ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.10.2020Справа № 910/6393/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Ципки А.М., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "МОРГАН КЕПІТАЛ"
до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські готелі"
2)Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ СІТІ ІНВЕСТ СТ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торг-Альянс"
про визнання недійсним договору
Представники:
від позивача: Дикий Ю.О.
від відповідача 1: Забродський В.В.
від відповідача 2: Цирулевська М.В.
від третьої особи: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган Кепітал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські готелі" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ сіті інвест ст" про визнання недійсним договору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що договір про відступлення права вимоги від 04.09.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські готелі" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВ СІТІ ІНВЕСТ СТ" не відповідає вимогам чинного законодавства, тому, просить суд визнати зазначений договір недійсним.
Разом з позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом: накладення арешту на право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг-альянс» за інвестиційним контрактом № 40-іі/04 від 30.09.2005 року в межах суми 3 747 815,95 грн. належне Товариству з обмеженою відповідальністю «Київ сіті інвест ст» на підставі оспорюваного договору відступлення права вимоги від 04.09.2019 року; заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Київ сіті інвест ст» здійснювати будь-які права кредитора до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг-альянс» за зобов'язанням щодо стягнення боргу визначеного постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 у справі №910/15004/18; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа у виконавчому провадженні № 60614470.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 суд ухвалив: у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал» про забезпечення позову, що подана до відкриття провадження у справі, відмовити.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 суд ухвалив: позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал» залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви: надати виклад обставин заявлених позовних вимог в контексті необхідності залучення до участі у справі третіх осіб - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торг-альянс» та приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Турчин Андрій Анатолійович; надати докази, які підтверджують направлення іншим учасникам справи копії позовної заяви від 21.04.2020. Встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.
25.05.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Так, зважаючи на категорію та складність справи, суд приходить до висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.
Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
Разом з тим, позивачем подано клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ «Торг-Альянс» та Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Турчина Андрія Анатолійовича.
За змістом ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
У вирішенні відповідного питання щодо наявності юридичного інтересу у третьої особи, суд з'ясовує, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення у даній справі таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків.
Так, з огляду на предмет позову, враховуючи, що предметом спірного договору є відступлення права вимоги до ТОВ «Торг-Альянс» за інвестиційним контрактом № 40-іі/04 від 30.09.2005, суд приходить до висновку щодо необхідності залучення до участі у справі ТОВ «Торг-Альянс» як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, оскільки, рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки зазначеної особи, відтак, суд задовольняє клопотання позивача в цій частині.
Щодо необхідності залучення до участі у справі Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Турчина Андрія Анатолійовича, позивач зазначає про те, що рішення у справі № 910/6393/20 може вплинути на законність дій та рішень приватного виконавця, прийнятих при виконанні зведеного виконавчого провадження № 58903530, зокрема, у разі відмови в задоволенні позову відповідачі можуть набути прав щодо оскарження рішень та дій приватного виконавця.
Однак, суд зазначає, що клопотання позивача про залучення до участі у справі Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Турчина Андрія Анатолійовича є необґрунтованим, оскільки, позивачем не зазначено якими саме правами чи обов'язками буде наділено вказану особу чи позбавлено таких прав/обов'язків внаслідок ухвалення рішення у справі, предметом позову у якій є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, тому, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача в цій частині.
Разом з тим, у позовній заяві міститься клопотання про витребування доказів, у якому позивач просить суд витребувати у відповідача 1 належним чином засвідчені копії: 1) договору про відступлення права вимоги від 04.09.2019, укладеного між ТОВ «Українські готелі» та ТОВ «Київ сіті інвест ст»; 2) інвестиційного контракту №40-іі/04 від 30.09.2005, укладеного між ТОВ «Українські готелі» та ТОВ «Торг-Альянс» з усіма додатками та додатковими угодами укладеними до нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Так, оскільки, предметом позову в даній справі є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 04.09.2019, суд вважає за необхідне витребувати у відповідачів належним чином засвідчену копію даного договору, відтак, клопотання позивача в цій частині підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для витребування інвестиційного контракту №40-іі/04 від 30.09.2005, укладеного між ТОВ «Українські готелі» та ТОВ «Торг-Альянс» з усіма додатками та додатковими угодами укладеними до нього, оскільки, позивачем не надано обґрунтування того, які обставини може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати, що в свою чергу мають значення для встановлення фактичних обставин справи з огляду на предмет заявлених позовних вимог, тому, суд відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання в цій частині.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2020 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 30.06.2020.
24.06.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву.
30.06.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву.
У підготовче засідання 30.06.2020 прибули представники сторін та третьої особи.
Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З метою належної підготовки справи для розгляду у підготовчому засіданні 30.06.2020 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 21.07.2020.
20.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 2 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача та клопотання про залишення позову без розгляду.
21.07.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1 та відзив відповідача 2, клопотання про витребування доказів та заява про доповнення підстав позову.
21.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшло клопотання про залишення без розгляду відповіді на відзив та клопотання про продовження строку на подачу заперечень на відповідь на відзив, відкладення підготовчого засідання.
У підготовче засідання 21.07.2020 прибули представник позивача та відповідача 1. Представники відповідача 2 та третьої особи в підготовче засідання не прибули.
Позивач заявив клопотання про витребування доказів та заперечив проти задоволення клопотання про залишення позову без розгляду.
Представник відповідача 1 підтримав клопотання про залишення позову без розгляду та заперечив проти задоволення клопотання про витребування доказів.
За наслідками розгляду клопотань про залишення позову та відповіді на відзив без розгляду, суд прийшов до висновку про відмову в їх задоволенні з огляду на наступне.
Так, клопотання про залишення позову без розгляду обґрунтовано тим, що позовну заяву підписано неуповноваженим представником, оскільки, з наданих представником позивача документів не вбачається його право здійснювати представництво інтересів позивача саме у Господарському суду міста Києва. Більше того, в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутня інформація відносно адвоката Дикого Ю.В. (підписанта позову), відтак, відповідач 2 ставить під сумнів право зазначеної особи займатися адвокатською діяльністю.
Клопотання про залишення без розгляду відповіді на відзив обґрунтоване пропуском процесуального строку на його подачу, а також, тим, що його підписано неуповноваженим представником - Диким Ю.О.
Частинами 1-3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Частиною 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Отже, відповідно до вимог процесуального закону в господарському суді повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Відповідно до пункту 15 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 №36, ордер повинен містити, зокрема, назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності, відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву та відповідь на відзив у справі № 910/6393/20 підписано представником - адвокатом Диким Ю.О.
На підтвердження повноважень представника до позовної заяви позивачем додано копію ордеру серії АА № 0000219 від 12.03.2020, копію довіреності № 60 від 11.03.2020 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 5871 від 30.03.2017.
Суд зазначає, що ордер серії АА № 0000219 від 12.03.2020 дійсно не містить конкретної назви органу, в якому надається правова допомога (Господарський суд міста Києва), однак, у матеріалах справи є, також, копія довіреності № 60 від 11.03.2020, яка надає представнику позивача (Дикому Ю.О.) право представляти інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал» в судах усіх інстанцій, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, подавати та підписувати необхідні документи (заяви, скарги, клопотання).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.
Отже, особа адвоката підтверджується посвідченням адвоката України та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, тоді як відомості до Єдиного реєстру адвокатів України вносяться радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
До матеріалів справи долучено копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 5871 від 30.03.2017, виданого на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 16.03.2017 № 61.
Доказів того, що вказаний документ визнаний у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, матеріали справи не містять.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
Так, суд зазначає, що представником позивача надано належні докази на підтвердження своїх повноважень, тому, підстав для залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України немає, а відтак, клопотання відповідача 2 задоволенню не підлягає.
Щодо пропуску строку на подачу відповіді на відзив, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідь на відзиви відповідачів було направлено до суду за допомогою засобів поштового зв'язку 16.07.2020.
Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID - 19" від 11.03.2020 № 211 з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України було установлено карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX (який був чинним станом на день направлення вказаного процесуального документа) внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, а саме, розділ X "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20.05.2020 № 392, дію карантину було продовжено до 31.07.2020.
Так, з огляду на те, що чинними на час подання до суду відповіді на відзив нормами було визначено, що строки, які встановлює суд (зокрема, і строк для подання відповіді на відзив) не може бути меншим, ніж строк карантину, а постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 дію карантину було продовжено до 31.07.2020, суд приходить до висновку, що відповідь на відзив, яку 16.07.2020 було направлено до суду за допомогою засобів поштового зв'язку, подано позивачем в межах процесуального строку.
Відтак, у суду відсутні підстави для залишення без розгляду відповіді на відзив, з огляду на що, у задоволенні клопотання відповідача 1 судом відмовлено.
Щодо клопотання про витребування доказів, суд зазначає таке.
Стаття 170 Господарського процесуального кодексу України встановлює загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення. Так, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; найменування суду, до якого вона подається; номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення); перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); інші відомості, які вимагаються цим Кодексом. Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб'єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо). Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
Відповідно до ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Як вбачається з поданого позивачем клопотання про витребування доказів, яке 21.07.2020 надійшло через відділ діловодства суду, вказане клопотання не містить підпису представника, тому, залишається судом без розгляду.
Разом з тим, у підготовчому засіданні представником позивача було заявлено усне клопотання про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ сіті інвест ст» копії Додаткової угоди до Договору про відступлення права вимоги від 30.09.2019 року, якою визначено порядок, умови та розмір оплати за відступлення первісним кредитором новому кредитору прав вимоги за основним договором; платіжних документів, підтверджуючих здійснення оплати за відступлення первісним кредитором новому кредитору прав вимоги за основним договором.
Частинами 1, 2 статті 81 ГПК України встановлено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Разом з тим, позивачем таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, а також, не надано суду доказів щодо заходів, яких позивач вживав для отримання цього доказу самостійно та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Відтак, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
У підготовчому засіданні 21.07.2020 судом оголошено перерву до 11.08.2020.
23.07.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
У вказаній заяві позивач просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом: 1) накладення арешту на право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Альянс" за інвестиційним контрактом № 40-іі/04 від 30.09.2005 в межах суми 3747815,95 грн, належне Товариству з обмеженою відповідальністю "Київ сіті інвест ст" на підставі оспорюваного договору відступлення права вимоги від 04.09.2019; 2) заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Київ сіті інвест ст" здійснювати будь-які права кредитора до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Альянс" за зобов'язанням щодо стягнення боргу, визначеного постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 у справі № 910/15004/18; 3) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа у виконавчому провадженні № 60614470.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2020 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал» про забезпечення позову судом відмовлено.
29.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.
03.08.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшов відзив на заяву позивача про доповнення підстав позову.
07.08.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з підстав неможливості прибуття в підготовче засідання представника позивача, який станом на день проведення засідання у справі № 910/6393/20 буде перебувати у відпустці.
10.08.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 2 надійшло клопотання про призначення судової експертизи та відзив на заяву позивача про доповнення підстав позову.
11.08.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
У підготовче засідання 11.08.2020 прибув представник позивача та відповідача 2. Представники відповідача 1 та третьої особи в підготовче засідання не прибули.
У підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 29.09.2020.
31.08.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У підготовче засідання 29.09.2020 прибули представники сторін, представники третьої особи в підготовче засідання не прибули.
Розглянувши клопотання відповідача 2 про призначення судової експертизи суд зазначає наступне.
Так, у клопотанні, відповідач 2 просить суд призначити судову експертизу, на вирішення якої поставити питання: «яка дійсна ринкова вартість рухомого майна ТОВ «Українські готелі» (у тому числі майнових прав, інших основних засобів, нематеріальних активів, майна невиробничого призначення, оборотних активів тощо) станом на 04.09.2019, без врахування відчуженого права вимоги за Інвестиційним контрактом № 40-іі/04 від 30.09.2005 та змінами до нього, внесеними додатковими угодами від 23.04.2007, № 3 від 10.01.2008, № 4 від 19.03.2008, № 5 від 06.06.2008?».
Обґрунтовуючи клопотання, відповідач 2 вказує, що необхідність призначення експертизи в даній справі зумовлена потребою у встановлені дійсної (ринкової) вартості рухомого майна ТОВ «Українські готелі», оскільки, ТОВ «Українські готелі» зазначає, що станом на дату укладення оскаржуваного правочину, у підприємства було наявне рухоме майно на суму, що перевищує 4122597,54 грн і цього достатньо для повного задоволення відповідної вимоги за публічним обтяженням, тобто, укладаючи спірний договір, публічне обтяження порушене не було.
Також, відповідач 2 зазначає, що, оскільки, докази та обґрунтування, що стали підставою для подання такого клопотання, були подані учасниками справи після відкриття провадження у справі № 910/6393/20, відповідач 2 був позбавлений можливості подати вказане клопотання разом з відзивом.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Однак, суд зазначає, що відповідачем 2 не надано доказів щодо неможливості подання висновку експерта (зокрема, через неможливість отримання необхідних матеріалів для проведення експертизи), виконаного на замовлення учасника справи, що суперечить приписам ст. 99 ГПК України.
З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача 2 про призначення у справі № 910/6393/20 судової експертизи.
Щодо клопотання позивача про витребування доказів, суд зазначає наступне.
У клопотанні позивач просить витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ сіті інвест ст» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські готелі» копії Додаткової угоди до Договору про відступлення права вимоги від 30.09.2019 року, якою визначено порядок, умови та розмір оплати за відступлення первісним кредитором новому кредитору прав вимоги за основним договором; платіжних документів, підтверджуючих здійснення оплати за відступлення первісним кредитором новому кредитору прав вимоги за основним договором.
Частинами 1, 2 статті 81 ГПК України встановлено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Однак, вказане клопотання про витребування доказів подане позивачем з пропуском встановленого строку, і разом з тим, позивач не обґрунтував неможливість подання такого клопотання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього.
З огляду на викладене, керуючись ч. 1 ст. 81 ГПК України суд залишає без задоволення клопотання позивача про витребування доказів.
У підготовчому засіданні 29.09.2020 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
Суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.10.2020.
У судове засідання 20.10.2020 прибули представники сторін. Представники третьої особи в підготовче засідання не прибули.
Представник позивача підтримав позовні вимоги, представники відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечили.
У судовому засіданні 20.10.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд
04.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські готелі» (первісний кредитор, відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київ сіті інвест ст» (новий кредитор, відповідач 2) укладено договір про відступлення права вимоги (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всіх прав, у тому числі, прав вимоги, належних первісному кредитору на підставі Інвестиційного контракту № 40-іі/04 від 30.09.2005 (з урахуванням всіх змін, додаткових угод (від 23.04.2007, № 3 від 10.01.2008, № 4 від 19.03.2008, № 5 від 06.06.2008), доповнень і додатків до нього), укладеного між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торг-Альянс».
Відповідно до п. 1.2 Договору за цим договором новий кредитор одержує право вимоги замість первісного кредитора вимагати від боржника виконання всіх зобов'язань за основним договором. До нового кредитора переходять всі права, в тому числі, права вимоги первісного кредитора за основним договором в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу цих прав.
Відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги за основним договором є оплатним. Порядок, умови та розмір оплати за відступлення первісним кредитором новому кредитору всіх прав вимоги за основним договором врегульовуються окремими домовленостями сторін, викладеними в письмовому вигляді та скріпленими підписами сторін. Зазначені домовленості сторін не впливають на дійсність та чинність даного договору (п. 2.1, 2.2 Договору).
Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником його обов'язків (п. 3.1 Договору).
Відповідно до п. 3.3 Договору всі права первісного кредитора за основним договором переходять до нового кредитора з моменту набрання чинності цим договором.
Цей договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами умов цього договору (п. 6.7 Договору).
Договір відступлення підписаний уповноваженими представниками ТОВ «КИЇВ СІТІ ІНВЕСТ СТ» та ТОВ «Українські Готелі» та скріплений їх печатками.
13.09.2019 відповідачем 1 на адресу ТОВ «Торг-Альянс» було направлено Повідомлення про відступлення (передання) прав за інвестиційним контрактом № 40-іі/04 від 30.09.2005.
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що відступлення права вимоги (уступка вимоги - цесія) являє собою договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора (цедента) новому кредиторові (цесіонарію). Цесія - це заміна особи у зобов'язанні, що виникає в силу укладення відповідного договору купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. Так, договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги.
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оспорюваним договором відступлення права вимоги порушено право позивача як кредитора (стягувача) Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські готелі» на належне виконання зобов'язання щодо стягнення 3747815,95 грн за рахунок коштів, майна, що належать боржнику відповідача 1 (ТОВ «Торг-Альянс»), у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 04.09.2019.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.
Суд зазначає, що Договір укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 та встановлює права і обов'язки саме зазначених осіб.
Разом з тим, частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Так, позивач не є стороною договору, правомірність укладення якого ним оспорюється, однак, обґрунтовуючи порушення своїх прав та інтересів, позивач зазначає наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган кепітал» є векселедержателем 14 простих векселів, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські готелі» із строком платежу за векселями до 04.04.2019.
З огляду на невиконання відповідачем 1 зобов'язань щодо оплати векселів, строк оплати за якими сплинув 04.04.2019, позивач 05.04.2019 звернувся до приватного нотаріуса за вчиненням протестів неоплачених векселів.
05.04.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. вчинено протест про неоплату векселів, про що до реєстру для реєстрації нотаріальних дій внесено відповідні записи, а 11.04.2019 за заявою позивача нотаріусом вчинено виконавчі написи за реєстровими номерами №№ 1621, 1622, 1623, 1624, 1625, 1626, 1627, 1628, 1629, 1630, 1631, 1632, 1633, 1634.
Судом встановлено, що 15.04.2019 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Турчиним А.А. було відкрито виконавче провадження № 58897159 щодо стягнення з ТОВ «Українські готелі» на користь ТОВ «Морган Кепітал» грошових коштів у загальному розмірі 3747815,95 грн.
Разом з тим, 04.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські готелі» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київ сіті інвест ст» укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всіх прав, у тому числі, прав вимоги, належних первісному кредитору на підставі Інвестиційного контракту № 40-іі/04 від 30.09.2005 (з урахуванням всіх змін, додаткових угод (від 23.04.2007, № 3 від 10.01.2008, № 4 від 19.03.2008, № 5 від 06.06.2008), доповнень і додатків до нього), укладеного між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торг-Альянс».
Позивач зазначає, що метою укладення Договору відступлення права вимоги було саме уникнення сплати боргу та недопущення задоволення вимог кредитора (ТОВ «ФК «Морган кепітал»).
При цьому, позивач обґрунтовує своє порушене право тим, що згідно ч. 1 ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб, тобто, позивач стверджує, що оспорюваний договір позбавляє його права на звернення стягнення на майно боржника (право вимоги за інвестиційним контрактом № 40-ІІ/04 від 30.09.2005).
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів вчинення приватним виконавцем в рамках зведеного виконавчого провадження № 58897159 дій щодо розшуку майна боржника та звернення стягнення на нього, в тому числі, на майно боржника, що перебуває в інших осіб.
При цьому, згідно оборотно-сальдових відомостей, поданих ТОВ «Українські Готелі» до суду разом з запереченнями на відповідь на відзив, загальна балансова сума майна та грошових вимог, які належать ТОВ «Українські Готелі» станом на 2019 рік становила 27764798,80 грн.
Враховуючи, що відповідно до постанови про арешт майна боржника (ТОВ «Українські Готелі») від 15.04.2019, приватним виконавцем накладено арешт на майно у межах суми 412259,54 грн, а в ТОВ «Українські Готелі» наявне рухоме майно на суму, що перевищує вказану суму та є достатнім для повного задоволення відповідної вимоги позивача, оспорюваний договір не позбавляє позивача права на звернення стягнення на майно боржника, у тому числі, що перебуває в інших осіб.
Отже, позивачем не надано доказів того, що Договір відступлення унеможливлює виконання відповідачем 1 зобов'язань за відповідними виконавчими документами у межах виконавчого провадження № 58897159, а відтак, не доведено належними та допустимими доказами наявності у нього саме охоронюваного законом інтересу чи порушеного права щодо предмету спору у даній справі.
Відсутність факту порушення прав та інтересів позивача внаслідок укладання Договору про відступлення права вимоги від 04.09.2019, а також, відсутність підстав для визнання зазначеного договору з підстав, визначених позивачем, недійсним підтверджується, зокрема, і наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.
Щодо порушення оспорюваним договором публічного обтяження, суд зазначає наступне.
Так, позивач, посилаючись на приписи статей 19, 56 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 11, 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», стверджує, що спірним Договором відступлення права вимоги порушено публічне обтяження, яким є арешт всього майна відповідача-1, накладений постановою Приватного виконавця від 15.04.2019.
Статтею 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що вказаний Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Згідно із статтями 2 та 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» - окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов'язки, у тому числі майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Обтяженням є право обтяжувана на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна. Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов'язки, встановлені законом та/або договором.
Як слідує зі змісту ст. 5 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», предметом обтяження може бути рухоме майно, не вилучене з цивільного обороту, на яке згідно із законодавством може бути звернене стягнення. Залежно від змісту обтяження предмет обтяження повинен належати боржнику або обтяжувану на праві власності чи на праві господарського відання.
Статтею 4 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що обтяження поділяються на публічні та приватні. Публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» до публічних обтяжень належать:
1) податкова застава;
2) накладення арешту на рухоме майно на підставі рішення суду для забезпечення цивільного позову або при порушенні провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця;
3) звернення стягнення на рухоме майно відповідно до рішення суду, винесеного за позовом, який стосується виконання незабезпечених зобов'язань боржника;
4) накладення арешту на рухоме майно на підставі рішень уповноважених органів (осіб) у випадках, встановлених законом;
5) інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються публічними.
Порядок арешту майна боржника у виконавчому провадженні, що є публічним обтяженням, врегульований статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», частиною 2 якої передбачено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (ч. 5 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
Як зазначає відповідач 1, з огляду на невиконання ТОВ «Торг-Альянс» умов Інвестиційного контракту № 40-іі/04 від 30.09.2005, відповідачем 1 було ініційовано судове провадження, за результатами якого рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 у справі № 910/15004/18 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Оспорюваний Договір було укладено 04.09.2019, тобто, після подання ТОВ «Українські готелі» апеляційної скарги на вказане судове рішення.
Разом з тим, Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 у справі № 910/15004/18, яку залишено без змін постановою Верховного Суду від 11.02.2020, розірвано інвестиційний контракт № 40-іі/04 від 30.09.2005, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські Готелі" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торг-Альянс"; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Альянс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські Готелі" збитки, завдані внаслідок невиконання інвестиційного контракту № 40-іі/04 від 30.09.2005 в розмірі 194688903 грн 26 коп, що станом на 30.10.2019 за офіційним курсом НБУ становить 7766710,28 дол США.
Так, судом було встановлено, що приватним виконавцем виконавчого округу Турчиним А.А. в рамках виконавчого провадження № 58897159 постановою від 15.04.2019 накладено арешт на все майно ТОВ «Українські готелі» (без зазначення переліку такого майна) у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 4122597,54 грн.
У свою чергу, обтяження на рухоме майно, а саме, обмеження права розпорядження і заборона відчужувати (відступати) право вимоги, прощати або здійснювати будь-які дії з вказаним правом вимоги (право вимоги до ТОВ «Торг-Альянс» за інвестиційним контрактом № 40-іі/04 від 30.09.2005) було зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 11.10.2019 за № 27089973, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом.
Постанова про опис та арешт майна (майнових прав, коштів) боржника (ТОВ «Українські Готелі») (майнових прав, прав вимоги за Інвестиційним контрактом № 40-іі/04 від 30.09.2005) була винесена Приватним виконавцем 20.11.2019, тобто після того, як такі права були передані ТОВ «Київ Сіті Інвест СТ» за спірним договором (04.09.2019) та вже після розірвання Інвестиційного контракту (30.10.2019) (постанова Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 у справі № 910/15004/18).
Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» порядок встановлення і зміст окремих видів публічних обтяжень визначаються законом. Публічне обтяження набирає чинності з моменту його реєстрації в Державному реєстрі.
Порядок, умови та вимоги щодо відомостей та ведення відповідного Державного реєстру врегульовані ст. 42 - 46 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Положеннями частин 1, 3 статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею. вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків
Тобто, на час вчинення спірного правочину обтяження щодо права вимоги за інвестиційним контрактом, в Державному реєстрі не було зареєстровано, а тому з урахуванням приписів ст. ст. 10, 11, 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ТОВ «КИЇВ СІТІ ІНВЕСТ СТ» є добросовісним набувачем та набуло право вимоги без обтяжень.
Відтак, твердження позивача про визнання договору недійсним з підстав порушення зазначеним договором публічного обтяження є необґрунтованим та спростовується наявними в матеріалах справи доказами.
Також, позивач зазначає, що Договір відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, на укладення якого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ сіті інвест ст» як фактора, не було повноважень, оскільки, зазначена юридична особа не є банком чи іншою фінансовою установою, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Тому, враховуючи, що при укладенні договору всупереч ст. 1079 ЦК України, сторонами не дотримано вимог законодавства щодо суб'єктного складу такого виду договорів, позивач зазначає, що даний договір підлягає визнанню його судом недійсним.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (ч.1 ст.227 ЦК).
Як встановлено судом, 04.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські готелі» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київ сіті інвест ст» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всіх прав, у тому числі, прав вимоги, належних первісному кредитору на підставі Інвестиційного контракту № 40-іі/04 від 30.09.2005 (з урахуванням всіх змін, додаткових угод (від 23.04.2007, № 3 від 10.01.2008, № 4 від 19.03.2008, № 5 від 06.06.2008), доповнень і додатків до нього), укладеного між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торг-Альянс».
Відповідно до п. 1.2 Договору за цим договором новий кредитор одержує право вимоги замість первісного кредитора вимагати від боржника виконання всіх зобов'язань за основним договором. До нового кредитора переходять всі права, в тому числі, права вимоги первісного кредитора за основним договором в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу цих прав.
Пунктом 2.1 Інвестиційного контракту № 40-іі/04 від 30.09.2005 визначено, що за цим контрактом замовник (ТОВ «Торг-Альянс») зобов'язується від свого імені за рахунок коштів інвестора (ТОВ «Українські готелі», яке є правонаступником ТОВ «Інвестіндустрія»), укласти угоди на будівництво об'єкта інвестування, організувати роботи по будівництву об'єкта інвестування та здати об'єкт по акту Державній комісії. Інвестор зобов'язується забезпечити відповідне інвестування зазначеного об'єкта інвестування та прийняти його у власність на умовах цього контракту та інших угод, що будуть укладені сторонами у майбутньому та будуть спрямовані на досягнення мети, що є предметом цього контракту.
Відповідно до п. 3.1.1 Інвестиційного контракту № 40-іі/04 від 30.09.2005 інвестор може переуступити право вимоги за цим контрактом на користь іншої фізичної або юридичної особи не пізніше ніж за три місяці до запланованої дати вводу комплексу в експлуатацію і при умові, що інвестор бере на себе всі витрати, пов'язані з переуступкою.
Пунктом 4.2.1 Інвестиційного контракту № 40-іі/04 від 30.09.2005 визначено, що замовник зобов'язаний збудувати і передати у власність інвестору об'єкт інвестування на умовах, передбачених цим контрактом та додатками до нього.
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).
При цьому, згідно зі ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно зі ст.1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Таке ж положення передбачено ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Визначення факторингу міститься у ст.49 закону «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Як зазначає позивач, у відповідача 2 відсутнє право на надання фінансових послуг, в тому числі факторингу.
За змістом п. 1 Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №352 від 06.02.2014 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року N 231", до фінансової послуги факторингу відноситься сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Отже, необхідними ознаками для кваліфікації правовідносин як факторингу є, в тому числі, здійснення фінансування клієнта та отримання фактором плати за користування клієнтом грошовими коштами, які надаються під відступлення права вимоги.
В свою чергу, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого попередній кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги.
Нормами Цивільного кодексу України не встановлено заборони щодо оплатності договору цесії, сторони самі визначають оплатний він чи безоплатний. Якщо договір цесії є оплатним, то до нього застосовуються положення про договір купівлі-продажу а якщо - безоплатний, то - застосовуються положення про договір дарування.
Суд зазначає, що ознакою факторингової операції є її систематичне виконання суб'єктом господарювання з метою отримання прибутку, тобто по суті здійснення підприємницької діяльності шляхом ведення фінансової діяльності, зокрема укладення факторингових договорів. Аналогічна (як між договором факторингу та оплатним договором цесії) відмінність існує між кредитним договором та договором процентної позики, при цьому остання не заборонена законом при відсутності ліцензії на здійснення фінансової діяльності, якщо така діяльність не є систематичною діяльності юридичної особи з метою отримання прибутку.
Крім того, суд зазначає, що ринкова вартість права вимоги, яке відступається за договором уступки, не обов'язково дорівнює розміру уступленого права вимоги. Так, при визначенні ринкової вартості майнового права (яким є право вимоги) можуть братись до уваги економічні та інші показники (зокрема, можливість фактичного отримання задоволення вимог кредитора боржником (його фінансовий стан), обставини спливу позовної давності щодо вимог, які будуть заявлятись до боржника, наявність способів забезпечення виконання основного зобов'язання, тощо).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, за змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).
Відтак, характерними ознаками договору факторингу є те, що:
- йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);
- його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);
- метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;
- відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, а його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;
- вимоги до форми такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги (цесії).
За вказаних обставин, з огляду на те, що спірний Договір укладений за відсутності специфічного суб'єктного складу (сторони договору (зокрема, ТОВ «Київ сіті інвест ст») не є банківськими чи іншими фінансовими установами, а боржник - набувачем послуг чи товарів за первинним договором); має своїм предметом відступлення майнових прав, які не є грошовими (станом на день укладення спірного договору Інвестиційний контракт № 40-іі/04 від 30.09.2005 розірвано не було, відтак, були чинними зобов'язання, визначені п. 4.2.1 зазначеного контракту); має на меті відступлення прав/майнових прав, а не отримання фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника (зокрема, умовами договору визначено, що порядок оплати врегульовується окремими домовленостями сторін, які не впливають на дійсність та чинність даного договору); умовами спірного договору безпосередньо визначено, що при його укладенні сторони керувалися, зокрема, ст. ст. 512- 519 ЦК України; зазначений договір укладений у формі, в якій укладено Інвестиційний контракт, права/майнові права за яким відступлені на користь Відповідача-2.
З огляду на викладене, суд погоджується з доводами відповідачів про те, що спірний Договір за своєю правовою природою є договором цесії (відступлення права вимоги), укладення якого регулюється ст. 512 - 519 ЦК України, а його суб'єктний склад не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства.
Відтак, з огляду на необґрунтованість твердження позивача про те, що Договір відступлення права вимоги є договором факторингом, суд не вбачає підстав для визнання даного договору недійсним.
Разом з тим, у заяві про доповнення підстав позову, позивач зазначає про фіктивність правочину, оскільки, на його переконання, метою укладення Договору відступлення права вимоги було уникнення сплати боргу та недопущення задоволення вимог кредитора (ТОВ «ФК «Морган кепітал»).
Згідно зі статтею 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.
У постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16 викладено правову позицію, відповідно до якої для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Суд зазначає, що в межах виконання Договору, сторонами вчинялися дії, що свідчить про відсутність ознак фіктивності правочину, передбачені ст. 234 ЦК України, зокрема, на виконання п. 4.2 Договору 13.09.2019 ТОВ «Українські Готелі» було надіслано на адресу ТОВ «Торг-Альянс» (боржника) повідомлення про відступлення (передання) прав за інвестиційним контрактом.
Разом з тим, ТОВ «Українські Готелі» та ТОВ «Київ сіті інвест ст» реалізовуючи настання правових наслідків, обумовлених Договором подали до Північного апеляційного господарського суду заяву про заміну позивача у справі № 910/15004/18 - ТОВ «Українські Готелі» на його правонаступника - ТОВ «Київ Сіті Інвест СТ».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 у справі № 910/15004/18 на підставі спільної заяви ТОВ «Українські Готелі» та ТОВ «Київ Сіті Інвест СТ» було замінено позивача у справі № 910/15004/18 - ТОВ «Українські Готелі» на його правонаступника - ТОВ «Київ Сіті Інвест СТ».
Водночас, позивачем не доведено суду належними та допустимим доказами, що відповідачі, вчиняючи оспорюваний Договір, заздалегідь мали намір, умисел його не виконувати, тобто мали інші цілі, ніж передбачені оспорюваним договором, та відповідно воля відповідачів була іншою, ніж об'єктивне волевиявлення.
За наведених обставин, а також зважаючи, що суд дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності у нього порушеного права та охоронюваного законом інтересу щодо предмета позову, а також за недоведеності позивачем існування передбачених приписами ст. 203 Цивільного кодексу України обставин, які в силу ст. 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним Договору, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган Кепітал" не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 130, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 30.10.2020
Суддя Ю.В. Картавцева