65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"27" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1976/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Степанової Л.В.
при секретарі судового засідання Тарасенко Ю.Г.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГО-ТРАНС» до відповідача Семенюта Яни Юріївни про стягнення 3978,97грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОГО-ТРАНС» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Семенюта Яни Юріївни про стягнення 3978,97грн.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОГО-ТРАНС» посилається на неналежне виконання Семенюта Яною Юріївною умов укладеного між сторонами договору поставки №1206 від 15.07.2019р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.07.2020р. відкрито провадження у справі №916/1976/20, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено справу до розгляду по суті на 06.08.2020р. о 11:40 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
24.07.2020р. за вх.суду№19605/20 позивач звернувся до суду про розгляд справи без участі позивача за наявними в ній матеріалами.
В судове засідання від 06.08.2020р. представники сторін не з'явилися.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.08.2020р. відкладено судове засідання на 08.09.2020р. о 10:20.
Однак, у зв'язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 02.09.2020р., підготовче засідання 08.09.2020р. о 10:20 не відбулося.
Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 21.09.2020р. призначено судове засідання на 13.10.2020р. о 12:15 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
В судове засідання від 13.10.2020р. представники сторін не з'явилися.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.10.2020р. відкладено судове засідання на 27.10.2020р. о 10:40 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
В судовому засіданні від 27.10.2020р. було винесено вступну та резолютивну частини рішення по справі №916/1976/20.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Як вказує позивач, 15.07.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОГО-ТРАНС» (позивач, Постачальник) та Фізичною особою - підприємцем Семенюта Яною Юріївною (відповідач, Покупець) було укладено договір поставки №1206 (далі договір) відповідно до умов якого Постачальник постачає товари, а Покупець приймає та оплачує товари.
Відповідно до п.3.3. договору, Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію товару протягом 14 календарних днів з моменту отримання партії товару.
Пунктом 5.3 договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу та окрім 20% річних.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3329,04грн., що підтверджується видатковими накладними №ОЛТ-039160 від 18.12.2019р. на суму 1401,48грн. та №ОЛТ-040422 від 30.12.2019р. на суму 1927,56грн. Однак станом на день подання позову відповідач за поставлений товар не розрахувався у зв'язку з чим заборгованість відповідача складає 3329,04грн.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивач нарахував останньому 302,07грн. 20% річних, 49,94грн. інфляційних збитків, 297,92грн. пені.
Як вказує позивач, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Фізична особа - підприємець Семенюта Яна Юріївна припинила свою підприємницьку діяльність з 04.03.2020р.
Позивач посилаючись на ст. 52 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна, звертається до господарського суду до Семенюта Яни Юріївни як до фізичної особи.
Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача 3329,04грн. основного боргу, 302,07грн. 20% річних, 49,94грн. інфляційних збитків, 297,92грн. пені.
Відповідач в засідання суду не з'явився, відзиву на позов не надав, своїм правом на захист не скористався у зв'язку з чим справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом ст.ст.51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, ст.ст. 202-208 Господарського кодексу України, ч.8 ст. 4 Закону України від 15.05.2003р. №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019р. по справі № 910/8729/18.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 175 Господарського процесуального кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.07.2019р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №1206 відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу товар, а відповідач відповідно сплачувати його вартість.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 3329,04грн., що підтверджується видатковими накладними №ОЛТ-039160 від 18.12.2019р. на суму 1401,48грн. та №ОЛТ-040422 від 30.12.2019р. на суму 1927,56грн.
Згідно із положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час, коли оформлювалися відповідні накладні), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9); первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. (частина друга статті 9); господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).
За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. (абзац другий пункту 2.1);
первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017);
первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017); документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. (абзац перший пункту 2.5); первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників. (пункт 2.15).
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у справі №916/922/19 від 29.01.2020р. зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.
Надані позивачем накладні №ОЛТ-039160 від 18.12.2019р. на суму 1401,48грн. та №ОЛТ-040422 від 30.12.2019р. на суму 1927,56грн. в графі «Отримав(ла)» містять прізвище ОСОБА_3 та підпис, однак в матеріалах справи відсутні документи щодо даної особи та його повноважень отримувати товар від імені ФОП Семенюта Яни Юріївни (довіреність тощо).
Матеріали справи не містять наявності реального руху такого товару (здійснення перевезення товару за товарно-транспортними накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази отримання саме ФОП Семенюта Яною Юріївною спірних поставок, відсутність документів, які б підтверджували повноваження Крючкова на отримання товару, відсутність інших первинних документів які б свідчили про поставку товару відповідачу за спірними накладними, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту отримання відповідачем товару за спірними накладними.
Станом на день розгляду справи позивачем не надано доказів отримання відповідачем товару за видатковими накладними №ОЛТ-039160 від 18.12.2019р. на суму 1401,48грн. та №ОЛТ-040422 від 30.12.2019р. на суму 1927,56грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №1206 від 15.07.2019р. у сумі 3329,04грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 297,92грн., 302,07грн. 20% річних, 49,94грн інфляційних збитків, суд зазначає, враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором, позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 297,92грн., 302,07грн. 20% річних, 49,94грн інфляційних збитків також задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГО-ТРАНС» до відповідача Семенюта Яни Юріївни про стягнення 3978,97грн., не підтверджені належними доказами та задоволенню не підлягають.
Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2102,00грн. покласти на позивача відповідно до ст.. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, ст.ст. 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГО-ТРАНС» до відповідача Семенюта Яни Юріївни про стягнення 3978,97грн. - відмовити у повному обсязі.
2. Судові витрати покласти на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОГО-ТРАНС».
Повне рішення складено 02 листопада 2020 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.В. Степанова