ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.11.2020Справа № 910/12419/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю "Маресто Україна" про стягнення 905 886,00 грн.,
без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання),
У серпні 2020 року Міністерство оборони України (далі - Міністерство) звернулося до Господарського суду міста Києва з даним позовом, посилаючись на те, що 13 травня 2019 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Маресто Україна" (далі - Товариство) було укладено договір про постачання товарів для державних потреб - матеріально-технічних засобів продовольчої служби, (за кошти Державного бюджету України) № 286/2/19/48, за умовами якого відповідач зобов'язався до 24 вересня 2019 року поставити позивачу обумовлений сторонами товар. Оскільки Товариство взяте на себе за вказаною угодою зобов'язання щодо поставки цього товару своєчасно не виконало, позивач, посилаючись на статті 11, 509, 526, 610, 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 218, 230, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача 373 116,00 грн. пені, нарахованої у зв'язку з простроченням поставки товару, вартістю 7 611 000,00 грн., а також штраф за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 532 770,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.
31 серпня 2020 року через загальний відділ канцелярії суду позивачем на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2020 року подано документи для усунення недоліків позовної заяви.
У зв'язку з наведеними обставинами ухвалою Господарського суду міста Києва від 1 вересня 2020 року прийнято позовну заяву Міністерства до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12419/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення копії даної ухвали.
17 вересня 2020 року через загальний відділ канцелярії суду від відповідача надійшов відзив від 15 вересня 2020 року № 876/9-20, в якому останній, посилаючись на часткову вину замовника у порушенні строків поставки, незначний термін прострочки, а також відсутність негативних наслідків для позивача від таких дій, просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90 відсотків від заявленої до стягнення з нього суми.
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Враховуючи подання сторонами у даній справі заяв по суті спору, в яких останні висловили свої правові позиції, доводи та міркування щодо спірних вимог, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, в яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
13 травня 2019 року між Міністерством та Товариством було укладено договір про постачання товарів для державних потреб - матеріально-технічних засобів продовольчої служби, (за кошти Державного бюджету України) № 286/2/19/48, за умовами якого останнє зобов'язалося у 2019 році поставити Міністерству обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) (Лінія самообслуговування): Лот 3. Обладнання для їдалень (39312200-4), а саме: Лінія обслуговування на 500 чол., зазначене у специфікації, а відповідач, у свою чергу, - забезпечити приймання та оплату товару в кількості та у строки, визначені цією угодою.
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками наведених юридичних осіб.
За пунктом 1.2 договору умови поставки товару визначені специфікацією, викладеною в такій редакції: кількість товару - 43 штуки; загальна вартість товару - 7 611 000,00 грн. з ПДВ; строк постачання товару - до 24 вересня 2019 року.
Пунктом 5.2 договору встановлено, що місцем поставки товару є військові частини Збройних Сил України, що зазначені у рознарядці Міністерства згідно з розрахунком поставки та обов'язковим дотриманням передбачених нею вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень.
Постачальник зобов'язаний забезпечити постачання товару в строки, встановлені цією угодою (пункт 6.3.1 договору).
За умовами пункту 11.1 договору останній набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2019 року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення.
У той же час судом встановлено, що Товариство взятий на себе за спірним договором обов'язок щодо поставки передбаченого цією угодою товару в установлений строк (до 24 вересня 2019 року) виконало неналежним чином, поставивши позивачу наведений товар лише 12 листопада 2019 року - 14 листопада 2019 року. Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями актів приймання-передачі від 12 листопада 2019 року № 387 на суму 885 000,00 грн., від 12 листопада 2019 року № 388 на суму 885 000,00 грн., від 12 листопада 2019 року № 389 на суму 885 000,00 грн., від 13 листопада 2019 року № 397 на суму 885 000,00 грн., від 13 листопада 2019 року № 398 на суму 885 000,00 грн., від 13 листопада 2019 року № 399 на суму 354 000,00 грн., від 14 листопада 2019 року № 400 на суму 885 000,00 грн., від 14 листопада 2020 року № 401 на суму 885 000,00 грн. та від 14 листопада 2019 року № 402 на суму 1 062 000,00 грн.
Факт належного виконання позивачем свого обов'язку щодо повної оплати зазначеного товару, а також поставки вказаного товару відповідачем 12 листопада 2019 року - 14 листопада 2019 року не заперечувався і Товариством під час розгляду справи.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо поставки позивачу передбаченого укладеним між сторонами договором товару, Міністерство просило суд стягнути з Товариства 373 116,00 грн. пені, нарахованої у зв'язку з простроченням поставки товару, вартістю 7 611 000,00 грн., а також штраф за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 532 770,00 грн. з яких: за прострочення поставки товару на 48 днів за актами приймання-передачі від 12 листопада 2019 року № 387 на суму 885 000,00 грн. - 42 480,00 грн. пені та 61 950,00 грн. штрафу, від 12 листопада 2019 року № 388 на суму 885 000,00 грн. - 42 480,00 грн. пені та 61 950,00 грн. штрафу, від 12 листопада 2019 року № 389 на суму 885 000,00 грн. - 42 480,00 грн. пені та 61 950,00 грн. штрафу; за прострочення поставки товару на 49 днів за актами приймання-передачі від 13 листопада 2019 року № 397 на суму 885 000,00 грн. - 43 365,00 грн. пені та 61 950,00 грн. штрафу, від 13 листопада 2019 року № 398 на суму 885 000,00 грн. - 43 365,00 грн. пені та 61 950,00 грн. штрафу, від 13 листопада 2019 року № 399 на суму 354 000,00 грн. - 17 346,00 грн. пені та 24 780,00 грн. штрафу; за прострочення поставки товару на 50 днів за актами приймання-передачі від 14 листопада 2019 року № 400 на суму 885 000,00 грн. - 44 250,00 грн. пені та 61 950,00 грн. штрафу, від 14 листопада 2019 року № 401 на суму 885 000,00 грн. - 43 365,00 грн. пені та 61 950,00 грн. штрафу, від 14 листопада 2019 року № 402 на суму 1 062 000,00 грн. - 53 100,00 грн. пені та 74 340,00 грн. штрафу.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів, робіт, чи послуг (частина 4 статті 231 ГК України).
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За змістом пункту 8.3.6 договору за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 % вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вартості недопоставленого товару.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Водночас доводи відповідача не спростовують наявності вини останнього в порушенні строку поставки вищезазначеного товару, передбаченого укладеною між сторонами угодою.
Судом встановлено, що заявлені Міністерством до стягнення розміри пені та штрафу є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та положенням договору.
Щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафу на 90 % суд зазначає наступне.
В силу частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.
Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Оскільки відповідач не довів належними і допустимими доказами наявності передбачених законом виняткових обставин для зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, беручи до уваги інтереси обох сторін, а також зважаючи на спричинення позивачу негативних наслідків, які полягали у несвоєчасній поставці Міністерству товару, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання Товариства.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з Товариства на користь Міністерства суми пені в розмірі 373 116,00 грн. та суми штрафу в розмірі 532 770,00 грн.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Маресто Україна" (03037, місто Київ, проспект Лобановського Валерія, будинок 56; ідентифікаційний код 41189553) на користь Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код 00034022) 373 116 (триста сімдесят три тисячі сто шістнадцять) грн. 00 коп. пені, 532 770 (п'ятсот тридцять дві тисячі сімсот сімдесят) грн. 00 коп. штрафу, а також 13 558 (тринадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 29 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 2 листопада 2020 року.
Суддя Є.В. Павленко