02 листопада 2020 року м. Житомир справа № 240/13511/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів за неотримане речове майно,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно, в розмірі 14366,29 грн згідно довідки №257 від 17 липня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що після звільнення зі служби, відповідачем не проведено кінцевий розрахунок, а саме: не виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 14366,29 грн. Не отримавши грошову компенсацію, позивач звернувся до керівництва Військової частини із заявою про її погашення, однак відповіді не отримав. На думку позивача, така бездіяльність є протиправною, та слугувала підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана учасникам справи за адресами, що вказані у позовній заяві, у тому числі і відповідачу та отримана 9 вересня 2020 року, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача у поштовому повідомленні про отримання поштового відправлення.
Відповідач вимоги ухвали суду від 25 серпня 2020 року у частині подання відзиву на позовну заяву не виконав та витребувані ухвалою суду документи не надав.
Частиною 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі вищезазначених правових норм, суд розцінює невиконання відповідачем вимог ухвали суду від 25 серпня 2020 року у частині подання відзиву на позовну заяву та витребуваних ухвалою суду документів, як визнання позову.
Згідно з частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що на підставі витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20 липня 2020 року №148 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з закінченням строку контракту. 19 липня 2020 року позивач виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.6).
Однак, при звільненні з військової служби ОСОБА_1 не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 14366,29 грн.
Згідно довідки №257 від 17 липня 2020 року про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 загальна сума, що підлягає компенсації становить 14366,29 грн (а.с.7).
Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо погашення заборгованості за неотримане речове майно, та щодо пояснення підстав її невиплати, проте відповіді не отримав.
Вважаючи, що бездіяльність відповідача є протиправною, оскільки порушує його право на отримання повного розрахунку в день звільнення, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України, передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу у суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).
За змістом частини 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 9-1 Закону №2011-XII продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України".
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі - Порядок №178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що військовослужбовці, які звільнилися в запас, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця. Така компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації та виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Абзацом третім пункту 242 вказаного Положення встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, позивач, як військовослужбовець, звільнений з військової служби, на час підписання наказу про звільнення, мав право на грошову компенсацію вартості речового майна, яку він не отримав в період проходження військової служби.
Сторони визнають факт невидачі позивачу речового майна, його номенклатуру та загальну вартість. Суть спору між сторонами зведена виключно щодо відсутності у відповідача коштів на виплату компенсації вартості речового майна після звільнення зі служби.
Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо наявності у позивача права на компенсацію вартості речового майна замість неотриманого речового майна після звільнення зі служби відповідно до вимог, встановлених пунктами 2 та 3 Порядку №178, враховуючи, що позивач подав до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відповідну заяву, передбачену пунктом 4 вказаного Порядку.
Таке порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом стягнення компенсації вартості речового майна після звільнення зі служби на підставі поданої довідки від 17 липня 2020 року №257 (а.с.7).
Однак. згідно з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Постанови КМУ від 15 січня 2004 року №44 "Про затвердження порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (зі змінами) податок з доходів фізичних осіб у сумі 2191,47 грн підлягає компенсації військовою частиною.
Як, встановлено судом із довідки від 17 липня 2020 року №257, загальна сума компенсації вартості речового майна після звільнення зі служби ОСОБА_1 вказана з урахуванням податку з доходів фізичних осіб 14366,29 грн (2191,47 грн).
Отже, стягненню підлягає вартість речового майна за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб, а саме: у розмірі 12174,82 грн.
Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного суду України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного суду України, визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем в порушення частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного суду України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність непроведення виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених понесених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 243, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів за неотримане речове майно.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно, у розмірі 12174,82 грн згідно з довідкою №257 від 17 липня 2020 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Д.М. Гурін