79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
12.10.2020 справа № 914/1486/20
Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Зусько І.С., розглянув матеріали справи
за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів
до відповідача ОСОБА_1 , м.Львів
про стягнення 11072,17 грн
за участю представників:
від позивача: Карасюк М.В.;
від відповідача: не з'явився
Обставини розгляду справи.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення 11072,17 грн.
24.06.2020 р. суд з метою отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи для належного повідомлення її як відповідача про розгляд справи звернувся до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області та Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради з запитом щодо доступу до персональних даних, в якому просив надати відомості про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані, що містяться в реєстрі територіальної громади/Єдиному державному демографічному реєстрі, про ОСОБА_1 .
13.07.2020 р. та 16.07.2020 р. від згаданих органів надійшла інформація (вх.№21715/20 та вх.№21847/20 відповідно), про те, що особа зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 03.08.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання у справі призначено на 27.08.2020 р.
Ухвалою суду від 27.08.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 27.08.2020 р., судове засідання відкладено на 01.10.2020 р.
Ухвалою суду від 01.10.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 01.10.2020 р., судове засідання відкладено на 12.10.2020 р.
В судове засідання 12.10.2020 р. з'явився представник позивача.
В матеріалах справи наявне рекомендоване поштове відправлення відповідачеві ухвали суду від 03.08.2020 р., яке було повернено підприємством поштового зв'язку з зазначенням того, що причиною повернення є закінчення встановленого строку зберігання.
У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис про проведену 15.05.2018 р. державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Ухвали надсилались судом на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, яка також відповідає адресі, вказаній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як місцезнаходження відповідача на час, коли у нього ще був наявний статус фізичної особи-підприємця: АДРЕСА_1 .
Про цю ж адресу реєстрації фізичної особи повідомили і відповідні органи реєстрації, до яких суд звертався з запитом в порядку ст.16 Закону України «Про захист персональних даних» та ч.ч. 6-7 ст.176 Господарського процесуального кодексу України.
Відправлення відповідачеві ухвали суду про повідомлення про судове засідання 12.10.2020 р. підтверджується списком рекомендованих листів №943 та списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів №1479 від 06.10.2020 р. (штрихкодовий ідентифікатор поштового відправлення - 7901413478165). Як вбачається з інформації на веб-сайті АТ «Укрпошта», поштове відправлення з даним штрихкодовим ідентифікатором не було вручене під час доставки 09.10.2020 р.
Отже, неотримання відповідачем кореспонденції, яка направлялася судом на його адресу, зумовлено суб'єктивними причинами та залежало лише від власної волі самого відповідача. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 11.12.2018 р. у справі №921/6/18 та від 24.12.2019 р. у справі №909/359/19.
Водночас суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, а відповідач мав достатньо часу для виконання вимог ухвал суду щодо встановленого строку на подання відзиву на позов, однак таким правом не скористався.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В судовому засіданні 12.10.2020 р. представник позивача надав усні пояснення. Суд з'ясував обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог, безпосередньо дослідив докази та заслухав пояснення представника з приводу доказів.
Проаналізувавши зібрані у справі докази, взявши до уваги відсутність підстав для відкладення розгляду справи та закінчення встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України строку розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.
В судовому засіданні 12.10.2020 р. після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що сторони уклали договір оренди нерухомого майна, а рішенням суду даний договір було розірвано, виселено з відповідача з орендованого нежитлового приміщення та стягнуто заборгованість з орендної плати.
Позивач ствердив, що відповідач не виконав своїх обов'язків, вчасно не повернув об'єкт оренди та не сплатив борг, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 11072,17 грн, яка складається з орендної плати за період, в який договір ще діяв, та неустойки у розмірі подвійної плати за користування.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
07.11.2012 р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, правонаступником якого є Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, (орендодавець, позивач у справі) та ОСОБА_1 (орендар, відповідач у справі) було укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ш-8480-12.
Відповідно до п.1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (об'єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП «Варшавське-407» (балансоутримувач). Об'єктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 8,1 кв.м., в тому числі перший поверх загальною площею 8,1 кв.м. з індексом приміщень IV, відповідно до даних технічного паспорта ЛОДК БТІ та ЕО від 23.09.20011р. №396. Вартість об'єкта оренди відповідно до звіту про оцінку майна, затвердженого наказом від 25.09.2012 р. №606-е, станом на 31.08.2012 р. становить 16215 грн без ПДВ.
Згідно з п.2.1. договору, об'єкт оренди буде використовуватись орендарем для майстерні по ремонту взуття.
Термін дії договору оренди визначений з 07.11.2012 р. до 30.03.2015 р. включно (п.4.1. договору).
За умовами п.4.3. договору, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які передбачені договором.
Як встановлено п.4.7. договору, реорганізація орендодавця чи орендаря, або перехід права власності на об'єкт оренди третім особам не визнається підставою для зміни або припинення чинності цього договору і він зберігає свою чинність для нового власника об'єкта оренди (його правонаступників), за винятком приватизації об'єкта оренди орендарем.
В позовній заяві позивач зазначив, що рішенням Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 р. у справі №914/2582/15 було встановлено, що договір оренди № Ш-8480-12 від 07.11.2012 р. продовжено на той самий термін і на тих же умовах.
Пунктом 4.8. договору сторони погодили, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі об'єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.
Відповідно до п.5.1. договору, розмір орендної плати за об'єкт оренди становить 200 грн без ПДВ за перший місяць оренди згідно із запропонованою переможцем конкурсу сумою. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством України. Врахувати індекси інфляції за жовтень-листопад місяці 2012 року.
Розмір орендної плати коригується щомісячно на відповідний індекс інфляції. В інших випадках розмір орендної плати переглядається тільки за згодою сторін або за рішенням суду (п.5.2. договору).
Пунктом 5.3. договору визначено, що орендна плата сплачується орендарем не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць у встановленому нормативними документами власника орендованого майна порядку. Несплата орендної плати в повному обсязі протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди.
За умовами п.7.2. договору, орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Згідно з п.9.1. договору, повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання.
Сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди (п.9.2. договору).
Як встановлено п.9.3. договору, об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних в п.9.1. цього договору.
Відповідно до п.9.4. договору, при передачі об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується сторонами.
Об'єкт оренди вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання (п.9.5. договору).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.02.2018 р. у справі №914/2403/17 розірвано договір оренди №Ш-8480-12 від 07.11.2012 р. на нежитлові приміщення загальною площею 8,1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, укладений між Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради і ОСОБА_1 ; виселено ОСОБА_1 з нежитлових приміщень загальною площею 8,1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 ; стягнено з ОСОБА_1 на користь Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради заборгованість у розмірі 13659,70 грн та суму судового збору у розмірі 4800 грн.
При ухваленні рішення суд виходив з того, що відповідно до довідки про заборгованість, орендна плата за користування об'єктом оренди не вносилась відповідачем в обсязі, визначеному умовами договору, внаслідок чого допущено заборгованість на загальну суму 13659,70 грн, а підставою для дострокового розірвання договору є факт несплати орендної плати протягом 3-х місяців з дня закінчення строку платежу.
03.10.2018 р. при примусовому виконанні виданого 23.02.2018 р. Господарським судом Львівської області наказу №914/2403/17 про виселення ОСОБА_1 з нежитлових приміщень загальною площею 8,1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , старший державний виконавець Шевченківського відділу ДВС м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області в присутності понятих та за участі майстра ЛКП «Варшавське-407» склав акт державного виконавця у виконавчому провадженні №56259809. Даний акт складено про те, що при виході за адресою, вказаною у виконавчому документі, встановлено, що боржник ОСОБА_1 виконав рішення добровільно та звільнив нежитлові приміщення загальною площею 8,1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 .
Постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу ДВС м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 26.10.2018 р. у виконавчому провадженні №56259809 закінчено виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Львівської області про виселення ОСОБА_1 з нежитлових приміщень.
Згідно з довідкою від 27.05.2020 р. №4-2302-15246, складеною Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, заборгованість контрагента ОСОБА_1 (договір Ш-8480-12 від 07.11.2012 р., площа 8,1 кв.м) перед Управлінням комунальної власності станом на 26.05.2020 р. складає 11072,17грн.
Дана довідка сформована за період з жовтня 2017 року по жовтень 2018 року, містить помісячні відомості про індекси інфляції, суми нарахованої орендної плати і неустойки, здійснені оплати, заборгованість на початок та кінець кожного місяця. Зокрема, з довідки вбачається таке: станом на початок жовтня 2017 року заборгованість становила 0 грн; з жовтня 2017 року по січень 2018 року включно нараховувалась орендна плата - всього 2199,76 грн; в лютому 2018 року нараховано 423,85 грн орендної плати та 282,56 грн неустойки; з березня 2018 року по вересень 2018 року включно нараховувалась неустойка - всього 8051,29 грн; в жовтні 2018 року нараховано 114,71 грн неустойки; оплати з жовтня 2017 року по жовтень 2018 року включно не здійснювались.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Приписами ст.759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч.1 ст.760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 р., положення якого були чинними на час укладення та виконання договору оренди сторонами, цей Закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Орендоване за договором майно є комунальним, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 р.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
За умовами ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом ч.ч.1 ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Як передбачено ч.1 ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Подібні положення містяться і в ч.4 ст.284 ГК України (строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором), а також у ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», в її редакції, чинній на час укладення договору оренди (термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором).
Відповідно до ч.ч.2 та 3 ст.291 ГК України, договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч.2, 3 ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Пунктом 4.8. договору сторони погодили, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем; загибелі об'єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.
Стаття 783 ЦК України встановлює, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч.2 ст.651 ЦК України).
Відповідно до положень ч.ч.2, 3 ст.653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Схожа норма міститься в ч.5 ст.188 ГК України - якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Укладений між сторонами договір оренди було розірвано рішенням Господарського суду Львівської області від 01.02.2018 р. у справі №914/2403/17, яке набрало законної сили 23.02.2018 р., тому саме з цієї дати припинився договір та зобов'язання сторін за ним; до цієї дати (по 22.02.2018 р.) договір оренди був чинним.
Відповідно до ч.1 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що під час дії договору і до дня його розірвання судом (до 23.02.2018 р.) нарахуванню підлягала орендна плата за фактичне користування об'єктом оренди. Таким чином з жовтня 2017 року по січень 2018 року включно орендар мав сплатити всього 2199,76 грн орендної плати, а в лютому 2018 року - 444,04 грн, виходячи з орендної плати за лютий (565,14 грн) пропорційно до кількості днів дії договору в лютому (22 дні).
Законодавство визначає наслідки припинення договору найму (оренди) для наймача: у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1 ст.785 ЦК України); у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (ч.1 ст.27 Закону).
Згідно з розділом 9 договору, повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання. Сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди. Об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних в п.9.1. цього договору.
Отже обов'язок орендаря повернути майно з орендного користування після розірвання договору оренди передбачений нормами чинного законодавства та умовами договору оренди, який разом з цим встановлює інший строк виконання такого обов'язку порівняно з ч.1 ст.785 ЦК України, яка передбачає негайне повернення речі.
Суд вважає, що в даному випадку умови договору стосовно передання об'єкта оренди протягом 15 днів з моменту закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання не підлягають застосуванню, адже своїм рішенням суд виселив відповідача з орендованих приміщень одночасно з розірванням договору, відтак дане рішення в день набрання ним законної сили стало обов'язковим до виконання, в тому числі і в частині негайного повернення об'єкта оренди.
Невиконання наймачем обов'язку щодо поверненні речі зумовлює право наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов'язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 р. у справі №913/155/17 та Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 р. у справі №910/20370/17.
Крім того, як вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2020 р. у справі №915/1429/19, визначальним для застосування частини другої статті 785 ЦК України у спірних правовідносинах є саме факт неповернення об'єкта найму наймодавцю, а не факт користування/не користування наймачем об'єктом найму, оскільки поняття «неповернення речі» не є тотожним поняттю «не користування» у правовому сенсі статті 785 ЦК України.
Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але не виконав цього обов'язку зі своєї вини.
Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частинами першою та другою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Отже, в зобов'язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов'язання, презюмується. Враховуючи те, що відповідач не виконав у строку обов'язок щодо повернення орендованого майна, а також не спростував своєї вини в порушенні зобов'язання, в тому числі не довів вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об'єкта оренди від орендаря або на ухилення від підписання акта приймання-передачі майна, нарахування позивачем неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення є підставним.
При цьому суд вважає, що таке нарахування має бути здійснене за період з 23.02.2018 р., тобто з дня набрання рішенням суду законної сили і виникнення обов'язку повернути об'єкт оренди, по 02.03.2018 р. включно, адже, як вбачається з акту державного виконавця від 03.10.2018 р., станом на момент його складення відповідач вже звільнив приміщення, відтак, презюмуюючи, що обов'язок відповідача був виконаний 03.10.2018 р., неустойка за цей день нараховуватись не повинна.
Водночас з наданих позивачем пояснень та довідки про заборгованість відповідача вбачається, що така неустойка нараховувалась починаючи з 22.02.2018 р. (дати, коли договір ще діяв і обов'язок повернути майно був відсутній, адже рішення суду набрало законної сили лише 23.02.2018 р.) по 03.10.2018 р. (дату, в яку відповідач більше не займав орендованих приміщень, та яка не повинна включатися в період часу, за який стягується неустойка).
У зв'язку з цим, неустойка мала розраховуватись з 23.02.2018 р. по 02.03.2018 р. включно та за лютий повинна становити 242,20 грн, виходячи з орендної плати за лютий в подвійному розмірі (565,14 грн х 2 = 1130,28 грн) та пропорційно до кількості днів прострочення в лютому (6 днів), а за жовтень - 76,48 грн, виходячи з орендної плати за жовтень в подвійному розмірі (592,67грн х 2 = 1185,34 грн) та пропорційно до кількості днів прострочення в жовтні (2 дні). Сума неустойки з березня 2018 року по вересень 2018 року розрахована правильно та дорівнює загалом 8051,29 грн.
Підсумовуючи вищевказане, суд зазначає, що нарахуванню за період з жовтня 2017 року по жовтень 2018 року включно підлягало 11013,77 грн - (2643,80 грн орендної плати (з 01.10.2017 р. по 22.02.2018 р. включно) + 8369,97 грн неустойки (з 23.02.2018 р. по 02.10.2018 р. включно).
Отже, внаслідок прострочення виконання зобов'язання стягненню з відповідача підлягає загалом 11013,77 грн заборгованості зі сплати орендної плати та неустойки.
Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями.
Спір у даній справі виник з господарського договору, укладеного у зв'язку зі здійсненням підприємницької діяльності, яка раніше велася відповідачем як фізичною особою-підприємцем, про що свідчить те, що відповідач при укладенні договору діяв на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, (преамбула договору), а об'єкт оренди повинен був використовуватись для майстерні по ремонту взуття (п.2.1. договору). Зобов'язання відповідача з втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились, тому суд, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін, вважає, що спір підлягає розгляду саме в порядку господарського судочинства.
Таку ж правову позицію стосовно юрисдикції спору, що виник при виконанні умов укладеного між сторонами господарського договору, за позовом суб'єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, висловлено і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 р. у справі №904/1083/18 та від 09.10.2019 р. у справі №127/23144/18.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені невиконанням відповідачем обов'язків щодо сплати орендної плати та повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 11013,77 грн заборгованості. В стягненні 58,40 грн заборгованості слід відмовити.
Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Оскільки згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 165, 233, 236, 237, 238, 241, 247, 252, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів, пл.Галицька, 15 (ідентифікаційний код 25558625) 11013,77 грн заборгованості та 2090,91 грн судового збору.
3. В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 12.10.2020 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 22.10.2020 р.
Суддя З.П. Гоменюк