65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"28" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1679/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Степанової Л.В.
при секретарі судового засідання Тарасенко Ю.Г.
за участю представників сторін:
від позивача: Варшмян Т.Г. адвокат (приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції);
від відповідача: не з'явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТГРУП ПРОМИСЛОВИЙ ДЕМОНТАЖ" про стягнення 29102,88грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСТГРУП ПРОМИСЛОВИЙ ДЕМОНТАЖ» про стягнення 29102,88грн.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА» посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСТГРУП ПРОМИСЛОВИЙ ДЕМОНТАЖ» умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №УС 1636 від 05.10.2017р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.06.2020р. було відкрито провадження у справі №916/1679/20, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду по суті на 09.07.2020р. о 11:40.
В судове засідання від 09.07.2020р. представники сторін не з'явилися.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.07.2020р. відкладено судове засідання на 11.08.2020р. о 11:40 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
03.08.2020р. за вх.суду№20447/20 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву.
03.08.2020р. за вх.суду№20450/20 відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
У зв'язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 11.08.2020р., судове засідання 11.08.2020р. о 11:40 не відбулося.
Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 17.08.2020р. справу №916/1679/20 призначено до розгляду на 15.09.2020р. о 12:40 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
Однак, у зв'язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 02.09.2020р., судове засідання 15.09.2020р. о 12:40 не відбулося.
Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 21.09.2020р. справу №916/1679/20 призначено до розгляду на 20.10.2020р. о 10:50 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
В судовому засіданні від 20.10.2020р. було оголошено перерву на 28.10.2020р. о 11:30 про що зазначено в протоколі судового засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.10.2020р. повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
26.10.2020р. за вх.суду№28499/20 позивач надав до суду відповідь на відзив в якому просить стягнути з відповідача 3026,62грн. інфляційних нарахувань, 1515,26грн. 3% річних.
В судовому засіданні від 28.10.2020р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі №916/1679/20.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
Як вказує позивач, 05.10.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА" (позивач, Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РОСТГРУП ПРОМИСЛОВИЙ ДЕМОНТАЖ" (відповідач, Покупець) було укладено договір купівлі- продажу №УС 1636 (далі договір) відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власністьПокупця продукцію, а Покупець зобов'язується оплатити і прийняти продукцію (п.1.1. договору).
Відповідно до п.п. 2.1 - 2.4. договору вартість товару згідно договору узгоджується сторонами та вказується в рахунках-фактурах або Специфікаціях до договору. Сторони домовилися, що ціна товару визначена сторонами, вважається звичайною та відповідає рівню справедливих ринкових цін згідно вимог законодавства. Загальна вартість договору складає вартість всієї продукції, яка постачається протягом строку дії договору. Вартість товару може змінитися шляхом підписання додаткових угод або Специфікації до договору. Покупець на підставі виписаних рахунків-фактур Продавця протягом трьох банківських днів з моменту їх отримання вносить на поточний рахунок Продавця передоплату в розмірі 100% вартості товару.
Розділом 3 договору сторони встановили, що поставка товару здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами та в строк, узгоджений сторонами в рахунках-фактурах або Специфікаціях до договору. Товар постачається Покупцю на умовах EXW (Інкотермс 2010), якщо інше не вказано у відповідних рахунках-фактурах або Специфікаціях до договору. Місце отримання
товару вказується сторонами у відповідних рахунках-фактурах або Специфікаціях до
договору. У випадках, коли сторони домовились про інші умови поставки, взаємовідносини сторін будуть регулюватися положеннями, затвердженими в міжнародних правилах тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс 2010», з урахуванням узгоджених сторонами обумовлень та умов поставок у відповідних рахунках-фактурах або Специфікаціях. Датою поставки вважається дата, яка вказана у видатковій накладній.
Згідно п.п.9.1., 9.2. договору договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.. Строк дії договору становить 12 (дванадцять) календарних місяців з дати його підписання сторонами. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не заявила про його припинення, то він продовжується на аналогічний період, вказаний в п.9.1 даного договору. Закінчення строку цього договору або його розірвання відповідно до п. 7.3 не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору, 27.07.2018р. він поставив відповідачу товар на загальну суму 60359,00грн. згідно рахунка №61714 від 25.07.2018, що підтверджується видатковою накладною №38726 від 27.07.2018р., 27.12.2018р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4561,00грн. згідно рахунка №65653 від 21.12.2018р., що підтверджується видатковою накладною №40867 від 27.12.2018. У свою чергу відповідач здійснив платежі не у відповідності до виставлених рахунків, а саме: 22.08.2018р. здійснив оплату у розмірі 20000,00грн. та 19.11.2018р. здійснив оплату у розмірі 20359,00грн. за рахунком №61714 від 25.07.2018р. та не сплатив у повному обсязі, а саме 4561,00грн. за рахунком №65653 від 21.12.2018р., отже, загальна сума заборгованості відповідача за договором на час подання позовної заяви складає 24561,00грн.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару, останній нарахував відповідачу 3026,62грн. інфляційних нарахувань, 1515,26грн. 3% річних.
Під час розгляду справи відповідач сплатив заборгованість у сумі 24561,00грн.. що підтверджується платіжними дорученнями №370 від 15.06.2020р. на суму 4561,00грн. та № 371 від 15.06.2020р. на суму 20000,00грн.
Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача 3026,62грн. інфляційних нарахувань, 1515,26грн. 3% річних.
Відповідач проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що позивачем у відповідності до видаткових накладних №38726 від 27.07.2018р. та №40867 від 27.12.2018р. був поставлений відповідачу товар на загальну вартість 64920,00грн. В свою чергу, відповідачем на виконання положень п. 1.1. договору купівлі-продажу здійснена на користь позивача оплата поставленого товару на загальну суму 64920,00грн. в наступному порядку: 20000,00грн. згідно із платіжним дорученням №1893 від 22.08.2018р., 20359,00грн. згідно із платіжним дорученням №2288 від 19.11.2018р., 4561,00грн. згідно із платіжним дорученням №370 від 15.06.2020р., 20000,00грн., згідно із платіжним дорученням № 371 від 15.06.2020р. Таким чином, зобов'язання щодо оплати позивачу вартості поставленого товару є таким, що виконано відповідачем у повному обсязі, у зв'язку з чим доводи позивача про те, що загальна сума заборгованості відповідача за договором купівлі-продажу складає 24561,00грн. є необґрунтованими.
Відповідач вказує, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних у відповідності до ст. 625 ЦК України є необґрунтованими з огляду на те, що в позовній заяві зазначається, що 25.07.2018р. позивачем було виставлено рахунок на оплату по замовленню №61714 на суму 60359,00грн., який відповідач повинен був сплатити до 30.07.2018р., проте зробив це неналежним чином та з порушенням строків, а саме - сплатив 20000,00грн. 22.08.2018р., що підтверджується платіжним дорученням №1893 та сплатив 20359,00грн 19.11.2018р., що підтверджується платіжним доручення №2288 21.12.2018р. позивачем було виставлено рахунок на оплату по замовленню №65653 на суму 4561,00грн. який відповідач повинен був сплатити по 27.12.2018р., проте не зробив цього.
Відповідач стверджує, що в обґрунтування вимог позовної заяви позивач посилається на положення п. 2.4., 4.2.1. договору купівлі-продажу, з огляду на який Покупець на підставі виписаних рахунків-фактур Продавця протягом трьох банківських днів з моменту їх отримання вносить на поточний рахунок Продавця передоплату в розмірі 100 % вартості товару, втім, зазначені доводи є необґрунтованими з наступних підстав. Позивач в супереч п. 4.1.2 договору, який встановлює обов'язок Продавця відпустити товар Покупцю лише після його оплати Покупцем, відступив за усною домовленістю з відповідачем від умов п. 4.1.2. договору купівлі-продажу та здійснював щоразу поставку товару до оплати відповідачем його вартості. В свою чергу відповідач за усною домовленістю з позивачем відступив від положень п.2.4., 4.2.1. договору та здійснював оплату поставленого позивачем товару не шляхом передоплати його вартості, як це було обумовлено п.п. 2.4., 4.2.1. цього договору, а з відстроченням платежу. Зазначені висновки підтверджуються аналізом наявних в матеріалах справи видаткових накладних №38726 від 27.07.2018р. та №40867 від 27.12.2018р., а також платіжних доручень №1893 від 22.08.2018р. №2288 від 19.11.2018р., №370 від 15.06.2020р., №371 від 15.06.2020р., з яких вбачається, що позивач 27.07.2018р. та 27.12.2018р. поставив відповідачу товар на загальну вартість 64920грн., не отримавши від відповідача передоплати як це вимагають положення 2.4., 4.2.1. договору, а відповідач здійснив оплату його вартості з відстроченням платежу (22.08.2018р., 19.11.2018р., 15.06.2020р.).
Як вказує відповідач, про існування усної домовленості між позивачем та відповідачем щодо
порядку виконання умов договору може вказувати твердження позивача про наявність довгострокових партнерських відносин та загальногосподарського інтересу, який на сам кінець обумовив поставку відповідачу товару в супереч раніше погоджених сторонами умов п. 2.4., 4.2.1. договору. В свою чергу відсутність в діях відповідача порушення умов договору купівлі-продажу і як наслідок - порушення прав та законних інтересів позивача вказує на те, що починаючи з 27.08.2020р. до дня звернення позивача до суду жодною із сторін не здійснено жодних дій щодо реалізації визначеного ч. 2 ст. 222 ГК України права на досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності якщо б насправді мало місце порушення законних прав та інтересів позивача або відповідача. При цьому, твердження позивача на те, що його працівники неодноразово телефонували працівникам відповідача з проханням погасити заборгованість є необґрунтованими та недоведеними, а також такими, що суперечать фактичним обставинам справи, які викладені вище. Самий же факт звернення позивача до суду, на думку відповідача, свідчить про порушення раніше досягнутої між сторонами усної домовленості та спробу позивача стягнути з відповідача з суто формальних підстав неправомірної вигоди шляхом застосування заходів цивільно-правової відповідальності.
Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити у задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Позивач у своїй відповіді на відзив відповідача зазначає, що у відзиві відповідач зазначає зокрема, що 15.06.2020р. ним сплачено заборгованість двома платежами, а саме 4561,00грн. (платіжне доручення №370 від 15.06.2020р.) та 20000,00грн. (платіжне доручення №371 від 15.06.2020р.), а відтак твердження позивача, що загальна сума заборгованості складає 24561,00грн. є необґрунтованим, однак не можна погодитись з таким формулюванням вказаного заперечення, оскільки сума основної заборгованості була перерахована позивачеві вже після звернення останнім до суду із позовною заявою, а саме в день постановлення ухвали про відкриття провадження у справі.
Щодо стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних позивач вказує, що у відзиві відповідач вказує, що сторони, нібито, за взаємною усною домовленістю відступили від положень спірного договору щодо передоплати за товар, що поставляється та узгодили відстрочення платежу, однак поставка товару без отримання попередньої плати свідчить лише про те, що позивач не скористався своїм правом на отримання передоплати та передавав товар з метою забезпечення загальногосподарського інтересу, в першу чергу інтересу відповідача, а тому твердження, що мала місце зміна умов договору за усною домовленістю сторін не заслуговує на уваги. Факт відступлення від умов спірного договору не доведено, жодних обставин, які б про це свідчили, не наведено.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 175 Господарського процесуального кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2019р. між позивачем та третьою особою було укладено договір поставки №Пд140319/03 на умовах товарного кредиту за яким позивач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі передати у власність третьої особи товар (насіння, добрива з мікроелементами для позакореневого підживлення, засоби захисту рослин), а третя особа зобов'язалася в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити його вартість.
На виконання умов договору позивач 27.07.2018р. поставив відповідачу товар на загальну суму 60359,00грн. згідно рахунка №61714 від 25.07.2018, що підтверджується видатковою накладною №38726 від 27.07.2018р., 27.12.2018р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4561,00грн. згідно рахунка №65653 від 21.12.2018р., що підтверджується видатковою накладною №40867 від 27.12.2018.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Як встановлено судом, відповідач 22.08.2018р. здійснив оплату у розмірі 20000,00грн. та 19.11.2018р. здійснив оплату у розмірі 20359,00грн. за рахунком №61714 від 25.07.2018р. та не сплатив у повному обсязі вартість товару у сумі 4561,00грн. за рахунком №65653 від 21.12.2018р., отже, загальна сума заборгованості відповідача за договором на час подання позовної заяви складає 24561,00грн.
Згідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як вбачається з матеріалів справи, після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі відповідач сплатив заборгованість у сумі 24561,00грн.. що підтверджується платіжними дорученнями №370 від 15.06.2020р. на суму 4561,00грн. та № 371 від 15.06.2020р. на суму 20000,00грн.
Враховуючи погашення відповідачем заборгованості, позивач у відповіді на відзив просив стягнути з відповідача 3026,62грн. інфляційних нарахувань, 1515,26грн. 3% річних.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідач посилається на те, що в обґрунтування вимог позовної заяви позивач посилається на положення п. 2.4., 4.2.1. договору купівлі-продажу, з огляду на який Покупець на підставі виписаних рахунків-фактур Продавця протягом трьох банківських днів з моменту їх отримання вносить на поточний рахунок Продавця передоплату в розмірі 100 % вартості товару, втім, зазначені доводи є необґрунтованими з наступних підстав. Позивач в супереч п. 4.1.2 договору, який встановлює обов'язок Продавця відпустити товар Покупцю лише після його оплати Покупцем, відступив за усною домовленістю з відповідачем від умов п. 4.1.2. договору купівлі-продажу та здійснював щоразу поставку товару до оплати відповідачем його вартості. В свою чергу відповідач за усною домовленістю з позивачем відступив від положень п.2.4., 4.2.1. договору та здійснював оплату поставленого позивачем товару не шляхом передоплати його вартості, як це було обумовлено п.п. 2.4., 4.2.1. цього договору, а з відстроченням платежу. Зазначені висновки підтверджуються аналізом наявних в матеріалах справи видаткових накладних №38726 від 27.07.2018р. та №40867 від 27.12.2018р., а також платіжних доручень №1893 від 22.08.2018р. №2288 від 19.11.2018р., №370 від 15.06.2020р., №371 від 15.06.2020р., з яких вбачається, що позивач 27.07.2018р. та 27.12.2018р. поставив відповідачу товар на загальну вартість 64920грн., не отримавши від відповідача передоплати як це вимагають положення 2.4., 4.2.1. договору, а відповідач здійснив оплату його вартості з відстроченням платежу (22.08.2018р., 19.11.2018р., 15.06.2020р.).
Однак такі посилання судом до уваги не приймаються оскільки, як вірно зазначає позивач поставка товару без отримання попередньої плати свідчить лише про те, що позивач не скористався своїм правом на отримання передоплати та передавав товар з метою забезпечення загальногосподарського інтересу, в першу чергу інтересу відповідача, а тому твердження, що мала місце зміна умов договору за усною домовленістю сторін не заслуговує на уваги.
Відповідачем не доведено належним чином факту відступлення від умов спірного договору та обставин, які б про це свідчили.
Суд зазначає, що поставка товару відбувалася у 2018р., а відповідач сплатив заборгованість за поставлений товар у 2020 році, вже після звернення позивача з позовом до суду.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у сумі 1515,26грн. у тому числі за період з 31.07.2018р. по 21.08.2018р. на суму боргу у розмірі 60359,00грн., за період з 23.08.2018р. по 18.11.2018р. на суму боргу у розмірі 40359,00грн., за період з 20.11.2018р. по 31.05.2020р. на суму боргу у розмірі 20000,00грн., за період з 28.12.2018р. по 31.05.2020р. на суму боргу у розмірі 4561,00грн., вважає його вірним та зазначає, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у сумі 1515,26грн.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, у сумі 3026,62грн. за період з вересня по жовтень 2018р. на суму боргу у розмірі 40359,00грн., за період з грудня 2018р. по квітень 2020р. на суму боргу у розмірі 20000,00грн., за період з січня 2019р. по квітень 2020р. на суму боргу у розмірі 4561,00грн., вважає його вірним та зазначає, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні нарахування у сумі 3026,62грн.
Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТГРУП ПРОМИСЛОВИЙ ДЕМОНТАЖ" про стягнення 4541,88грн., обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Враховуючи, що заборгованість відповідачем була сплачена вже після відкриття провадження у справі, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2102,00грн. покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Позивач просить стягнути з відповідача 15445,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані копії наступних документів: договір професійної правничої допомоги №26/05 від 26.05.2020р. укладений з Адвокатським бюро «Варшамяна», протокол узгодження гонорару від 26.05.2020р., акт прийому-передачі №1 від 04.06.2020р., платіжне доручення №3412 від 05.06.2020р. на суму 15445,00грн.
Відповідно до ч.6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
03.08.2020р. за вх.суду№20450/20 відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування свого клопотання відповідач вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 15445,50грн, які заявлені до стягнення у цій справі, є неспівмірними зі складністю цієї справи. Позивач в обґрунтування своїх вимог про стягнення з відповідача витрат, понесених у зв'язку з отриманням професійної правничої допомоги посилається на п. 8 договору №26/05 професійної правничої допомоги від 26.05.2020р. та положення якого визначають, що розмір, спосіб та порядок оплати гонорару вказується у Протоколі погодження гонорару, який був підписаний Позивачем та АБ «Варшамяна» поряд з Актом прийому- передачі № 1 наданих послуг професійної правничої допомоги від 04.06.2020р., а також платіжне доручення № 3112 від 05.06.2020р. на загальну суму 15445,50грн. При цьому, зі змісту Акту прийому-передачі №1 наданих послуг (професійної правничої допомоги) вбачається, що надана позивачу правова допомога складається з: збору доказів за справою (договір, рахунки на оплату по замовленню, видаткові накладні, платіжні доручення тощо) від позивача та обговорення майбутньої судової справи (30 хвилин), загальна вартість 735,50грн.; вивчення матеріалів справи (1 година), загальна вартість 1471,00грн.; складання позовної заяви, а також викладення в ній обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу, та розрахунок суми боргу з урахування сум інфляційних нарахувань, 3% річних, а також перевірка на коректність калькуляцій, що були зроблені з подальшим викладенням у письмовій формі (8 годин), загальна вартість 11768,00грн.; підготовка позовної заяви та доданих до нього документів у паперових копіях для подання до
суду та відправки відповідачеві (1 година), загальна вартість 1471,00грн.
Відповідач вказує, що відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. В свою чергу згідно із положеннями ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Заявлений позивачем до відшкодування розмір (15445 грн.) витрат на правничу допомогу по відношенню до ціни позову (29102,88 грн.) складає 53% відсотка, що свідчить про необґрунтований їх розмір. При цьому, позивачем не враховано, що за змістом ст. 123 ГПК України витрати на правничу допомогу є лише одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи, а тому задоволення вимог про стягнення витрат у такому розмірі призведе до необґрунтованого порушення майнового становища відповідача, який за результатами розгляду справи вимушений буде додатково нести обов'язок зі сплати судових витрат.
Відповідач зазначає, що віднесення до витрат на правничу допомогу адвоката зі збору доказів за справою (договір, рахунки на оплату по замовленню, видаткові накладні, платіжні доручення тощо) та обговорення майбутньої судової справи не може бути визнаним обґрунтованим та таким, що безпосередньо пов'язано зі справою, оскільки відноситься до кола правовідносин між позивачем та АБ «Варшамяна» при підготовці тексту договору про надання професійної правничої допомоги. Зазначені висновки, підтверджуються аналізом положень п. 1 розділу І договору №26/05 від 26.05.2020р., зі змісту якого вбачається, що адвокат вже був обізнаний про укладення між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу №УС 1636 від 05.10.2017р., а також стан розрахунків сторін, оскільки в зазначеному пункті договору йдеться про стягнення заборгованості. Крім того, згідно із умовами пп. 5 розділу II договору 26/05 від 26.05.2020р. обов'язок щодо своєчасного забезпечення Бюро (адвоката) всім необхідним для виконання останнім своїх обов'язків за договором є обов'язком позивача як клієнта, а ні адвоката, як на це посилається позивач. Таким чином, посилання позивача про витрати часу з самостійного збору адвокатом доказів по справі не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності та необхідності), а отже, включення даної послуги до витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим; справа сторін є малозначною та не складною, у зв'язку з чим потребує лише наявності базових знань у сфері цивільного та господарського законодавства оскільки стосується стягнення інфляційних витрат та 3-х відсотків річних згідно двох видаткових накладних та не містить велику кількість документів, які необхідно було б вивчити. Зазначені висновки підтверджуються посиланням позивача на витрачання лише 1 години часу на вивчення матеріалів справи, а відтак, сумнівною вбачається необхідність витрачання для складання позовної заяви майже в 9,5 разів більше робочого часу. Що ж до обґрунтування позивачем витрачання адвокатом 9 годин 30 хвилин цього часу в тому числі на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу та розрахунок суми боргу з урахування сум інфляційних нарахувань, 3% річних, що були зроблені з подальшим викладенням у письмовій формі то за змістом ст. ст. 124, 162 ГПК України ці дії можуть бути визначені як невід'ємні елементи процесуального обов'язку позивача при складанні позовної заяви, а тому визначення їх поряд з перевіркою на коректність калькуляцій як окремо наданих Позивачу послуг адвоката, що мають бути компенсовані Відповідачем, є необґрунтованим.
Підготовка позовної заяви та доданих до нього документів у паперових копіях для подання до суду та відправки відповідачеві не потребує наявності юридичних знань та може бути виконано будь-яким з співробітників позивача як юридичної особи, а відтак, включення даної послуги до витрат на професійну правничу допомогу також є необґрунтованим. Таким чином, вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову.
Суд, розглянувши клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу зазначає наступне.
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постанові від 24.01.2019р. по справі №910/15944/17 зауважив, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 24.10.2019р. по справі №905/1795/18).
Суд зазначає, що оцінка дій, що полягали у зборі доказів за справою (договір, рахунки на оплату по замовленню, видаткові накладні, платіжні доручення тощо) від позивача та обговорення майбутньої судової справи (30 хвилин), вивчення матеріалів справи (1 година), складання позовної заяви, а також викладення в ній обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу, та розрахунок суми боргу з урахування сум інфляційних нарахувань, 3% річних, а також перевірка на коректність калькуляцій, що були зроблені з подальшим викладенням у письмовій формі (8 годин), підготовка позовної заяви та доданих до нього документів у паперових копіях для подання до суду та відправки відповідачеві (1 година), не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України з огляду на вимоги, які ставляться до адвоката, а саме, наявності у такої особи повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв'язку з чим такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Суд, розглянувши матеріали справи, ціну позову, малозначність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 123, 126, 129, ст.ст. 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТГРУП ПРОМИСЛОВИЙ ДЕМОНТАЖ" про стягнення 4541,88грн. - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТГРУП ПРОМИСЛОВИЙ ДЕМОНТАЖ" (65000, м. Одеса, вул. Остапа Вишні, 1Б, код ЄДРПОУ 37679391) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА" (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/7, кімната 417, код ЄДРПОУ 37001696) 3026,62грн. інфляційного нарахування, 1515,26грн. 3% річних, 2102,00грн. судового збору, 3000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.
Повне рішення складено 02 листопада 2020 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.В. Степанова