Справа № 420/8229/20
30 жовтня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Завальнюка І.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу великих платників податків ДПС, третя особа - Південне управління Офісу великих платників податків ДПС, про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування попередження про наступне вивільнення, зобов'язання утриматися від звільнення,
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд визнати протиправними дії Офісу ВПП ДПС щодо попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 з посади начальника Одеського управління Офісу ВПП ДПС, вручене 18.08.2020; визнати протиправним та скасувати попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 з посади начальника Одеського управління Офісу ВПП ДПС, вручене 18.08.2020; зобов'язати Офіс ВПП ДПС утриматися від звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Одеського (Південного) управління Офісу ВПП ДПС на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона працює на посаді начальника Одеського управління Офісу ВПП за призначенням Офісу ВПП ДПС. 18 серпня 2020 р. позивача ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення за підписом начальника Офісу ВПП податків ДПС М. Чмерук, яким позивача попереджено про зміну організаційної структури та штатного розпису державного органу та наступне вивільнення з посади по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення повідомлення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Позивач вважає вказане попередження про наступне вивільнення безпідставним, а дії відповідача протиправними, так як спірне попередження видано на підставі наказів ДПС України від 21.07.2020 № 353, № 354, наказу Офісу ВПП ДПС від 08.07.2020 № 694, якими не передбачено скорочення посади начальника Одеського управління Офісу ВПП ДПС та звільнення позивача з посади. Зазначеним наказам передував наказ ДПС України № 241 від 04.06.2020, згідно з яким відбулося перейменування відокремленого підрозділу Офісу ВПП ДПС з «Одеського управління» на «Південне управління» без жодних додаткових організаційних змін, без скорочення чисельності або штату, інших змін у структурі. Перейменування підрозділу не можна вважати реорганізацію. Крім того, згідно з наказом № 694 від 08.07.2020 зміни до штатного розпису на 2020 р. вводяться в дію 08.07.2020, тобто перейменування вже відбулось та позивач фактично продовжує роботу на посаді начальника Південного управління Офісу ВПП після перейменування. Біль того, в день вручення попередження про вивільнення позивача на сайті з'явилась інформація про добір на вакантні посади державної служби категорії Б в Офісі ВПП ДПС на посаду начальника Південного управління Офісу ВПП, що спростовує висновок про скорочення посади, при чому подача документів на «вакантну» посаду вказана з 14 по 17 серпня 2020 р. При цьому позивачу не було запропоновано зайняти цю посаду, не зважаючи на її переважне право на залишення на роботі за ст. 42 КЗпП України.
Ухвалою судді від 01.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
16.09.2020 до суду від Південного управління Офісу великих платників податків ДПС надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що 18 серпня 2020 року позивача було ознайомлено з Попередженням про наступне / вивільнення за підписом Начальника Офісу великих платників податків ДПС М. Чмерука, яким позивача було попереджено про зміну організаційної структури та штатного розпису державного органу та наступне вивільнення з посади начальника Одеського управління Офісу великих платників податків ДПС по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення повідомлення на підставі пункту 1 частини 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Зазначені дії з боку керівника Офісу відбулись на підставі норм законодавства України. Відповідно до ст.41 Закону України «Про державну службу» переведення на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі здійснюється за рішенням керівника. Переведення здійснюється лише за згодою працівника. Відповідно до поданих заяв та рішення керівника Офісу великих платників податків ДПС були призначені керівники Центрального, Західного та Північного управлінь Офісу великих платників податків ДПС. Станом на 01.09.2020 посада керівника Східного управління була вакантною. У зв'язку з відсутністю заяви ОСОБА_1 на переведення (наказ Офісу великих платників податків ДПС від 08.07.2020 № 694 «Про введення переліку № 2 змін до штатного розпису на 2020 рік») прийнято рішення щодо надання ОСОБА_1 попередження про наступне вивільнення у зв'язку з організаційно-штатними змінами в організації. Функціонування Південного управління Офісу розпочалося після затвердження Тимчасового положення про Південне управління Офісу великих платників податків ДПС (наказ Офісу ВПП ДПС від 11.08.2020 № 852) та переведення працівників з Одеського управління до Південного управління розпочато у серпні 2020 року. Відповідно до вимог щодо упорядкування структури та штатної чисельності Офісу великих платників податків ДПС, затверджених наказом Державної податкової служби України від 04.06.2020 № 241 «Про внесення змін до наказу ДПС від 12.08.2019 № 32», наказів Офісу великих платників податків ДПС від 05 червня 2020 року № 574 «Про введення в дію переліку змін № 1 до Організаційної структури Офісу великих платників податків ДПС» та від 08.07.20 № 694 «Про введення переліку № 2 змін до штатного розпису на 2020 рік». Відповідно до ст.41 Закону України «Про державну службу» переведення на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі здійснюється за рішенням керівника. Переведення здійснюється лише за згодою працівника. Заява від начальника Одеського управління Офісу великих платників податків ДПС не надходила. Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» змінено статтю 49-2 КЗпП, яка встановлює порядок вивільнення працівників. Закон № 378 визначив особливості вивільнення державних службовців: про наступне вивільнення держслужбовців персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів, а не за 2 місяці, як для інших категорій працівників. Закон № 378 набув чинності 02.02.2020. Процедура вивільнення надана роз'ясненнями Національного агентства України з питань державної служби від 06.02.20 № 85р/з «Щодо застосування положень Кодексу законів про працю України під час припинення державної служби за ініціативною суб'єкта призначення» та від 20.02.2020 № 86р/з «Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативною суб'єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу»). Так, стаття 87 Закону № 889 визначає підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема такими підставами є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Щодо твердження що, змін у організаційній структурі державного органу не відбувалося, відповідач зазначив, що реорганізація - це перебудова, перетворення будь - якої установи, підприємства, організації, структури управління тощо. ОСОБА_1 не зверталася протягом 2020 року до керівництва Офісу великих платників податків ДПС про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових проблем. Відповідно до Єдиного державного реєстру декларацій державних службовців, в декларації ОСОБА_1 за 2019 рік зазначено її чоловіка із заробітком за 2019 рік. Тобто відповідач не знав та не міг знати про сімейний стан позивача, тому і не міг враховувати вказані у позовній заяві обставини щодо самостійного утримання двох неповнолітніх дітей під час прийняття та вручення попередження про звільнення Крім того, необхідно зазначити, що під час звернення позивача із позовною заявою до суду не відбулось ще самого факту звільнення, тобто не відбулось можливого порушення прав та інтересів позивача. Можливо припустити, що під час місячного терміну, закінчення якого передбачає подальше звільнення, відповідачем було б запропоновано ОСОБА_1 посаду, яка б її задовольнила та була б рівномірною по розміру оплати праці.
Ухвалою суду від 22.10.2020 прийнято до провадження уточнений адміністративний позов.
Ухвалою суду від 22.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження на 30 жовтня 2020 року.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом № 72-о від 16.09.2019 призначена на посаду начальника Одеського управління Офісу великих платників податків ДПС.
18 серпня 2020 року позивача було ознайомлено з Попередженням про наступне вивільнення за підписом Начальника Офісу великих платників податків ДПС М. Чмерук, яким ОСОБА_1 було попереджено про зміну організаційної структури та штатного розпису державного органу та наступне вивільнення з посади начальника Одеського управління Офісу великих платників податків ДПС по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення повідомлення на підставі пункту 1 частини 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», не погодившись із чим, позивач звернулась за судовим захистом із даним адміністративним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені дії Офісу ВПП ДПС щодо попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 з посади начальника Одеського управління Офісу ВПП ДПС, врученого 18.08.2020, - необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Зі змісту оскаржуваного попередження про наступне вивільнення вбачається, що останнє видано на виконання вимог наказів ДПС України від 21.07.2020 № 353 «Про затвердження переліків управлінь, які утворені на правах відокремлених підрозділів Офісу великих платників податків ДПС», від 21.07.2020 № 354 «Про структури територіальних органів ДПС», наказу Офісу великих платників податків ДПС від 08.07.2020 № 694 «Про введення переліку № 2 змін до штатного розпису на 2020 рік».
В свою чергу, наказом ДПС України від 12.07.2020 № 353 «Про затвердження переліків управлінь, які утворені на правах відокремлених підрозділів Офісу великих платників податків ДПС» затверджено перелік управлінь, які утворені на правах відокремлених підрозділів Офісу великих платників податків ДПС, а саме згідно з додатком: Центральне управління (м. Дніпро), Східне управління (м. Запоріжжя), Західне управління (м. Львів), Південне управління (м. Одеса), Північне управління (м. Харків).
Крім того, у зв'язку з погодженням 12.06.2020 Міністром фінансів України затверджених Головою ДПС України структур територіальних органів ДПС, керуючись постановою КМУ від 12.03.2005 № 179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій» та Положенням про Державну податкову службу України, затвердженого постановою КМУ від 06.03.2019 № 227, наказом Голови ДПС України від 21.07.2020 № 354 внесено зміни до наказу ДПС від 01.08.2019 № 27 «Про введення в дію структур територіальних органів ДПС та затвердження методичних рекомендацій щодо їх побудови» зміни, а саме: Методичні рекомендації щодо побудови організаційних структур територіальних органів ДПС та додатки до них затвердити у новій редакції.
Згідно зі структурою Офісу великих платників податків ДПС, останні передбачає посаду начальника управління, тобто посаду, з якої ОСОБА_1 попереджено про вивільнення.
Відповідно до наказу начальника Офісу ВПП ДПС України № 694 від 08.07.2020 «Про введення переліку № 2 змін до штатного розпису на 2020 рік», відповідно до затвердженого Головою ДПС України переліку № 2 змін до штатного розпису на 2020 рік Офісу ВПП ДПС, з 08.07.2020 введено перелік № 2 змін до штатного розпису на 2020 рік Офісу ВПП ДПС. Пунктом 2 встановлено управлінню кадрового забезпечення та розвитку персоналу здійснити комплекс заходів щодо призначення, переведення працівників згідно із проведеними змінами в штатному розписів відповідно до чинного законодавства.
В свою чергу, штатним розписом на 2020 рік Офісу ВПП ДПС з 08.07.2020 передбачено виведення зі штатного розпису «Одеського управління» з загальною кількістю штатних посад по управлінню 113 та загальним фондом заробітної плати на місяць за посадовими окладами 668 000 грн, включаючи одну штатну посаду начальника управління з фондом заробітної плати на місяць 8450 грн, та одночасно введення до штатного розпису «Південного управління» з загальною кількістю штатних посад по управлінню 113 та загальним фондом заробітної плати на місяць за посадовими окладами 668 000 грн, включаючи одну штатну посаду начальника управління з фондом заробітної плати на місяць 8450 грн.
При цьому згідно з наказом голови ДПС України від 04.06.2020 № 241 «Про внесення змін до наказу ДПС від 12.08.2019 № 32» у переліку управлінь, які утворені на правах відокремлених підрозділів головних управлінь ДПС в областях та Офісу великих платників податків ДПС, у розділі «Офіс великих платників податків ДПС» змінено назви, серед іншого, з назви «Одеське управління» на назву «Південне управління».
Частиною 2 ст. 38 Конституції України, громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулюються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015, №889-VIII (надалі - Закон №889-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про державну службу державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно частини першої - третьої статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87 1 цього Закону).
Згідно з пунктами 1 та 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції, чинній на момент повідомлення позивача про наступне вивільнення, визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.
Відповідно до ч. 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Водночас, 02.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019р. № 378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.
Зокрема, відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-ІХ внесені аналогічні зміни в Закон України «Про державну службу», який набрав чинності 13.02.2020.
Отже, законодавчими змінами, внесеними Законами № 378-ІХ та № 440- ІХ, встановлено нові правила звільнення працівників, що застосовуються в разі ліквідації державного органу (п. 1-1 ст. 87 Закону України «„Про державну службу»), скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (п. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»), а саме: про майбутнє вивільнення працівник попереджається за 30-днів до такого вивільнення; норми щодо необхідності врахування переважного права працівника щодо залишення на роботі до даних правовідносин не застосовуються; скасовано вимогу, що звільнення може бути здійснене лише в разі неможливості перевести працівника на іншу посаду (роботу); відсутній обов'язок власника або уповноваженого ним органу пропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців, роботодавець наділяється лише правом, скасовується обов'язок роботодавця отримувати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Це також підтверджується роз'ясненнями Національного агенства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 р. № 86 р/з "Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 Закону України "Про державну службу)", у яких зазначено, що процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення наразі врегульована положеннями Закону.
Разом з тим, відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він про наступне вивільнення.
У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року).
При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
Частинами 2, 3 статті 81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
Згідно зі статтею 82 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно зі статтею 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.
Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять: в разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Майнові права та обов'язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб'єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.
Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов'язки якого переходять його правонаступникам.
Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 (справа №21-8а14), від 27.05.2014 (справа №21-108а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.
У постановах від 17.10.2011 (справа №21-237а11), від 16.10.2012 (справа №21-267а12), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14), від 19.01.2016 (справа №810/1783/13-а) Верховний Суд України виклав правовий висновок, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Ці правові висновки підтримані у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 (справа №820/2932/16), від 24.12.2019 (справа № 591/3068/16-а).
В наказах ДПС України від 21.07.2020 № 353, № 354, Офісу ВПП ДПС від 08.07.2020 № 694 не передбачено скорочення посади начальника Одеського управління Офісу ВПП ДПС.
Натомість передбачено перейменування відокремленого підрозділу Офісу ВПП ДПС з «Одеського управління» на «Південне управління», без організаційних змін, скорочення чисельності або штату, змін у структурі тощо.
Також відповідачем не надано доказів зміни правового статусу, обсягу завдань i основних функцій Одеського (Південного - нова назва) управління Офісу ВПП, яке очолює позивач в т.ч. на момент вирішення судом спору.
Більш того, згідно наданих Офісом ВПП ДПС копій наказів «Про переведення…» начальників Дніпропетровського, Харківського, Львівського управлінь Офісу ВПП було переведено на відповідні посади начальників Центрального, Північного, Західного управлінь Офісу ВПП ДПС, що було здійснено за аналогічних цьому спору обставин, що пов'язані зі змінами організаційної структури Офісу ВПП.
У § 49 Рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 Європейський суд з прав людини акцентував увагу на тому, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою.
Також, Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 07.07.2004 № 14-рп/2004).
З огляду на це Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.
Порушення принципу рівності громадян є також ще однією підставою для відновлення порушених прав позивача.
Таким чином, суд доходить висновку, що в організаційній структурі Офісу ВПП ДПС України займана позивачем посада залишилась, але змінилась лише назва управління та відповідної посади, а саме: з «начальник Одеського управління Офісу ВПП ДПС» на «начальник Південного управління Офісу ВПП ДПС».
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про відсутність реального скорочення посади позивача, рівно як і ліквідації органу, у зв'язку із чим посилання відповідача на п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», як передумови для вивільнення позивача за посади (із припиненням перебування на державній службі) та попередження про це за 30 днів - є безпідставними.
Суд вважає за необхідне наголосити, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності ( рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ( рішення у справі "Лелас проти Хорватії").
Потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в коло правовідносин, на які покладалася особа щодо легітимності добросовісних дій державного органу ( рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").
Іншими словами, свідоме уникнення виконання обовязків державного органу не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії" "Трґо проти Хорватії").
Суд бере до уваги також п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків
Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
Разом з тим, дії Офісу ВПП ДПС щодо попередження ОСОБА_1 про наступне її вивільнення з посади начальника Одеського управління Офісу ВПП ДПС не сприяло дотриманню суб'єктом владних повноважень принципу «належного урядування» та порушує принципи «правової визначеності та правового очікування», що є неприпустимим. При цьому позивач фактично продовжує роботу у перейменованому управлінні Офісу, очолюючи відповідний структурний підрозділ, і при цьому на посаду начальника Південного управляння Офісу ВПП ДПС наказом начальника Офісу ВПП ДПС від 14.08.2020 № 868 наказано оголосити добір на вакантну посаду начальника Південного управління Офісу ВПП, на підставі якого на сайті ДПС розміщено відповідне оголошення, що може сприяти додатковим порушенням права та інтересів третіх осіб, які виявили бажання взяти участь у конкурсі на посаду, яку фактично обіймає позивач на законних підставах. У зв'язку із цим суд вважає позовну вимогу щодо визнання протиправними дій Офісу ВПП ДПС щодо попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 з посади начальника Одеського управління Офісу ВПП ДПС, вручене 18.08.2020, обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".
За встановлених судом обставин, суд також вбачає за необхідне зобов'язати Офіс ВПП ДПС утриматися від звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Одеського (Південного) управління Офісу ВПП ДПС (4320132) на підставі попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 з посади начальника Одеського управління Офісу ВПП ДПС, врученого 18.08.2020, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», оскільки такий спосіб захисту відповідає приписам п. 3 ч. 1 ст. 245 КАС України та завданню адміністративного судочинства, забезпечуючи стабільне правове становище особи, яка звернулася за судовим захистом.
В той же час оскаржуване попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 з посади начальника Одеського управління Офісу ВПП ДПС, вручене 18.08.2020, не відповідає ознакам акту індивідуальної дії, оскільки само по собі не реалізує правові приписи (на відміну від наказу про звільнення), що унеможливлює застосування судового захисту в порядку п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України. У зв'язку із цим адміністративний позов в цій частині до задоволення не підлягає, так як не призводить до ефективного поновлення порушеного права.
При цьому суд не приймає до уваги доводи представника відповідача, що оскаржуваними діями не порушено права та інтереси позивача, оскільки подальша реалізація процедури звільнення позивача із займаної посади, за відсутності встановлених судом підстав для цього, очевидно б призвело до реальних порушень прав та інтересів позивача, захист яких був би занадто ускладненим, а практична реалізація потребувала б надмірних зусиль, чи взагалі б стала неможливою за ситуацією, що склалася.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виконуючи завдання адміністративного судочинства, визначені частиною першою статті 2 КАС України, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, окрім основних засад: справедливості, добросовісності та розумності, суд повинен керуватися аксіомою судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, а також без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку із чим адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Офісу великих платників податків ДПС (04119, м. Київ, Львівська площа, 8), третя особа - Південне управління офісу великих платників податків ДПС (65058, м. Одеса, проспект Шевченка, 15/1), про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування попередження про наступне вивільнення, зобов'язання утриматися від звільнення задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Офісу ВПП ДПС щодо попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 з посади начальника Одеського управління Офісу ВПП ДПС, врученого 18.08.2020.
Зобов'язати Офіс великих платників податків ДПС утриматися від звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Одеського (Південного) управління Офісу великих платників податків ДПС на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДПС на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 840,80 (вісімсот сорок грн. 80 коп.) грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк
.