натомість ОСОБА_1 заявляються вимоги щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Як свідчать матеріали справи, остаточний розрахунок із позивачем проведено 15.05.2020. Таким чином, датою, з якої позивач мав би дізнатися про порушення своїх трудових прав, є дата отримання ним нарахованих сум, тобто, 15.05.2020.
Отже, позивач, звернувшись 26.10.2020 (згідно штампу поштової організації) до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, пропустив тримісячний строк з дати фактичного розрахунку та отримання цих сум.
Згідно з приписами ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Частиною 6 ст.161 КАС України регламентовано, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Разом з тим, позивачем не виконано вимоги частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України в частині долучення до позову заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.
Таким чином, позовну заяву подано без додержання вимог статей 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України подання позовної заяви без додержання вимог статті 160,161 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення заяви без руху.
Таким чином, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
Позивачеві усунути недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин пропуску такого строку та з наданням доказів наявності таких поважних причин.
Роз'яснити позивачу, що в разі, якщо він не усуне недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява буде йому повернута.
Копію ухвали направити позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Г.В. Костенко