"27" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2538/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
розглядаючи справу № 916/2538/20
за позовом Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради
до відповідача: ОСОБА_1
про стягнення 4845,11 грн. ,-
За участю представників сторін:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився;
встановив:
Фонд комунального майна Ізмаїльської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 4845,11 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.09.2020р. відкрито провадження у справі №916/2538/20, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.
01.10.2020 року ухвалою Господарського суду Одеської області розгляд справи було відкладено на 27.10.2020 року.
Представник відповідача в судові засідання по справі не з'явився, правом на відзив в порядку ст. 165 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області були направлені за належною адресою відповідача, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовими повідомленнями. За приписами ч.7 ст.120ГПК України відповідач вважається повідомленим належним чином про відкриття провадження у справі.
З огляду на наведене, господарський суд вважає, що ним було вжито усіх необхідних заходів щодо належного повідомлення відповідача про місце, дату та час судового засідання.
У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем не було надано жодного клопотання про відкладення розгляду справи, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, що також не позбавляє суд можливості прийняти рішення за наявними матеріалами справи.
В ході розгляду даної справи господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
27.10.2020р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, суд встановив:
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 17.08.2015 між Фондом комунального майна Ізмаїльської міської ради (далі - Орендодавець) та Фізичною особою-підприсмцем Пужаковою Наталією Миколаївною (далі - Орендар) був укладений договір оренди нерухомого чи іншого індивідуально визначеного майна, яке є власністю міської громади в особі Ізмаїльської міської ради (далі - Договір). Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлові підвальні приміщення № 1,2. 4-7 за адресою: м. Ізмаїл, вул. Радянської Міліції, 7 (нова назва вулиці - Михайлівська), загальною площею 53.8 кв.м. Відповідно до п. 3.1 Договору орендна плата складає 1350,00 грн., в т.ч. ПДВ (225,00 грн.) станом на 17.08.2015 (на дату укладення договору). Відповідно до п. 3.3 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коректування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за попередній місяць. Згідно п. 10.1 Договору термін дії Договору закінчився 17.07.2018. 01.07.2018 об'єкт оренди був переданий Орендодавцю за актом приймання- передачі. Однак за ФОП Пужаковою Наталією Миколаївною рахується заборгованість 4845.11 грн. (чотири тисячі сорок п'ять грн. 11 коп.) за оренду приміщення. Враховуючи вищевикладені обставини. Фонд комунального майна звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про видачу судового наказу. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.04.2020 у справі № 916/945/20 Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради було відмовлено у задоволені заяви про видачу судового наказу до фізичної особи - підприємця Пужакової Н.В. Підставою для відмови у задоволенні заяви про видачу судового наказу стало те. що з витягу ЄДР судом встановлено, що фізична особа-підприємець Пужакова Наталя Миколаївна припинила підприємницьку діяльність за власним рішенням - 23.10.2019 року. Однак, сам факт того, що Пужакова Наталя Миколаївна припинила підприємницьку діяльність, не скасовує її заборгованість перед Фондом комунального майна Ізмаїльської міської ради, яка виникла у період здійснення нею господарської діяльності.
З наведених підстав, Фонд комунального майна Ізмаїльської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 4845,11 грн.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Згідно з ст. 173 ГК України зазначено, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610.611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 3 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Підставами для виникнення господарських зобов'язань, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України, ст. 174 ГК України).
Між тим, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній всупереч законодавсту України та п. 3.1 договору оренди не виконав належним чином зобов'язання за вказаним договором оренди щодо внесення орендної плати, у зв'язку з чим у відповідача існує заборгованість по орендній платі в розмірі 4845.11 грн., розрахунок якої додано до позову.
Так, несплата відповідачем орендної плати за вище вказаним договором оренди є порушенням вимог чинного законодавства та умов цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Таким чином, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати, що не спростовано відповідачем, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в розмірі 4845.11 грн.
Тим більш згідно ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
В свою чергу невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасне внесення відповідачем орендної плати) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
При цьому слід зазначити, що чинним законодавством передбачено відповідальність орендаря за невиконання обов'язку щодо внесення орендної плати.
Таким чином, загальна заборгованість відповідача перед позивачем, що підлягає стягненню, становить 4845,11 грн.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано, в судові засідання відповідач не з'являвся хоча заздалегідь був повідомлений про дату час та місце судового засідання.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Позов Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення 4845,11 грн.- задовольнити.
2.Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКГІГІ НОМЕР_1 ) на користь Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, пр. Суворова,62, код 22514515) заборгованість з орендної плати відповідно до договору від 17.08.2015 у сумі 4845 /чотири тисячі вісімсот сорок п'ять грн. 11 коп/, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 /дві тисячі сто дві/грн. 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України
Повний текст складено 02 листопада 2020 р.
Суддя С.Ф. Гут