79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
21.10.2020 справа №914/637/19
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу
за позовом: Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави
в особі: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області
до відповідача: Фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича»
про: розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки,
Представники
прокуратури: Леонтьєва Н.Т.;
позивача: не з'явився;
відповідача: Мусаковський А.В.,
12.04.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області до Фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича» про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.04.2019р. позовну заяву Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області до Фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича» про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви.
23.04.2019р. Прокуратурою Львівської області подано до суду заяву вих.№ 05/1-269вих-19 від 22.04.2019р. про усунення недоліків, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№16792/19.
25.04.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 22.05.2019р.
10.05.2019р. відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву та клопотання про залишення позову без розгляду, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№18822/19 та вх.№18824/19 відповідно.
16.05.2019р. прокурором подано до суду відповідь на відзив, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№19968/19.
21.05.2019р. відповідачем подано до суду заперечення на відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№20739/19.
Прокурор та представники сторін у підготовчі засідання 22.05.2019р. та 03.06.2019р. з'явилися. При цьому, у підготовчих засіданнях 22.05.2019р. та 03.06.2019р. оголошено перерву до 03.06.2019р. та 20.06.2019р. відповідно.
28.05.2019р. відповідачем подано до суду доповнення до клопотання про залишення позову без розгляду, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№22116/19.
29.05.2019р. прокурором подано заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№22308/19.
10.06.2019р. прокурором подано до суду додаткові пояснення до заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№24055/19 та вх.№24057/19 відповідно.
Після завершення перерви, у підготовче засідання 20.06.2019р. з'явилися прокурор та представник позивача.
Відповідач участь повноважного представника в підготовчому засіданні 20.06.2019р. не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
20.06.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив зупинити провадження у справі №914/637/19 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц.
19.08.2019р. прокурором подано до суду клопотання (вх.№34351/19) про поновлення провадження у справі, яке мотивовано тим, що справу №587/430/16-ц було розглянуто Великою Палатою Верховного суду 26.06.2019р. та прийнято рішення.
09.10.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: поновити провадження у справі №914/637/19; продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання призначити на 28.10.2019р.
У підготовче засідання 28.10.2019р. з'явилися прокурор та представник відповідача, при цьому, позивач участь повноважного представника у підготовчому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Протокольною ухвалою від 28.10.2019р. підготовче засідання відкладено на 05.11.2019р.
Крім того, ухвалою від 29.10.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав позивача та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.
У підготовче засідання 05.11.2019р. з'явилися прокурор та представники сторін. При цьому, відповідачем подано до суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№45916/19.
05.11.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: відмовити у задоволенні клопотання Фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича» про залишення позову без розгляду; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 25.11.2019р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнати обов'язковою.
У судовому засіданні, яке відбулося 25.11.2019р. та участь повноважних представників у якому забезпечили усі учасники справи, оголошено перерву до 04.12.2019р.
Після закінчення перерви, у судове засідання 04.12.2019р. з'явилися прокурор та представник відповідача. Позивач участь повноважного представника у судовому засіданні 04.12.2019р. не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Ухвалою від 04.12.2019р. провадження у справі №914/637/19 зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.
30.07.2020р. на адресу суду від прокурора надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№22999/20.
10.08.2020р., враховуючи перебування судді Король М.Р. у відпустці в період з 20.07.2020р. по 07.08.2020р., а також те, що 08.08.2020р. та 09.08.2020р. - вихідні дні, розглянувши клопотання прокурора (вх.№22999/20 від 30.07.2020р.), Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: поновити провадження у справі №914/637/19; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 26.08.2020р.; явку представників учасників справи у судове засідання з розгляду спору по суті визнати обов'язковою.
26.08.2020р. відповідачем подано до суду клопотання про залишення позову без розгляду, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№25128/20.
У судове засідання 26.08.2020р. з розгляду спору по суті з'явилися прокурор та представник відповідача. Позивач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні з розгляду спору по суті не забезпечив, при цьому, 26.08.2020р. на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності учасника справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№25107/20.
Протокольною ухвалою від 26.08.2020р. судове засідання з розгляду спору по суті відкладено на 23.09.2020р.
Крім того, ухвалою від 28.08.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав позивача та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті.
31.08.2020р. прокурором подано до суду заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду, а також письмові пояснення, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№25400/20 та вх.№25401/20 відповідно.
16.09.2020р. відповідачем подано до суду письмові пояснення, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№26953/20.
У судових засіданнях 23.09.2020р. та 07.10.2020р. з розгляду спору по суті, в якому з'явилися прокурор та представник відповідача, оголошено перерву до 30.09.2020р. та 08.10.2020р.
Крім того, ухвалою від 24.09.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав позивача та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті.
Після закінчення перерви, у судове засідання 08.10.2020р. з розгляду спору по суті з'явився прокурор. Інші учасники справи участь повноважних представників у вищевказаному судовому засіданні з розгляду спору по суті не забезпечили.
Протокольною ухвалою від 08.10.2020р. судове засідання з розгляду спору по суті відкладено на 21.10.2020р.
Крім того, ухвалами від 08.10.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі та повідомив дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті.
20.10.2020р. прокурором подано до суду письмові пояснення, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№30296/20.
У судове засідання 21.10.2020р. з розгляду спору по суті з'явилися прокурор та представник відповідача. Позивач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні з розгляду спору по суті не забезпечив.
21.10.2020р. Господарський суд Львівської області, за результатами розгляду поданих прокурором та відповідачем клопотань, постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: у задоволенні клопотання Фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича» про залишення позову без розгляду (вх.№25128/20 від 26.08.2020р.) відмовити; у задоволенні клопотання прокурора про заміну учасника справи його правонаступником (вх.№2388/20 від 22.09.2020р.) відмовити.
Суд звертає увагу, що під час розгляду цієї справи враховано те, що, відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України (чинної до 17.07.2020р.), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020р. до 22.05.2020р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020р. «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020р.), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020р. по 31.07.2020р., із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.
Разом з тим, 17.07.2020р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №731-IX від 18.06.2020р., відповідно до положень якого, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
При цьому, суд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленним законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Позиція прокурора:
Прокурор зазначає, що відповідач систематично порушує виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного між сторонами договору оренди від 06.07.2017р., щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, що належить на праві державної власності позивачу.
Враховуючи викладене, прокурор просить суд розірвати вищевказаний договір та зобов'язати відповідача повернути на користь держави в особі позивача спірну земельну ділянку.
Позиція позивача:
Позивач заявлений прокурором позов підтримав повністю.
Позиція відповідача:
Відповідач проти позову заперечив повністю, зокрема, зазначивши, що, станом на момент звернення прокурора із позовом у цій справі, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області не є уповноваженим органом щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки така передана у комунальну власність Новокалинівської об'єднаної територіальної громади.
Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами неналежне, істотне, систематичне порушення відповідачем умов договору.
Враховуючи вищенаведене, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.
Також, суд звертає увагу на наявність у прокурора повноважень на звернення до суду із цим позовом, з огляду на наступне:
Відповідно до ч.3 ст.4 ГПК України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
При цьому, відповідно до п.3 ч.1 ст.131 Конституції України, на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно з ст.1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом України «Про прокуратуру» та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру»).
Так, у постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, до завершення розгляду якої і зупинялося провадження у цій справі, встановлено наступне:
«Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.»
Як встановлено судом у цій справі, перед зверненням до суду з позовом в інтересах позивача, в порядку дослідження підстав для представництва, листами №05/1-24вих-19 від 18.01.2019р., №05/1-172вих-19 від 18.03.2019р. прокурор звертався до позивача з проханням проінформувати про вжиті, зважаючи на отриману від ГУ ДФС у Львівській області інформацію про систематичну заборгованість відповідача з орендної плати за землю за договорами оренди землі, укладеними з позивачем, заходи до розірвання договорів та повернення земельних ділянок.
Однак, незважаючи на володіння позивачем інформацією про несплату відповідачем орендних платежів, позивачем не вжито жодних ефективних заходів до захисту порушеного права, останнім до суду позову не подавалося.
Крім того, в матеріалах справи наявний лист №05/1-212вих-19 від 29.03.2019р., яким прокурор повідомив позивача про підготовку та, в подальшому, подання до Господарського суду Львівської області цього позову.
Відтак, суд констатує, що прокурором вжито всіх заходів для обґрунтованого представництва у цій справі, а підставою для подання ним позову в інтересах держави в особі позивача є тривале невжиття останнім заходів щодо розірвання договору та повернення земельної ділянки на користь держави в особі позивача, який, на думку прокурора, є розпорядником такої земельної ділянки.
Таким чином, прокурор виконав вимоги ст.53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах цієї справи.
За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представників учасників справи, суд встановив таке:
06.07.2017р. між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області (надалі по тексту - «позивач», згідно тексту договору - «Орендодавець») та Фермерським господарством «Кільгана Івана Степановича» (надалі по тексту - «відповідач», згідно тексту договору - «Орендар») укладено договір оренди землі (надалі по тексту - «Договір»), відповідно до п.1.1. та п.2.1. якого Орендодавець, на підставі протоколу земельних торгів від « 06» липня 2017 року №219 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4624282500:10:000:0002, загальною площею 20,8788га, яка розташована за межами населеного пункту Гординя на території Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області.
Договір укладено на строк 10 років (п.3.1. Договору).
Згідно ч.1 ст.24 ЗУ «Про оренду землі» та п.п.8.1.1., 8.4.8. Договору, Орендодавець має право вимагати від Орендаря, а Орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату.
Відповідно до ст.141 ЗК України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є, серед іншого, систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Під систематичною несплатою орендної плати, згідно з ст.782 ЦК України, слід розуміти невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Звертаючись з даним позовом, прокурор обґрунтовував порушення відповідачем умов Договору в частині систематичної несплати орендної плати.
Як зазначає відповідач та не заперечується іншими учасниками справи, у користуванні відповідача на території Новокалинівської міської ради перебувають декілька земельних ділянок, в тому числі і спірна земельна ділянка.
При цьому, долученим до позовної заяви листом ГУ ДФС у Львівській області №1229/9/56.12-07 від 04.02.2019р., в якому зазначено загальну заборгованість відповідача зі сплати орендної плати в розмірі 439629,80грн. не може достеменно підтверджуватись, що саме по спірному Договорі була наявна заборгованість у відповідача. Більше того, прокурор жодним чином не виокремив оскаржуваний договір та розрахунок заборгованості саме по ньому з поміж інших договорів оренди земельних ділянок по яких наявна інформація, що не дало змоги ідентифікувати договір оренди земельної ділянки за кадастровим номером 4624282500:10:000:0002 загальною площею 20,8788га.
Також, наданий прокурором лист ГУ ДФС у Львівській області №13049/9/13-01-12-04 від 27.12.2018р. разом із доданими до нього документами містить виключно інформацію про те, що відповідачем протягом трьох і більше місяців поспіль допущено заборгованість з орендної плати за землю, однак, як і у вищевказаному листі №1229/9/56.12-07 від 04.02.2019р., можливість встановити, що заборгованість наявна саме по спірному Договору відсутня, оскільки такий лист містить інформацію про загальну заборгованість відповідача (439,6тис. грн.) по договорам оренди, орендодавцем за яким зазначено позивача.
В той же час, у листі Новокалинівської міської ради №02/10-831/1 від 05.06.2019р. зазначено, що, станом на 01.06.2019р., заборгованість відповідача перед місцевим бюджетом Новокалинівської міської ради з орендної плати за спірним Договором становить 142564,55грн.
Разом з тим, за змістом ч.2 ст.651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення умов договору другою стороною. Відтак, прокурором не доведено істотності порушення відповідачем умов договору оренди землі, не з'ясовано чи позбавлений значною мірою позивач того, на що він розраховував при укладенні договору, беручи до уваги той факт, що згідно п.4.1. Договору оренди, отримувачем коштів був не позивач, а місцевий бюджет Новокалинівської міської ради.
Щодо доводів правового статусу спірної земельної ділянки, суд зазначає наступне:
згідно матеріалів справи та оспорюваного Договору, станом на 06.07.2017р. (момент укладення Договору), земельна ділянка з кадастровим номером 4624282500:10:000:0002 загальною площею 20,8788га безспірно перебувала в державній власності в особі уповноваженого органу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, яке і було орендодавцем земельної ділянки.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №60-р від 31.01.2018р. «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» було вирішено питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад.
В той же час, за період дії Договору, який, як зазначено вище укладався на 10 років, уповноважений державою орган, а саме позивач у справі, на виконання згаданого вище розпорядження Кабінету Міністрів України №60-р від 31.01.2018р., видав наказ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» №13-6870/16-18-СГ від 20.12.2018р., згідно якого фактично передав Новокалинівській міські раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 1265,1523 га, які розташовані на території Новокалинівської міської ради, в тому числі і спірну земельну ділянку.
Більше того, факт передачі земельних ділянок було сторонами оформлено актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 22.12.2018р. із додатком, копії яких містяться в матеріалах справи.
Такі обставини підтверджуються та не оспорюються сторонами у справі.
Таким чином, як встановлено судом, на момент звернення прокурора до суду з цим позовом (08.04.2019р.) в особі позивача спірна земельна ділянка вже не перебувала в управлінні позивача у справі, а була передана (22.12.2018р.) в розпорядження Новокалинівської міської ради, як об'єднаної територіальної громади, в комунальну власність.
Відтак, розірвання договору оренди та передача згаданої земельної ділянки на користь позивача у справі буде порушувати права фактичного розпорядника такою земельною ділянкою в особі Новокалинівської об'єднаної територіальної громади.
Доказом того, що правовідносини у цій справі і заявлені позовні вимоги прямо зачіпають інтереси виключно Новокалинівської територіальної громади, а не Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, є рішення Новокалинівської міської ради №1343 від 12.04.2019р., відповідно до якого міська рада, враховуючи листи Самбірської місцевої прокуратури Львівської області, ГУ ДФС та прокуратури Львівської області стосовно виконання договірних зобов'язань відповідачем, надала останньому час до 10.05.2019р. для погашення заборгованості по оренді земельних ділянок на території об'єднаної територіальної громади. Також, відповідно до вказаного рішення, у випадку невиконання своїх обов'язків відповідачем, міська рада буде вирішувати питання про припинення договорів оренди та стягнення заборгованості з відповідача в судовому порядку, вважаючи себе правонаступником попереднього орендодавця, зокрема, по спірному договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 148-1 ЗК України, до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права і обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.
Щодо доводів прокурора про те, що право на спірну земельну ділянку, як і право на розірвання договору оренди, належить виключно позивачу у цій справі, оскільки, у відповідності до ст. 125, 126 ЗК України, Новокалинівська міська рада ще не зареєструвала своє право власності в державному реєстрі прав на нерухоме майно, суд зазначає наступне:
статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено поняття державної реєстрації як офіційного визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру.
Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація проводиться на підставі, зокрема рішення власника, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність або з приватної у державну чи комунальну власність.
Отже державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів.
Аналогічна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №921/403/17-г/6.
Здійснення державної реєстрації прав (їх обтяжень) на нерухоме майно за загальним правилом означає підтвердження державою фактів набуття, припинення чи переходу відповідних речових прав, що надає право управненій особі посилатися на відомості з Державного реєстру прав у спорах з третіми особами для підтвердження відповідних фактів у встановленому порядку.
Вищезазначений наказ Головного управління держгеокадастру у Львівській області №13-6870/16-18-СГ від 20.12.2018р. та акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 22.12.2018р. із додатком є підставою для державної реєстрації права на вказані земельні ділянки.
Проте державна реєстрація не є підставою набуття права власності. За своєю правовою природою, реєстрація полягає у визнанні правопорядком юридичних фактів набуття, зміни та втрати права власності, тобто засвідчення державою вже існуючого на момент здійснення реєстрації права власності.
Ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а тим більше тлумачити факт державної реєстрації як підставу виникнення такого права є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку. При дослідженні обставин наявності в особи права власності необхідно встановити правову підставу набуття такого права, а не обмежуватись виключно встановленням факту державної реєстрації (позиція Верховного Суду, викладена в п.63 постанови від 10.06.2020р. у справі №906/585/19 та в п.25 постанови від 13.11.2019р. у справі №916/665/18).
За таких обставин, той факт, що орган місцевого самоврядування не вживав заходів щодо реєстрації за собою права власності на спірну земельну ділянку, не залежить та не може залежати від волі відповідача. А тому, зазначена обставина повністю кореспондується із принципом правової визначеності, про який наголошує у своїх рішеннях ЄСПЛ, зокрема те, що відповідач мав законні очікування, що орган місцевого самоврядування здійснить за собою реєстрацію права власності на земельну ділянку на підставі правовстановлюючих документів, що в нього наявні.
За таких обставин справи, в задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки прокурором не доведено порушення відповідачем прав та інтересів саме позивача, в особі якого звернувся прокурор з позовною заявою, та не доведено правових підстав позову щодо порушення прав позивача на розірвання договору і повернення земельної ділянки у державну власність, рішення про передачу якої у комунальну власність було прийнято самим позивачем задовго до подання позову прокурором.
Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №620 від 03.04.2019р. про сплату судового збору в розмірі 3842,00грн.
Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (п.2 ч.4 ст.129 ГПК України).
Беручи до уваги викладене, а також наявність підстав для відмови в позові, судові витрати прокурора слід покласти на нього.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повний текст рішення складено 02.11.2020р.
Суддя М.Р. Король